Ті, що слова гранять

      У п’ятницю в Спілці письменників України відбулося нагородження переможців міжнародного конкурсу «Гранослов-2006». Iз-понад 70-ти рукописів журі відсіяли кращі твори молодих літераторів віком від 16 до 35 років. Читали і перечитували шедеври конкурсантів Петро Осадчук, Леонід Талалай, Микола Семенюк, Іван Андрусяк  та Василь Герасим'юк. Нагороджено 4 лауреатів і 11 дипломантів «Гранослов-2006». Серед лауреатiв двоє дівчат-прозаїків Наталя Добжанська з Волині та буковинка Олеся Воронюк, а також київські поети В'ячеслав Левицький і Павло Щириця. Спілка письменників України видасть збірки їхніх творів, а літературні опуси дипломантів надрукують в альманасі «Гранослов». Від Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту всім переможцям подарували по недорогому фотоапарату.

      Лауреатка Наталя Добжанська не вважає літературу основною справою. Це для неї хобі, тому пише про «список проведення дозвілля». Поет В'ячеслав Левицький навчається в Інституті філології Національного університету ім. Тараса Шевченка. З моменту подачі на конкурс до нагородження він устиг стати переможцем премії ім. Василя Симоненка та членом Спілки письменників України. Для нього немає такого поняття, як натхнення. Воно вичерпало себе ще за Байрона. А зараз головне: працювати і не лінуватися. А от дипломант Олег Єршов думає, що наступного року стане лауреатом. Зараз видаватимуть його поезію. Але за рік він устиг написати роман, який запропонує на конкурс «Гранослов-2007».

      За словами голови Спілки письменників України Володимира Яворівського, доля переможців — у їхніх руках. «Гранослов» — це золота брама, через яку проходять молоді літератори, критики та журналісти у світ слова. Петро Осадчук у свою чергу поспівчував своїм молодим колегам, бо зараз важко сказати, чи ти справді письменник, який вирішує все за себе, чи людина, яка стоїть з простягнутою рукою біля стін уряду. Продовжив у песимістичному ключі й Леонід Талалай: він каже, що шлях, який вибрали конкурсанти, є згубним і кривавим. А от Іван Андрусяк зазначив, що добре просіяв рукописи від лукописів, при цьому навіть дуже часто доводилося позіхати. Але переможцями задоволений. З них, може, і всіх чотирьох, будуть письменники, а може, і ніхто. Література — діло непевне..

      — Мені недавно одне сумнівне видавництво запропонувало надрукувати дитячу книжечку автора, який відносить себе до категорії «публічниє люді», що між простими людьми звучить, як публічна дівка. Так от, читаю, позіхаю, звичайнісінька попса. Але дійшов до оповідання про дівчинку. Вона собі грається і чує голос звідкілясь. Він заохочує її гратися з ним, і каже, що є електричним пацючком. Дівчинка погоджується і засовує пальці в дірки розетки. Через те, що текст потрапив до мене, він не вийшов і ніколи не вийде. Серед наших конкурсантів є тільки прості люди, а «публічних» ми не допустимо.