Недільний «Суботів»

      Потужним Шевченковим «Суботовим» у виконанні культового гурту «Кому вниз» минулої неділі в Полтаві завершився п'ятий всеукраїнський фестиваль мистецтв «Мазепа-фест». І хоча годинник показував уже майже половину дванадцятої ночі, більшість вдячних глядачів не поспішила залишати Співоче поле. Тож фінальними акордами небуденного дійства стало їхнє потужне скандування «У-кра-ї-на!» і запрошення «батька» фестивалю, відомого політика і громадського діяча Миколи Кульчинського відвідати наступного «Мазепу».

      А найкоротшу і, можливо, найоригінальнішу та найзворушливішу для організаторів «рецензію» на уже вчорашній фест автор цих рядків почув за кілька годин до початку пісенно-музичного марафону другого «рокового» дня: «Там всьо в украінском стілє, но очень класно!» Так молодий чоловік років під тридцять із дуже «крутою» мобілкою на центральному полтавському базарі запрошував своїх друзів на «Мазепа-фест». Власне, він привселюдно по телефону ділився з ними враженнями від попереднього дня і водночас просив пошвидше «закруглятися» з відпочинком на природі, щоб встигнути бодай на завершально-кульмінаційну частину фесту. Оскільки, за його словами, «такого ви нігдє не увідітє»...

      Поява подібних «неофітів», навернутих до української музики і пісні саме полтавським «Мазепою», помітна, як кажуть, навіть неозброєним оком. Так, вони ще говорять російською або жахливим суржиком і демонструють не найвишуканіші манери, але українська душа їхня вже прокидається. Важливо тільки, щоб «таке» вони могли бачити і чути не лише на «Мазепі» та ще кількох справді українських фестивалях...

      До речі, з розмови про можливості й парадокси вибору на користь набутків національної культури, її сучасний менеджмент «Мазепа-фест» і почався минулої п'ятниці. Попри те, що «круглий стіл» у педагогічному університеті попередньо навіть не афішувався, участь у ньому таких знаних столичних фахівців, як режисери Юрій та Михайло Іллєнки, культуролог Лариса Брюховецька, її колега Михайло Хай, викликала неабияку зацікавленість аудиторії. Щирими оплесками зустрічали глядачі й кожен із чотирьох повнометражних художніх фільмів ретроспективи українського кіно в Палаці дозвілля «Листопад», захопленими вигуками, подекуди навіть оваціями — виступи представників етнічної та бардівської пісні у Театрі імені Гоголя.

      Хоча, як не прикро, в обох найпрестижніших залах обласного центру того дня вільних місць було більше, ніж заповнених... І ті глядацькі «вакансії» вкотре нагадують організаторам «Мазепа-фесту» як про загальні проблеми вітчизняної культури (важко сподіватися на масове паломництво, коли, за влучним висловом Юрія Іллєнка, сьогодні йому доводиться зустрічатися з цілим поколінням, яке не з власної вини взагалі «пропустило» таке явище, як українське кіно), так і про необхідність переформатовувати, зрештою, бодай «розводити» в часі заходи свого дітища. Бо ж, скажімо, найпалкішим і найвідданішим шанувальникам українського мистецтва неможливо одночасно дивитися екранізованого «Мамая» і слухати його нащадків — сучасних бардів і кобзарів — у іншій залі...