Більшість наших співгромадян, не обтяжена знанням законів та Конституції, часто вважає, що влада — річ самодостатня і «маленькій людині» тягатися з нею не під силу. Це, звичайно, прикро, однак набагато небезпечніше інше — у свою непогрішимість та вседозволеність давно вже повірили ті, хто видряпався на владний олімп. Всівшись у керівні крісла і одержуючи всі блага за рахунок платників податків, тобто більшості громадян України, високопоставлені державні мужі досить часто вважають своїх годувальників якщо не бидлом, то сірою масою точно. Ще жоден iз них привселюдно не зізнався, що рвався, приміром, у міністри чи депутати задля того, щоб взяти участь у привласненні багатств, створених усім народом, або для парламентського «даху» від судового переслідування за неправедно нажиті статки. Свої справжні устремління та мотиви тих чи інших кроків вони старанно приховують. Тому про мораль та мету наших висопоставлених чиновників можна судити хіба що з публічних виступів, інтерв'ю, заяв, співставляючи їх iз конкретними кроками та діями...