Брюссель — серце Європи, яке хочуть «розiдрати» валлонцi й фламандцi.
Маленька Бельгія, з огляду на своє географічне розташування та значно потужніших сусідів, упродовж століть була полем битв. На півдні країни міститься відоме всьому світу Ватерлоо, біля якого зазнали поразки війська Наполеона у 1815 році. Країна була окупована німцями впродовж Першої і Другої світових воєн. Райське життя Бельгії, в якій тепер нараховується 10,5 мільйона мешканців, розпочалося якісь півстоліття тому завдяки повоєнному економічному буму. Сьогодні країна є зразковою моделлю успішної західноєвропейської ліберальної демократії. Брюссель, і Бельгію взагалі, вважають серцем, столицею Європи — тут розміщені штаб-квартири ЄС та НАТО.
Бельгійці ставляться до навали чужинців цілком спокійно, бо й самі можуть називатися бельгійцями лише умовно, за назвою країни. А головне — за райською ширмою бельгійці мають свої проблеми. Бельгія є федерацією: Фландрія — на півночі, де офіційною мовою є фламандська (діалект голландської), Валлонія — на півдні, де офіційною мовою є валлонська (діалект французької) та Брюссель — у центрі, де офіційний статус мають голландська та французька. У Валлонії також мешкає 70-тисячна німецька меншина.
Федеральні регіони мають власні уряди та широку автономію, передусім у галузях освіти та культури, власні радіостанції, телеканали й газети.
Бельгійська федерація нагадує шлюб із розрахунку, в якому кількість партнерів — не два, а три. Останнім часом цей шлюб опинився під загрозою розпаду. Причина — розрахунок, передусім економічний. За результатами опитування, що його провела фламандська газета «Хет Лаатсе Ньюс», 51 відсоток фламандців виступають за відокремлення від Валлонії та створення власної держави. Фламандці, які становлять 60 відсотків населення країни, вважають, що утримують за свій кошт значно бідніший та менш розвинений валлонський південь.
Наприкінці минулого року, як повідомляє Бі-Бі-Сі, група з 15 шанованих фламандських інтелектуалів розробила та оприлюднила план і механізми так званого «оксамитового розлучення» між Фландрією та Валлонією. Авторів плану не можна зарахувати до радикалів, націоналістів чи політичних популістів, тому їх назвали «мирними сепаратистами». Під цим проектом поставили підписи понад 50 лідерів бізнесової еліти Фландрії, а їх аж ніяк не звинуватиш у націоналізмі.
«Мирні сепаратисти» оперують цифрами та фактами. Зокрема такими, що розвиненіша в економічному відношенні Фландрія фактично годує бідну Валлонію, щороку перераховуючи в її бюджет 10 млрд. євро. Темпи економічного зростання у Фландрії упродовж останніх 50 років були постійно вищими, ніж у Валлонії. За минулий рік, відповідно, 3,3 порівняно з 2,1 відсотка. Фламандці бажали б утримувати один власний парламент та один уряд, а не сім парламентів і шість урядів, які існують у зв'язку зі складним федерально-політичним устроєм країни. Автори «дорожньої карти» вважають, що від «оксамитового розлучення» виграють також валлонці, оскільки нині гарантовані державні субсидії паралізують їхню волю та створюють настрої утриманців, а після «розлучення» у них нарешті з'явиться свобода вибору: приєднатися до Франції чи створити власну державу.
Фламандці, можливо, вже розпочали б процесс розлучення, та стримує думка про втрату столиці — красеня Брюсселя, більша частина якого — у Валлонії. У випадку розлучення між валлонцями та фламандцями розпочалася б така затята боротьба за Брюссель, яку тепер євреї та палестинці ведуть за Єрусалим.
Опитування громадської думки показують, що більшість населення країни наразі виступає за збереження федерації, але кожні парламентські вибори свідчать про зростання популярності партії фламандських націоналістів «Флаамс Беланг» («Фламандський інтерес»), яка виступає за незалежність Фландрії. На виборах 1987 року вона користувалася підтримкою лише 3,4 відсотка бельгійців, а на попередніх, 2003 року, їй віддали перевагу вже 17,9 відсотка тутешніх громадян. Останні опитування показують, що 10 червня за «Флаамс Беланг» мають намір голосувати 20,7 відсотка виборців. І це викликає постійні тертя між двома мовними спільнотами країни, хоча обидві так само люблять бельгійський шоколад, пиво, мереживо, шанують короля Альберта ІІ та його родину і належать до католицької віри. На цій єдності вподобань і була створена 177 років тому Бельгія.
Політичне життя в Бельгії ускладнюється тим, що кожна з головних партій країни також розбита на дві частини, одна з яких репрезентує інтереси голландськомовної спільноти, а інша — франкомовної. Успішною може бути лише така урядова коаліція, в якій зберігається відповідний баланс представництва різних етноспільнот.
Після попередніх парламентських виборів, які відбулися у травні 2003 року, соціалістам та лібералам знадобилося два місяці, щоб нарешті домовитися про відновлення тієї ж урядової коаліції, яка діяла попередні чотири роки, з фламандським лібералом Гі Верхофстадтом на чолі. Партії коаліції мають приблизно дві третини голосів у парламенті.
Гі Верхофстадт упродовж восьми років перебування в кріслі глави уряду запам'ятався бельгійцям зниженням податків, повільним економічним зростанням, високим безробіттям та проблемами зі збалансуванням бюджету. Один із найсуперечливіших його кроків — легалізація евтаназії. На міжнародній арені він прославився як переконаний противник війни в Іраку.
Якщо партія Верхофстадта збере у Фландрії понад 20 відсотків голосів (за даними опитувань, вона посяде на півночі, ймовірно, четверте місце), а у Валлонії перемогу здобудуть теперішні коаліційні партнери — соціалісти та валлонські ліберали, то прем'єр має шанси залишитися біля урядового керма на третій термін. Навіть при тому, що в його рідній Фландрії вибори виграють опозиційні християнські демократи.
З огляду на строкатість бельгійської політичної сцени, варіантів коаліції дуже багато. Але лише теоретично, бо практично, після врахування інтересів усіх трьох елементів федерації, залишиться лише кілька реальних. Один із таких — поява в кріслі глави уряду лідера фламандських християнських демократів Іва Летерме, якщо його партія заручиться підтримкою не менше 28—30 відсотків виборців. У Фландрії Летерме є найбільш популярним політиком із рейтингом на рівні 49 відсотків. Він зосередив свою виборчу кампанію на кількох елементах, які найбільш зачіпають душі фламандців. Зокрема, запропонував внести зміни до Конституції, завдяки яким Фландрія ще більше віддалиться від Валлонії та послабиться роль короля Альберта.
Біда лише в тому, що Летерме не має підтримки у Валлонії, де християнські демократи пасуть задніх. Валлонці мають своїх політичних кумирів, які, за опитуваннями, можуть набрати більше половини голосів : 35 відсотків — ліберали та 29 відсотків — соціалісти. Валлонські ліберали завдячують високими рейтингами передусім своєму лідеру Дідьє Рендеру (Didier Reynders), міністру фінансів Бельгії.
Неважко підрахувати, що в разі створення фламандської коаліції з лібералів та націоналістів iз «Флаамс Беланг» (це більше 40 відсотків парламентських мандатiв) та долучення до неї менших партій Фландрії може бути створений виключно фламандський уряд, який, при бажанні, може допровадити до розлучення двох провінцій та майже повного демонтажу федеральної Бельгії. Але державної катастрофи не станеться (принаймні після цих виборів), бо жодне парламентське угруповання наразі не бажає вступати в коаліційні угоди чи будь-які інші союзи з націоналістами з «Флаамс Беланг».
Цьогорічна виборча кампанія проходила якось непомітно, блідо, не викликала інтересу у виборців, тому самі партії намагалися додати їй рум'янцю.
Гі Верхофстадт, певне, вирішив для себе, що вже нічим не може здивувати виборців, тому вирішив впливати на них через чутливе місце — їхніх дітей. Саме з такого розрахунку він відкрив інтернет-сторінку www.guy4kids.be («Гі для дітей»). Прем'єр виступає тут у вигляді блакитного кролика в окулярах, з кривими передніми зубами і з хвацько заламаним вухом. У такому образі він розповідає діткам, ким є прем'єр-міністр країни взагалі, та про себе зокрема. Наприклад, що він любить (спагеті) та не любить (расизм).
Та справжньою зіркою виборчої кампанії стала маленька фламандська партія Nee (тобто «Ні»), правильніше сказати — № 1 у її виборчому списку Таня Дерво, агітація та плакати якої не залишили байдужим нікого. Таня, яка балотується до Сенату, буквально електризувала виборців оголеним виглядом та обіцянками зробити бельгійцям 400 тисяч «jobs». Це англійське слово має два значення: пряме — «робочі місця» і сленгове — «оральний секс». Таня ретельно підрахувала: «Якщо я буду робити впродовж дня по 80 «jobs», то 400 тисяч «робочих місць» створю рівно за 500 днів». Усі плакати з зображенням не дуже одягненої Тані та її виборчі обіцянки можна оглянути на партійному сайті www.nee-antwerpen.be. Упродовж кількох тижнів існування сайту надійшло кількасот тисяч замовлень від бажаючих попрацювати з Танею виборців.
На запитання про те, чи справді вона запропонує оральний секс кожному, хто попросить про це через її веб-сторінку, Таня, сміючись, говорить: «Звичайно, ні. Вся моя кампанія — це жарт, пародія на неможливі до виконання обіцянки, якими бельгійські політики годують виборців. Ми хочемо продемонструвати, що політика все більше скидається на шоу. Адже в ній повинно йтися передусім про людей, а насправді йдеться про гроші».
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
