І джаз, і Фігаро, і Ольга Кобилянська

      Наприкiнцi червня у столиці гастролював Донецький обласний академічний український музично-драматичний театр. Цього разу донеччани привезли три вистави: «Зілля» (за Ольгою Кобилянською), «Весілля Фігаро», комічну оперу Моцарта, та мюзикл «У джазі тільки дівчата» за мотивами вiдомого кінофільму Вайлдера.

      Цей творчий візит був присвячений 75-річчю Донецької області та 80-річному ювілею театру. Голова Національної спілки театральних діячів Лесь Танюк у цьому контексті озвучив тезу про невмирущість української культурної спадщини, свідченням чого є Донецький театр - нащадок мистецького об'єднання Михайла Кропивницького.

      У цього театру справді багата історія - як на події, так і на видатних осіб. Заснований у Харкові в 1927 році спочатку як український робітничий театр вихованцем школи-студії МХАТ режисером Загаровим, у 1933-му переїхав до Донецька. Сьогоднішній колектив театру намагається примножувати славу попередників - минулого року було зіграно близько 450 вистав, театр гастролював, зокрема, в Польщі, країнах СНД та Балтії.

      Враховуючи специфіку привезених вистав, глядачі мали прекрасну нагоду почути соло й хорове виконання пісень як народних, так і зразків світової класики, послухати акустичну музику, яка була неодмінним атрибутом виступів, зануритися в атмосферу епохи з притаманними їй культурними надбаннями разом із різноманіттям відтворених танців... І нарешті - бути свідками взаємодії цих видів мистецтва з синтетичним, трансляцією відеосюжетів, що сприймалося як вигідний прийом стилізації. Можливо, саме таке розуміння універсальності мистецтва, яке намагаються донести до загалу донецькі митці, надихнуло їх і на створення телепередачі «Біля каміну», що виходить в ефір обласного державного телебачення ось уже десять років і покликана знайомити усіх бажаючих із театральним життям.

      За творчістю Ольги Кобилянської, чиї прозові твори вважаються самодостатніми драматичними п'єсами, інсценовано багато спектаклів. Ще за життя самої письменниці було чимало спроб відтворити її художній світ на сцені. Насамперед, це стосується повісті «В неділю рано зілля копала...», яка з 1913 року, коли за її адаптацію взялася Леся Українка, не втрачає своєї популярності. Донецький театр продемонстрував досить оригінальний підхід до декорування Карпатської місцевості, яка була позначена лише дерев'яним містком на тлі уявного пейзажу. Можливо, комусь здалося це надто примітивним. Але, з іншого боку, саме таке рішення дозволяло привернути глядацький погляд, який мав би блукати імітованими ландшафтами, до гри виконавців. До того ж очевидною є символічність цього, на перший погляд, простого засобу переправи, який також стає точкою перетину двох народностей - гуцулів і циган, гуртує персонажів зі спільною одвічною проблемою вибору.

      Комічна опера «Весілля Фігаро» - звiсно, зовсім інша за жанром та настроєм. Історія її сценічного життя розпочинається ще 1786 року й приводить до Відня, де творили Моцарт та Бомарше. Відтворена в наші дні режисером-постановником Оленою Негреску за аранжування Євгена Кулакова п'єса не втрачає зв'язку з оригінальною версією через італійську мову та манеру виконання. Яскраво костюмоване дійство в супроводі оркестру, який можна було вважати рівноправним учасником вистави, давало стільки естетичної насолоди, що мовного бар'єру майже не відчувалося. До послуг аудиторії в потрактуванні сюжетної лінії надавалися переклади лібрето самого придворного поета да Понте.

      Третій день свого перебування в столиці донецький театральний колектив увінчав естетично-зворушливою постановкою мюзиклу «У джазі тільки дівчата» режисера Олександра Аркадіна-Школьника. Виконана за мотивами кінофільму Біллі Вайлдера, п'єса аж ніяк не програє екранізованій версії, а навпаки, набуває нових сенсів, адже події тут розгортаються концентровано, в короткий термін. Не дозволяла нудьгувати глядачеві й насиченість музичних відступів із запальною джазовою музикою й танцівницями кабаре, а комічний перегляд близьких сучасникам проблем, пересипаних інколи добродушним, а часом чорним гумором, гарантував атмосферу доброго настрою.

Катерина МIЩУК.