Здрастуй і прощай

      31 травня цього року Вища рада юстиції відновила Віктора Медведчука на посаді повноправного члена цієї інституції, а 15 червня Личаківський районний суд Львова дане рішення скасував. Відтак знадобилось іще п'ять днів, аби ця новина стала відомою широкому загалу — ВРЮ ніколи не належала до структур, події в стінах якої першими потраплять до стрічок інформагентств.

      Попри закритість ВРЮ, «УМ» свого часу знайомилася з «кухнею» найголовніших українських правників за допомогою призначеного Президентом члена Вищої ради Степана Гавриша. Гавриш нагадав нашим читачам, що кар'єра Віктора Медведчука у ВРЮ почалася в 1998-му році, а закінчитись мала — згідно iз законодавством — через шість років, тобто у 2004-му. Але найодіознішому діячу кучмівської епохи певною мірою пощастило — з'їздом вищих юридичних навчальних закладів (який має право висувати своїх кандидатів у члени ВРЮ) Медведчук був переобраний на другий шестирічний термін. Однак присягу члена ВРЮ у Верховній Раді він не склав, мотивуючи це тим, що одного разу вже присягав у стінах парламенту. Насправді ж у ті буремні революційно-помаранчеві часи прихід до Верховної Ради екс-керманича Адміністрації Президента, сірого кардинала кучмізму, автора сумновідомих темників, лідера СДУП(о) Віктора Медведчука досить складно уявити. Тим паче — з метою пролонгувати свою присутність у Вищій раді юстиції.

      Проте з часом Медведчукові, вочевидь, набридло суспільне небуття, і його ім'я стали дедалі частіше згадувати як можливу складову того чи іншого політичного проекту. Але подейкували, що найбільше за все Віктор Медведчук прагне очолити Вищу раду юстиції — єдиний орган, який тримає під контролем діяльність суддів та має повноваження карати чи милувати незручних для влади служителів Феміди. Відтак — попри пропущені терміни складання присяги — Медведчук почав наполягати на своєму членстві у ВРЮ. Поновлення його на посаді з усіма тонкощами цього процесу трималось у великій таємниці — в цьому «УМ» переконалась на власному досвіді. Відомо було лише те, що в Шевченківському районному суді Києва розглядається позов Медведчука проти Вищої ради юстиції. Степан Гавриш, так само оминаючи подробиці, радив дочекатись рішення суду. Рішення було винесене на користь Медведчука, тож він мав би посісти своє крісло у ВРЮ (власне, й посів його, щоправда, на дуже короткий термін), якби не одне «але»...

      Замість Віктора Медведчука до Вищої ради юстиції вже був призначений Андрій Бойко. Саме Бойко й оскаржив друге пришестя Медведчука в Личаківському суді Львова. Суд — говорячи мовою офіціозу — «визнав, що Бойко навів достатньо даних про те, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача» і задовольнив його клопотання. Що ж, два претенденти на одне крісло — завжди небезпека. Особливо коли один із них — Віктор Медведчук. Та чи можна вважати, що цей інцидент вичерпано раз і назавжди? Навряд чи Медведчук примириться з існуванням пересічного громадянина України, не обтяженого важливими посадами. Далі, можливо, буде.