Наслідки «героїзації» можна побачити всюди. (Фото автора.)
Доки міністр внутрішніх справ Василь Цушко заліковує сердечні рани після штурму Генпрокуратури в німецькій клініці, в Україні з нього наполегливо роблять такого собі «героя», який врятував Україну, не допустив громадянської війни та кровопролиття тощо. В темі Цушка соціалісти бачать те рятівне коло, яке може допомогти СПУ подолати тривідсотковий бар'єр на дострокових виборах. Адже рейтинг партії Мороза після зради власних виборців рік тому опинився, як то кажуть, нижче плінтуса. Саме тому соціалісти наперебій волають з парламентської трибуни про те, що Цушко — це миротворець, трудяга-бульдозер та герой. Хоча важко уявити миротворцем людину, яка дає команду спецпідрозділу «Беркут» штурмувати ГПУ, вибиваючи ногами двері.
А доки народ розбиратиметься, що й до чого, йому варто вклинити в мозок потрібну ідею. Так вирішили партійні боси СПУ й узялися за діло: балончики з фарбою, наліпки відповідного змісту, нічна мобільна команда з молоді. Тому, прокинувшись уранці, пересічний українець дізнається, що Вася Цушко таки герой. Лише за одну ніч із ним сталося казкове перетворення! Інформацію про це будь-хто може побачити на власній багатоповерхівці, паркані, стовпі або зупинці транспорту. «Україні молодій» вдалося з'ясувати, якими силами i коштами робиться така недешева пропаганда, яку самі соціалісти вперто називають стихійним гласом народу.
Співрозмовник «УМ» був старшим однієї такої мобільної групи фарбувальників. Умовно назвемо його Миколою, на його прохання не будемо вказувати й близький до столиці регіон та населені пункти, де він «робив із Цушка героя». Микола каже, що він просто вирішив підзаробити, хоча після «Купальської ночі» Мороза в минулому році від Соцпартії він, м'яко кажучи, не в захваті й зараз притримується інших політичних поглядів.
Слід відзначити, що в СПУ не забувають цінні кадри. Миколі зателефонували з одного з обласних осередків Спілки молодих соціалістів (саме на СМС покладалося практичне виконання «героїчного графіті») й сказали, що пам'ятають про його непоганий досвід у кількох виборчих кампаніях, а також враховують те, що він має вищу освіту, тому й пропонують йому бути старшим у такій фарбувальній групі. «Чому б i не заробити?» — подумав Микола i вже наступного дня прибув до штабу обласної СМС.
З'ясувалося, що на старшого покладається неабияка роль: він мав на власний розсуд визначати людні місця, де варто було писати затверджені керівництвом СПУ тексти про «героя», направляти авто групи в ті чи інші точки за конкретним маршрутом й слідкувати за роботою фарбувальників, яких набирали з місцевих студентів. Працювати доводилося глухої ночі, коли електорат спить, до того ж важливою вимогою до втаємничених графітників було наступне: усе має виглядати як ініціатива простих громадян із народу, які у такий спосіб висловлюють власну позицію. Отже, чим простіше, без мистецьких викрутасів написано, тим краще. Тому й писати гасла «Цушко врятував Україну!», «Цушко не допустив громадянської війни!», «Цушко — герой!», «Цушко зупинив партію війни!» тощо, варто було як російською, так i українською мовами, а той суржиком.
Група складалася з чотирьох чоловік: старший, двоє фарбувальників та водій з власним авто. Микола розповідає, що, як правило, Спілка молодих соціалістів залучала службові авто, а також власні авто працівників та знайомих, але цього виявилося недостатньо. Тому згодом, щоб охопити більше населених пунктів області й пообмальовувати побільше парканів, соціалісти почали залучати таксистів. Останні охоче йшли на контакт, тим більше що платили їм щедро: сто гривень за нічний рейд плюс гривня за кожен кілометр. Доки хлопці розписували будинки в тому чи іншому місті, водій міг подрімати, а вранці отримати гарантовані 300 — 350 гривень.
Інша система розрахунку була з «малярами»: хлопці отримували чотири балончики з червоною та чорною фарбами та упаковку наліпок (2000 екземплярів) й отримували за нічну роботу спочатку по сто, а згодом i сто п'ятдесят гривень. Такі ж гроші платили й старшому, який, утім, не бруднився фарбою чи клеєм, а лише напружував мозок. Микола каже, що кошти надходили безпосередньо зі столиці, але інколи були й затримки. Були випадки, коли про зроблену роботу в Києві навіть забували, але дзвінок зі Спілки молодих соціалістів до старших товаришів із СПУ одразу все розтавляв по місцях, і гроші надходили негайно. Аванси наперед отримували лише таксисти, адже в іншому випадку авто не зрушило б з місця.
«На моє щастя, хлопці-фарбувальники з моєї групи теж виявилися ідейними, тобто демократично налаштованими, — додає старший групи Микола. — Тому ми обирали об'єкти, які не шкода, — паркани, занедбані старі будівлі, зупинки транспорту. Але й ініціативу виявляли, бо знали, що начальство проїде потім нашим маршрутом i перевірить роботу. Наліпки ж ліпили переважно на стовпах».
Слід відзначити, що наліпки мали нерятівний зміст, на них були три фото — Президента Віктора Ющенка та лідерів опозиції Юлії Тимошенко та Юрія Луценка з лаконічним підписом: «Хто отруїв Цушка?». Втім після того, як стало відомо, що німецькі лікарі ніякої отрути в організмі емоційного керівника МВС не знайшли, піар соціалістів на тему отруєння міністра різко вщух. СПУ стало зрозуміло, що на цьому електоральної підтримки не заробиш.
Важко порахувати, скільки грошей загалом пішло в СПУ на штучну «героїзацію» непрофесіонала-штурмовика по всій Україні, але кожен українець, побачивши на власній багатоповерхівці ці міфічні гасла, може бути впевнений: тут попрацювала нічна добре оплачувана графіті-група. Й аж ніяк не простий трудар із народу самостійно вирішив висловити на паркані власні відчуття за власний кошт та на власний ризик. Дуже вже забагато таких ідентичних написів у різних містах України.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
