Кефір для Васси

      Кожній з трьох вистав — «Васса Желєзнова», «Каліфорнійська сюїта», «Таланти і шанувальники» — пітерці відвели по два театральнi вечори. На жаль, цей «дубль» із точки зору рентабельності — даруйте за таке визначення в такому контексті — у суттєву прибутковість для організаторів цих гастролей, швидше за все, не трансформувався. Чи то через традиційно недешеві квитки (до 500 гривень), чи то через початок сезону відпусток, але вільних місць у партері було достатньо.

      Та цей факт акторів не дуже засмутив. Принаймні після спілкування з ними на прес-конференції склалося саме таке враження. Щоправда, зустріч із пресою почалася трішки напружено: прима БДТ Світлана Крючкова категорично заборонила фотографувати її знизу. Так і сказала: «Поки фотографи не повстають, я до зали не зайду». Далі журналісти отримали змогу ще раз переконатися у правильності вибору режисера Сергія Яшина, який запросив на роль Васси Желєзнової саме Світлану Миколаївну — вона і в житті виявилася жінкою прямою, а іноді — доволі категоричною. Пані Крючкова була дуже здивована тим, що наші театрали дозволяють собі не вимикати мобільних телефонів під час вистави. В одного такого «кадра» мобілка задзвонила просто під час фінальної пісні. «Ми оце подумали,  може, й нам наступного разу з мобілками на сцену вийти — нехай зал теж помучиться», — іронізувала Крючкова. Але що акторку пройняло до глибини душі — так це гостинність киян. Крючкова розповіла зворушливу історію про те, як вона хотіла купити кефір. У одному ресторані за кефір запросили 25 гривень і по доброму порадили купити його в магазині. Потім ще одна добра жінка не лише показала, де можна купити кефір — у центрі міста, як ми знаємо, це справді проблема, — але й відвела до себе додому, нагодувала тушкованою капустою, котлетами і напоїла чаєм. Тож якщо хтось сумнівається у гостинності киян — можете звертатися до Світлани Миколаївни, і вона спростує будь-які сумніви з цього приводу.

      «Вассу Желєзнову» пітерці презентували ту, яку Максим Горький написав першою. Як відомо, цей твір мав дві редакції — 1910 і 1935 років. «Ми звернулися до першого варіанта, що має підзаголовок «Мать», — розповів Сергій Яшин. — Друга редакція — значно політизованіша. Але ж Горький не обмежується революційними симпатіями. Він, як і Чехов, Толстой, Достоєвський, прагнув докопатися до глибини людської душі...». На думку пана Яшина, з душею у Васси не дуже склалося, інакше як пояснити її репліку: «Ось закінчимо цю справу, а потім і з дітьми розберемося». Після такого зауваження Світлана Миколаївна рішуче заступилася за свою героїню: «Вона взялася за ту справу заради дітей. Адже вона говорить: «Діти — вся моя надія, а виправдання моє — онуки». Після такого емоційного обміну думками, свідками якого стали журналісти, можна лише здогадуватися про потужність пристрастей, які розгорталися між Яшиним та Крючковою під час репетицій... Що, втім, аж ніяк не завадило їм зробити переконливу виставу про те, що батьківський дім — це набагато більше, ніж стіни і дах над головою. До речі, цьогоріч Світлана Миколаївна зіграла ще одну жінку з непростою долею — поетесу Анну Ахматову в художньо-документальному фільмі Дмитра Томашпольського «Анна Ахматова. Луна в зените».

      Ці київські гастролі актори БДТ присвятили пам'яті свого багаторічного художнього керівника Кирила Лаврова, який відійшов у вічність наприкінці квітня. А тому особливою ця поїздка була насамперед для доньки метра, лауреата Державної премії Марії Лаврової, батько якої, а особливо дід, Юрій Лавров, багато років пропрацювали в Театрі імені Лесі Українки. Марія Кирилівна розповіла, що навідалася на могилу діда, поклала квіти. А ще з задоволенням прогулялася Володимирською гіркою, Андріївським узвозом: «Там зароджувався роман моїх батьків». Пані Лаврова переконана, що в Києві має з'явитися пам'ятник Кирилу Лаврову та Юрію Лаврову.

      Про БДТ сьогодні і завтра київській пресі розповів народний артист Росії Андрій Толубєєв. В 2009-му театр відзначить 90-річний ювілей, а це дуже зобов'язує. «Треба було б провести капітальний ремонт приміщення, та грошей на це немає, — поскаржився Андрій Юрійович. — Але невідкладна проблема — укріплення фундаменту, який був споруджений 130 років тому. На ювілейному вечорі зіграємо «Дона Карлоса» — цією виставою наш театр починав, сьогодні її ж хоче ставити наш новий художній керівник Тимур Чхеїдзе». Також пан Толубєєв розказав  про найближчі творчі плани театру — у роботі «Обрив» Гончарова, «Дядечків сон» Достоєвського та щось із Чехова: «поки що визначаємося з назвою». На малій сцені з'являться «Дама з собачкою», «Крейцерова соната»... А ще театр два роки тому отримав у подарунок від Президента Путіна приміщення на Кам'яному острові. Там теж грали вистави, але той будинок не пристосований для нормального функціонування театру — там немає навіть гримерних, а тому акторів привозили одягнених, загримованих, а то й просто в каретах. Але вже є план реконструкції та ремонту того театру, що буде такою собі філією БДТ, яка має відкритися за два роки. «Ми попросили, щоб він носив ім'я Кирила Лаврова», — розповів Андрій Толубєєв.

      P. S. Актори БДТ із киянами попрощаються ненадовго: восени у пітерців знову заплановано гастролі в Києвi: вони також будуть присвячені пам'яті Кирила Лаврова. А сьогодні й завтра на сцені Театру Франка актори БДТ зіграють виставу «Таланти й шанувальники». В одній із головних ролей — народний артист України й Росії Володимир Івченко.