Минуло п'ятнадцять років, відколи колишнi колгоспи отримали державні акти на право колективної власності на землю, одинадцять років — з початку видачі земельних сертифікатів колишнім членам господарств. Але, як кажуть, час минув, а проблеми залишилися, й досі люди шукають, де ж та гарантована законом їхня земля.
Про це — в розмові з начальником Київського обласного головного управління земельних ресурсів Віктором ПЕТРУКОМ.

Специфічний і водночас звичний для початку літа пасажир у Мелітополі штурмує потяги, що прямують у північному напрямку: «маленькі українці» прагнуть збільшити сімейні бюджети завдяки черешневому бізнесу. Як розповів директор місцевого держпідприємства «Дослідне господарство «Мелітопольське» Юрій Єрещенко, з урожаєм знаменитих ягід, попри природні катаклізми, усе гаразд, і перші десятки тонн «Рубінової ранньої» та інших сортів оптові покупці вже придбали. Мелітопольська черешня — для реалізації на внутрішньому ринку, якщо, звичайно, не маєш «вікна» на кордоні. Адже експортувати дозволено не більш як 500 кілограмів. Везтимеш більше — прикордонники з митниками відберуть (якщо не вмієш домовлятися). Тому мелітопольці й пруть самотужки відра, ящики і корзини: реалізуєш півтонни в Росії — буде на хліб із маслом для всієї сім'ї. Бо ж неоптові реалізатори здійснюють за сезон принаймні з десяток—півтора «черешневих набігів» на Росію чи Білорусь.

У Будянському лісництві Смілянського лісгоспу, що на Черкащині, нині напружена пора: лісокультурниці пакують у поліетиленові конусовидні контейнери суміш торфу та лісової землі і садять туди насіння дуба звичайного. Потім ці контейнери перевозять на спеціально обладнаний майданчик, який лісівники облаштували поруч — завезли туди пісок, щебінь, поставили там дерев'яні короби й обгородили цю територію. Тут за сіянцями, як за малими дітьми, лісівники доглядатимуть цілий рік. Аби тендітні дубки швидко набирали в рості, там спеціально зробили свердловину та облаштували механізований полив.