Паризька афiша фiльму.
Уявіть собі, що Європа внаслідок тероризму, воєн і природних катаклізмів занепала, а країни Африканського континенту, об'єднавшись, досягли значного суспільного та економічного розвитку. Африка стала омріяним місцем для мільйонів безробітних європейців, які легальними і нелегальними шляхами прагнуть потрапити до раю. Однак на цьому шляху їх очікують бюрократичні перепони, табори для нелегалів, расова дискримінація і, як правило, «чорна» робота.
Скажете — це неможливо? Європейська цивілізація ніколи не скотиться до занепаду, а африканці нездатні збудувати громадянське суспільство з високими стандартами і технологіями? Тоді ви, мабуть, расист. Це таки можливо.
Фільм «Африканський рай» режисера Сильвестре Амуссу (Бенін/Франція, 2006), в якому змальовано саме таку перспективу, відкрив у Києві показ художніх фільмів з нагоди Всесвітнього дня біженців. Вибір фільму дуже вдалий, адже він змушує європейського глядача стати на місце біженця, побувати в чужій шкірі. А особливо близькою і зрозумілою ситуація, зображена у фільмі, є колишнім радянським громадянам. Франція тут дуже нагадує початок наших 90-х: дефіцити, безробіття, черги за візами, а потім — в Африці — професори й інженери на «чорних» роботах (адже там досить своїх випускників університетів і «білих комірців»).
Дзеркальне відображення досить точне. Ми бачимо культурне несприйняття білих і расову дискримінацію з боку одних африканців, натомість співчуття і ліберальні настрої — з боку інших. Нечисленна мирна демонстрація за рівність і права білих перетворюється на спровоковану політиками сутичку із жертвами. Любовна лінія підсилює враження. Героїня фільму поставлена перед нелегким вибором — повертатися з віднайденим нареченим у Францію, куди того власне депортують, чи залишитися в Африці зі своїм новим коханням.
Очевидно, що така інтелектуальна провокація дуже корисна для європейців. Та невдовзі проблеми з нелегалами (серед яких немало і біженців) посиляться й в Україні. Адже після очікуваної ратифікації Верховною Радою договору з ЄС про реадмісію нелегалів їхня кількість в нашій країні суттєво збільшиться. Ось тоді й піддасться випробуванню наш гуманізм.
Біженці — люди, які обрали переїзд не з доброї волі. Вигнані зі своїх селищ та міст, роз'єднані зі своїми сім'ями внаслідок збройних конфліктів чи переслідувань, вони шукають безпеки. У зверненні Верховного комісара ООН у справах біженців Антоніу Гутерріша йдеться про ці десять мільйонів біженців та вимушено переміщених осіб: «В епоху зростання глобалізації, коли все більше людей вдаються до міграції, біженці не є унікальними через те, що вони далеко від дому. Що їх вирізняє — це неможливість повернутися туди».
«Розпалений популістською риторикою інтерес до зростання міграції та ідеї національної єдності може легко перетворитися на нетерпимість і дискримінацію. Дуже часто результат цього — це відмова тим, хто інакший, незалежно чи шукають вони кращого життя, або благають про захист, — ідеться далі у Зверненні. — У такому середовищі імміграційна політика та кордони зміцнюються аж так, що дуже часто вони затримують тих, хто у відчаї потребує притулку та захисту. Це і прикро, і непотрібно. Виявити біженців серед змішаних потоків міграції можливо, хоча й непросто», — переконує Антоніу Гутерріш.
В Україні проблемами біженців займаються, зокрема, представництва ООН (UNHCR), Міжнародної організації з міграції (IOM) та Міжнародна Амністія (Amnesty International).
Всесвітній День біженців, який відзначається 20 червня, — це нагода привернути увагу до мільйонів біженців та інших переміщених по всьому світові, до їхніх щоденних потреб — від води та укриття до захисту і толерантності. У далеких таборах чи по-сусідству завжди є способи їм допомогти.
Лівійський лідер Муамар Каддафі і президент Зімбабве Роберт Мугабе запропонували створити на Чорному континенті Сполучені Штати Африки. Вони вважають, що єдиний федеральний уряд, що діє на базі Африканського союзу, до якого входять 53 держави, дозволить країнам континенту досягти справжньої політичної і економічної незалежності.
Ця ідея має бути винесена для обговорення на найближчу зустріч глав держав — членів Африканського союзу в Гані. Варто зазначити, що вперше ідею створення Сполучених Штатів Африки висунув ще більш як 50 років тому перший президент вільної Гани Кваме Нкрума, який вважається піонером панафриканізму.
Не виключено, що на відродження ініціативи Нкруми вплинув фільм Сильвестре Амуссу «Африканський рай», який в ряді країн став культовим. У Франції «Африканський рай» став подією, завдяки відгукам в Інтернеті і глядачам, що поширювали листівки на вулицях Парижа. Фільм, який не пішов у прокат, мав такий успіх, що протягом кількох тижнів його демонстрували у трьох паризьких кінозалах, а потім і в провінції. На показах «Африканського раю» на кінофестивалях в Мілані і в Монреалі зали були переповнені. Публіка шокована і збентежена, люди бачать себе ніби в чарівному дзеркалі.
Режисер фільму Сильвестре Амуссу вже 20 років живе у Парижі. «Я не збирався робити ні документальний, ні фільм-помсту, я зняв комедію, яка ставить питання і породжує сумніви. Опинитися в чужій шкурі, аби все зрозуміти», — сказав він в інтерв'ю італійській газеті La Stampa.
Приїхавши в Європу 20 років тому, Амуссу вступив на факультет економіки. Та, закінчивши навчання, був змушений погодитися на некваліфіковану роботу. Аби краще зрозуміти французьке суспільство, він записується в театральну школу і перетворюється на успішного професійного актора.
Близько десяти років тому Сильвестре Амуссу почав задумуватись, як створити спектакль про те, що відбувалося з ним і з тими, хто відважився покинути свою країну заради свободи і благополуччя. Важко було знайти фінансування ідеї — на це пішло десять років. Нарешті йому це вдалося завдяки допомозі африканської діаспори.
Нині вже готується новий фільм — про розкрадання гуманітарної допомоги і псевдодемократію. «Африці потрібні лікарні і школи, — говорить Амуссу. — Потрібні свідомі люди. Безграмотність є хворобою моєї країни. Не випадково жоден зі ста африканських урядів, яких підтримують європейці, нічого не зробив для освіти свого народу. Тому що освіта призводить до усвідомлення, а свідомість — до участі в політиці».
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
