Дорогі браття і сестри!
Христос народився, славімо Його!
Різдво Христове, яке ми святкуємо, не є тільки народною традицією, пов'язаною з колядками, вертепом, різдвяною зіркою, святочними гуляннями та іншими радощами. Різдво Христове — це надзвичайна подія, яка відбулася у певний історичний час. Сутність цієї священної події полягає в тім, що Бог, Який створив світ, і в тому числі людину, стає Людиною, не перестаючи бути Богом. Тому під час різдвяного богослужіння ми виголошуємо: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог». І в колядках ми співаємо: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився».
Боговтілення — це Божественна таємниця, яку людський розум не може збагнути. Ця велика таємниця сприймається тільки вірою. Чому тільки вірою? Тому що людський розум не може осягнути Боговтілення. Він не може зрозуміти, як неосяжний Бог, Який є Духом, може стати істотою, обмеженою людською природою. Якщо людський розум не може осягнути Боговтілення, тобто Різдво Христове, то чи означає це, що Боговтілення в дійсності не було, і це тільки міф? Ніскільки це не означає!
Хіба людині, з її обмеженими можливостями, належить останнє слово у вирішенні цього питання з питань? І як можна розмірковувати про Бога, що Він може, а чого не може? Чи не людиною створене спотворене уявлення про Божество? Хіба людські думки відповідають помислам Божим? Сам Бог через пророка Ісайю сказав: «Мої думки —не ваші думки, і Мої путі — не ваші путі».
Коли йдеться про Боговтілення і про те, що Бог дозволив Себе розіп'яти на хресті (Флп. 2, 7-8), чи не може людський розум скоріше припустити, що людина помиляється, вірячи в це, ніж те, що Бог може самопринизитися до такого стану? Хто жахається цього богоприниження і вагається перед парадоксом всемогутності, святості Бога і розп'яття Його на хресті, той уподібнюється тим, про яких апостол Павло сказав, що проповідь про розiп'ятого Христа — для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство (1 Кор. 1, 23).
А що, коли Бог хотів відкрити Себе Богом і показати безмірність Своєї любові саме таким чином, що з любові до нас став Людиною, і такою Людиною, Яка віддала Себе на розп'яття? А що, коли Бог вимагає від людей саме віри в неймовірне? Якщо саме цією вірою в неймовірність Він бажає скрушити людську гординю і підкорити нашу злу волю Своїй благій волі?
Ніде, ніколи і ні в кому на землі не проявлялася так слава і всемогутність, святість і любов, як в Ісусі Христі, народження Якого ми нині святкуємо. Святе і Божественне світить нам у житті Господа нашого Ісуса Христа. Ці якості нашого Спасителя виявляються в такій повноті, з такою життєвою правдою і з такою переконливою ясністю, що ми повинні, подібно до Мойсея, закрити своє обличчя, щоб не осліпнути від світла, яке виходить від Христа. Усі святі, які дійсно стали для Нього близькими, які жили в Ньому і для яких Він був живий, — всі вони черпали в Ньому свою життєву силу і були блаженні цим.
Скільки великих художників всіх часів намагались у своїх творіннях — іконах і картинах — втілити образ Богочоловіка, який одухотворяє людську душу. Лише в любові пізнається Бог. «Кожен, хто любить, народжений від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1 Ін. 4, 7-8).
Син Божий, Господь наш Ісус Христос, народився від Пресвятої Діви Марії і став Людиною, щоб визволити нас від гріха і смерті. Визволення від гріха і смерті називається спасінням. Процес спасіння почався з Різдва Христового, діє по сьогоднішній день і буде продовжуватися до другого пришестя Христа.
У наш час багато колишніх атеїстів після довгих часів невір'я або віри у «світле комуністичне майбутнє» відчули в душі глибоку віру і перемінили спосіб життя. Ми бачимо у храмах багато молоді, дітей, молодих сімей. Будуються тисячі храмів. Це результат того, що вони отримали дар Божий — віру. Це ті сини і дочки, про яких говорив Господь: «Багато прийдуть зі Сходу і Заходу і возляжуть... у Царстві Небесному» (Мф. 8, 11).
На жаль, є й така молодь, і її не так мало, яка, шукаючи живої віри, пішла не тією дорогою, тобто такою дорогою, яка не веде до Царства Божого. Ми зустрічаємо і таких християн, які були свого часу хрещені, а потім втратили віру і тепер не вірять ні в Христа Спасителя, ні взагалі в Бога. Інші не відмовляються від Христа і від Бога, але не живуть по-християнськи і не виконують Його заповіді. У них роздвоєні душі. Чи не скаже Господь таким християнам, як колись юдеям: «Сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну» (Мф. 8, 12).
У наш час поряд iз відродженням духовності відбувається «відступлення» у християнському середовищі, як серед протестантів, католиків, так і серед православних. Результатом цього боговідступлення в християнському середовищі є те, що деякі керівники європейських держав соромляться навіть внести y проект Європейської Конституції згадку, що Європа має християнські традиції. Хто перелічить серед нинішніх християн усіх безбожників, віровідступників та ідолопоклонників? У нас нема на площах ідолів, перед якими кланяються і курять фіміам, але зате тяжко знайти людину, в якої не було б якого-небудь ідола. Одні поклоняються Бахусу — богу пияцтва, приносячи йому в жертву своє здоров'я. Інші віддаються розпусті, і цим ніби вшановують Венеру — богиню розпусти. У третіх богом є їхнє черево. Четверті поклоняються золотому тільцю; їхнім богом є багатство, пристрасть до наживи. Інші ганяються за славою і заради неї зневажають і віру, і совість, і честь. Є і такі люди, для яких богом стало досягнення влади. Владолюбство стає своєрідною наркоманією. Усяка пристрасть є ідолопоклонством.
Християни, які підкорили себе цим порокам, перестали бути храмами Святого Духа. В їхніх душах уже не перебуває Бог. Європа декілька віків тому поставила в центр історичного процесу не Бога, а людину, і результатом цього є сьогоднішнє моральне падіння і бездуховність.
Різдво Христове, яке ми нині святкуємо, нагадує нам про безмежну любов Бога до Свого творіння, до людей, заради спасіння яких Він зійшов з неба і став Людиною. Подумаймо, для чого ми живемо і якими дорогами ходимо: прямими Божими чи кривими. Віра в Бога закликає нас боротися зі всіляким злом, і насамперед з гріхом у самому собі, любити своїх батьків, свою сім'ю, свою Батьківщину — Україну.
У ці різдвяні дні сердечно вітаю вас, преосвященні архiпастирі, боголюбиві пастирі, дорогі браття і сестри, зі святом Різдва Христового і Новим роком. Поздоровляю з Різдвом Христовим і Новим роком Президента України Леоніда Кучму, Верховну Раду, Уряд, Збройні сили України, всіх християн і весь український народ. Нехай Господь наш Ісус Христос, Який народився у Віфлеємському вертепі від Пресвятої Діви Марії, дарує всім нам добре здоров'я, мудрість, мир, злагоду, духовну силу дбати про своє власне спасіння і вірно служити своєму народу.
Щиро вітаю зі святом Різдва Христового і Новим роком і нашу українську діаспору в Америці і Канаді, в Європі, Австралії і Латинській Америці та по всьому світу, — всіх українців, які з різних причин опинилися за межами своєї Батьківщини, але зберігають любов до рідного краю і разом з нами відзначають це велике християнське свято.
Нехай Милостивий Господь благословляє нашу Державу і наш український народ у Новому 2004 році і дарує мир, злагоду, добробут і радість. Будемо частіше згадувати про Бога і Його милості; будемо молитися Йому, щоб Він послав у наші серця любов, яка є основою земного і вічного життя.
Христос народився, славімо Його!
Філарет, Патріарх Київський
і всієї Руси-України.
Різдво Христове
2003/2004 рік.
Київ.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
