Тринадцять років тому хормейстер Лариса Бухонська створила камерний хор «Хрещатик». Задля цього вона залишила Київський інститут культури, де працювала викладачем на кафедрi хорового диригування, роботу в Національній радіокомпанії. Тобто людина поставилася до свого нового проекту дуже серйозно, і незабаром життя віддячило їй за таке ставлення: «Хрещатик» почав успішно гастролювати, побував у Німеччині, Ірландії, Великобританії, Угорщині, Данії, Франції, брав участь у міжнародних фестивалях і привозив звідти все нові й нові дипломи.

На це запитання вони зможуть відповісти після того, коли познайомляться з самим Лисом Микитою. Чекати залишилося недовго. Показ фільму планується уже наприкінці червня по національних каналах, а поки що 13 червня відбулася лише його презентація у київському «Кінопалаці». Тож український кінематограф зірвався, як бомба, що 40 років пролежала під стріхою, з пісеньки легендарних «Братів Гадюкіних». 26 серій по 15 хвилин кожна, понад 200 героїв, у головній ролі, звісно ж, хитрий Микита. Три роки підготовки без вихідних — це вам не насіння лузати на лавочці чи скаржитися на сонливість у Верховній Раді.

Багато літературознавців вважають іванофранківця Степана Пушика явищем у вітчизняній літературі. Вочевидь, так воно і є. І не в останню чергу завдяки тому, що письменник — рвучкий, беручкий, цілеспрямований і дуже непосидющий. «Я прожив надзвичайно цікаве життя, — написав він кілька років тому, — зустрічався і пив по чарці з президентами, прем'єрами, міністрами, дипломатами, мандрівниками, «губернаторами», пастухами на полонинах, лісорубами, трактористами... Сам був пастухом, їздовим, косарем, садівником, скотарем, солдатом, рахівником, економістом, журналістом, поетом, прозаїком, драматургом, есеїстом, критиком, перекладачем, редактором, безробітним, альпіністом, професором, мужем, батьком, дідом...»
«Та, мабуть, найкорисніше, що я зробив у житті, — нині зізнався Степан Пушик у розмові з кореспондентом «УМ», — із дитячих літ записував фольклор. Коли подорослішав, шукав його для своїх творів, а потім стільки зібрав, що мені вже треба було прожити десять життів, аби використати фольклорні запаси за призначенням. Назбиралося на десятки томів. Дещо підготував до друку, та бракує коштів. Мушу чекати кращих часів».
Серед усього цього розмаїття усної народної творчості осібно стоять приповідки «зі злим умислом».