Віктор Ющенко: Українську Конституцію потрібно захистити від її гаранта

      На редакційний подіУМ до нашої газети лідер «Нашої України» прийшов у передостанній робочий день 2003 року, щоб підбити, здавалося б, остаточні підсумки річної боротьби. Віктор Ющенко ще не охолов від участі в блокуванні парламенту, спрямованому проти спроб провести через ВР перший етап конституційної реформи, і тому, перш ніж власноруч розрізати фірмовий «нашоукраїнський» торт, по-своєму відчутно врізав по тій самій політреформі та її ініціаторах. Та, як виявилося, навіть ці оцінки були не остаточними — наша влада, в якої підкилимна і закулісна боротьба просто в крові, примудрилася ще й проголосити вустами Конституційного Суду можливість третього терміну президентства Кучми, насадити в «нашому» Мукачевому власного сатрапа та провести там арешти... Втім, навіть знаючи про передноворічні вибрики «Дідів Морозів» iз Банкової, Віктор Андрійович навряд чи оцінив би 2003 рік інакше — він переконаний, що цей матч ні в якому разі не можна вважати програним для опозиції, і Ющенко має всі підстави з непідробним оптимізмом дивитися у вирішальний 2004-й. Аргументи — в інтерв'ю.

«Україні не потрібний «грузинський варіант» — ми працюватимемо без усіляких лекал»

      — Вікторе Андрійовичу, оцінка політичних підсумків року напряму пов'язана з оцінкою результатів передноворічного протистояння у Верховній Раді, в якому ви брали пряму участь як один із лідерів опозиції. Кажуть, усе пізнається в порівнянні: можна згадати минулий рік, коли майже в цей самий час, у грудні, в парламенті розгорілася криза, пов'язана з перерозподілом керівних посад у комітетах ВР, і тоді опозиція здобула перемогу; а цього разу «більшовикам» вдалося домогтися свого — проект політреформи «Медведчука-Симоненка» таки прийнято в першому читанні... Влада пішла у наступ — опозиція зробила крок назад?

      — Я вважаю, що своїми діями в парламенті, включно з блокуванням, ми відстоювали цінності переважної частини українців. Ми вичерпали дипломатичні методи, інші можливості компромісів, які ми надавали до ранку 23 грудня, коли домовилися і про створення робочої комісії, і дев'ять найбільш полярних пунктів у законопроекті 4105 треба було розглянути, не входячи в парламентську кризу... Все це було відкинуто. У нас в арсеналі не було іншого виходу, ніж та реакція, до якої ми змушені були вдатися. Зараз хтось називає нас радикалами, хтось видає зворотні характеристики, як-то мляві чи нерішучі під час політичної реформи, але й те, й те — неправда. Ми є здорова політична сила, в якої вистачає і толерантності, і бажання захищати цінності, які неможливо замінити на інші. І я зараз відверто кажу, що аплодую своїм колегам, які несли нічну варту під час блокування парламенту, спали на підлозі сесійної зали (навіть не будучи членом жодної партії з нашого блоку), глушили «більшовиків» відповідно до нашої позиції. І я зараз вважаю, що рахунок не 0:1 і не 1:1. Я переконаний: зараз ми ведемо перед — 1:0. Сили, які захищали Конституцію, безумовно, попереду. Ми хотіли сказати, що не дозволимо сплюндрувати Конституцію, як того хотіла влада. І якщо вже говорити футбольною мовою, то ми своїми діями змогли показати владі жовту картку з урахуванням того, що вона збирається робити з політичною реформою навесні. І якщо влада не розуміє, що наша позиція — це думка переважної частини українців, то, я переконаний, уже в березні місяці до її відома це доноситиме вулиця.

      — Фрази на кшталт «якщо влада не почує й не дослухається» від вас чують уже не перший рік. І Леонід Данилович та його оточення за весь цей час кращими не стали, жодних кроків для суспільного діалогу не зробили. Це породжує сумніви у ваших спробах апелювати до вуличних мас у вирішальному для виборів Президента 2004 році. Чи все ж ви маєте на увазі втілення в Україні «грузинського» варіанта зміни влади?

      — Та припиніть, це дурниці. Югославський, молдавський, грузинський... Друзі, не плутайте нашу 48-мільйонну країну з іншими! Тут не треба кальок. В Україні можливий тільки український варіант, без усіляких лекал. Я розумію, до яких висновків можна дійти в інтерпретаціях влади — мовляв, візьмемо приклад iз Грузії, долучимо американських диригентів... Так можна дійти до бозна-чого. Ми ж організуємо свій, власний сценарій.

      — Але все-таки з вуличними виступами?

      — На мою думку, просту відповідь, як нам досягти перемоги української демократії, за теперішніх умов дати неможливо. Вулиця, масові виступи, попри всі очікування, не є самодостатнім виходом із ситуації. Хоча й політики суто на рівні парламенту вже явно бракує. Але, мабуть, навіть при цьому ми ще не вичерпали можливостей консолідації навколо наших системних цілей частини нинішньої парламентської більшості, що змінить розстановку сил у Верховній Раді.

«Цi змiни до Конституцiї не будуть прийнятi»

      — Та, попри все, тим, хто дивиться на парламент збоку, здається, що опозиція наприкінці 2003 року зазнала одразу кількох поразок — це й рішення ВР по мінімальній зарплаті, і потрібний для владної виборчої кампанії держбюджет, і перший етап політичної реформи...

      — Ви звернули увагу, як приймали бюджет 2004 року? Це перший безпрецедентний випадок, коли обговорення бюджету в сесійній залі Верховної Ради не було. З порушенням регламенту більшість прийняла бюджет, написаний на 50 сторінках! І сьогодні по парламенту гуляють документи з 1341 зміною до бюджету — того, який ухвалили зовсім недавно. А ці пропозиції змін — уже отакої (показує пальцями відстань сантиметрів 4-5. — Авт.) товщини. За останні дні я поспілкувався з лідерами майже всіх фракцій більшості, окрім хіба що двох-трьох, до яких, вважаю, немає ані сенсу, ані морального права підходити. І скрізь я казав: хлопці, ви взагалі думали, за що голосували? Ви погодилися підняти податок на ліки в медичній галузі, податок в освітній галузі, на релігійні послуги, на комунальний транспорт, на пресу, на сільське господарство. Ті 80 мільйонів були конче для вас потрібні, щоб мати «збалансований» бюджет, до якого ви додали мільярд додаткового дефіциту? Для чого ви це робили? Паралельно тільки по одному макророзрахунку по ВВП бюджет не оприходував 2,7 мільярда гривень.

      — Вікторе Андрійовичу, але ж «більшовики» пояснюють це так: мовляв, законопроект-4001, у якому враховані всі упущення, що проскочили в держбюджеті, й досі не прийнятий лише через те, що опозиція блокує трибуну. Тобто якби не меншість, усі недоліки вже були б виправлені...

      — Наша позиція: все, що стосується податкової бази, приймається до ухвалення бюджету. Бо та логіка, яка є зараз, — це сформувати додаткові фінансові резерви, в тому числі й політичні, під вибори. А зараз невраховані мільярди знищують будь-яку культуру рахунку в бюджеті. Але я до чого зараз веду? Пройшов бюджет-2004 «чохом», і тепер практично в кожній сфері, де циркулюють державні фінанси, ми можемо очікувати такого бедламу, що неможливо оцінити логіку подібних дій. Окрім політичних заощаджень для все тієї ж виборчої кампанії. І так само «чохом» пропонували прийняти зміни до Конституції 23 грудня — без широкого обговорення в суспільстві, без слухань у парламенті, без спроб на загальнонаціональному референдумі почути думку народу стосовно потреби обрання Президента у Верховній Раді.

      Скажіть, чому Україна була змушена висловлюватися на референдумі з ініціативи Президента в 2000 році, коли йшлося про пропозиції стосовно двопалатного парламенту, кількість депутатів тощо? А тепер, коли у 48 мільйонів українців хочуть відібрати право обирати главу держави, в них ніхто про це не питає ані на референдумі, ані на якихось слуханнях? Чому обкатаний спосіб прийняття бюджету перенесли на Конституцію? А я вам скажу: все дуже просто. Тому що наступним пунктом буде голосування таким самим чином за кандидатуру Президента у Верховній Раді. Точно за такою ж моделлю. Може, ще й ім'я не вказуватимуть, потім впишуть, а головне — проголосувати.

      Наша поведінка ж у парламенті цими днями спричинила значний резонанс, дискусії відносно конституційної реформи навіть у таборі більшості. Це означатиме наш виграш, якщо дискусія такої якості збережеться до остаточного прийняття рішення щодо проекту політреформи у другому читанні. Я твердо переконаний, ці зміни до Конституції не будуть прийняті.

      — Чи можете ви сказати, з якого приводу дискутує пропрезидентська більшість, щойно підтримавши політреформу «вручну» в першому читанні, і в чому можна очікувати її послаблень на користь опозиції?

      — Головне — чи існуватиме для пересічного громадянина право обирати Президента.

      — Але ж «більшовики» в першому читанні вже проголосували проти цього. Чому ви впевнені, що не проголосують руками й ногами і в другому, тим паче якщо на них натиснуть?

      — Ні, ні...

      — Чи вони проголосували, а тепер каються?

      — Давайте проаналізуємо: все залежатиме від кількості голосів, поданих за друге читання законопроекту про зміни Конституції. У пакеті з цим обов'язково буде присутня пропорційна система парламентських виборів. Якщо все це врахувати, то, я переконаний, результат — кількість голосів більшості — буде на порядок нижчим. Адже влада сама не розуміє, що та канва, яку вона обрала при першому читанні, вже є величезною помилкою. Було велике бажання ще наприкінці 2003 року видати результат, близький до 300 голосів «за» — конституційної більшості, щоб цією цифрою психологічно тиснути на депутатський корпус. Але стількох прибічників і сателітів не набралося.

      Навіть у більшості зав'язується полеміка щодо політреформи в правовій площині, і найближчими днями обов'язково будуть відповідні подання до Конституційного Суду. Мабуть, спливуть і суто технічні питання, в тому числі й про те, 214 чи 219 (з поправкою на заяви людей, які сказали, що не підписували) депутатів дали підписи за голосування руками. Адже процедура була порушена, і в цьому не випадає сумніватися. Чи працювала лічильна комісія в сесійній залі, коли спікер щось там говорив із технічної зони? Безумовно, ні. Скількома там руками голосували за політреформу «більшовики»? Де письмові протоколи? А ті, що є, чи влаштовують авторів сценарію? І я ще раз наголошу, що на цьому етапі ці сценаристи не змогли домогтися свого. Це факт.

      По-друге, не йшлося про змістовну полеміку. Протилежна нам сторона намагалася уникнути публічних дискусій щодо конституційної реформи в парламенті. Бо в такому разі можна було б запитати: Леоніде Макаровичу (Кравчук, лідер фракції СДПУ(о). — Авт.), чи є легітимним рішення парламенту скасувати всенародні вибори Президента? Чи правомірний саме такий розгляд цього питання, який нам насаджується? Я переконаний: якби суспільство почуло цю дискусію, якби скрізь пройшла чітка інформація, чому бралися за барки дві сторони конфлікту, чому опозиція блокувала засідання вдень і вночі, що було суттю цього шумного протистояння, ситуація б виглядала інакше. Адже суттю було, чи залишати 36 мільйонам дорослих людей право обирати Президента, чи це вже їх не стосується.

      Важливо, аби ця дискусія перетворилася на публічну полеміку, і ми вимагаємо провести з цього приводу серію дебатів на телебаченні. Ми написали листи на всі телеканали, на більшість, на кожну фракцію, але поки що від них реакції не чути.

      — А «публічна дискусія» вже є — он на адресу президентської Адміністрації, Верховної Ради приходять листи від громадян і трудових колективів, обурених діями опозиції, які вимагають від депутатів припинити це неподобство й розпочати «нормальну роботу»...

      — Так, є таке. А ще ж, як відомо, Адміністрація Президента віддала розпорядження місцевим адміністраціям проводити громадські форуми для обговорення політичної реформи. І до Києва привозять демонстрантів... Знаєте, я особисто це підтримую — хай побільше людей приїздить до столиці — з ними буде так само, як і з шахтарями, яких привезли протистояти опозиції, що заважала парламентській більшості ухвалити бюджет-2004. Тоді жодна людина з більшості не мала морального права підійти до цих гірників і пояснити, чого вони повинні себе поводити саме так. А ми, до речі, з ними цілком порозумілися: я обійшов представників усіх 15 шахт, пояснив позицію «Нашої України» щодо зниження владою мінімальної зарплатні та кримінальних апетитів стосовно коштів вугільної галузі. Ви знаєте, ці гірники подарували мені каску, а ми їм принесли під ВР бутерброди, сто тортів «Київських» на дорогу купили. Тепер хай із Донецька ще енергетиків і транспортників привезуть, як обіцяють, — ми і їх переконаємо.

«Вулиця — хоч і невід'ємний, але недостатній компонент для реальних перемог опозиції. А «трійка» вже створила оргкомітет із прицілом у тому числі й на вибори»

      — Вікторе Андрійовичу, рік тому ви нам казали, що важко грати в шахи, коли влада грає проти тебе в «Чапаєва». Сумнівно, що в новому році влада діятиме інакше, погодиться на якісь теледебати, піде на інші демократичні поступки. Найімовірніше, навпаки, влада вдаватиметься до будь-яких кроків, аби домогтися свого і проштовхнути потрібний Банковій варіант реформи, провести виборчу кампанію за допомогою сили й безмежного адмінресурсу. От ви говорите про «український сценарій», згідно з яким опозиція діятиме наступного року. Цікаво, у вашому розумінні це буде рік демократичної (з боку опозиції) виборчої кампанії, як 2002-й, рік роботи з частиною «більшовиків» у Верховній Раді, аби створити демократичну більшість на базі «Нашої України», чи все ж рік протестних виступів? І якою, все-таки, у всьому цьому буде роль вулиці?

      — Давайте помiркуємо про вулицю, про потенціал вуличних акцій. Що, на ваш погляд, в українському, зокрема київському варіанті, означає «вулиця»? Скільки людей на наш заклик підуть на демонстрації, що і як їм вдасться зробити?

      Я хочу підкреслити: ми повинні ставити перед собою тільки досяжну мету. Опозиція просто не має права малювати перед собою якусь фата-моргану. Бо якщо поставленої цілі не вдасться досягти, це може бути дуже небезпечно для демократичних сил. Так  як, скажімо, у випадку з «канівською четвіркою». Або акцією «Повстань, Україно!». Можна навести багато прикладів, які яскраво доводять, що треба добре відрізняти істинну політику від політиканства. Тож вулиця — це хоч і невід'ємний, але недостатній компонент для реальних перемог опозиції.

      — Виходить, ви передусім покладаєте значні надії на перегрупування сил у парламенті на користь опозиції...

      — Коли ми говоримо про сценарії, то ще раз хочу наголосити: зараз у парламенті не відбулося попереднього схвалення змін до Конституції. У цьому випадку не можна говорити навіть про піррову перемогу «більшовиків», тому що тотальна фальсифікація, повне ігнорування процедури і при цьому не надто вражаючі результати свідчать про те, що вже на першому етапі у влади виникли серйозні проблеми  з втіленням свого плану в життя.

      З iншого боку, в останні дні грудня ви були свідками якісно нової консолідації трьох політичних сил — «Нашої України», Блоку Юлії Тимошенко та Соцпартії. Ми говорили про єдину логіку політичних дій і цілей — у такому контексті публічних заяв раніше не було. Вже створено шість робочих груп, оргкомітет представників трьох партій і фракцій, мета якого — розробити тактику і стратегію спільної діяльності.

      — Ідеться про об'єднання опозиції, в тому числі й із прицілом на вибори?

      — Так, спільна діяльність включно з виборчою. Хоча для початку потрібно попрацювати над формалізацією стосунків у межах парламенту. Поки я тут із вами спілкуюся, ці групи працюють над тим, як забезпечити правовий механізм реакції на те, що відбулося в сесійній залі 23 грудня, як задіяти суд загальної юрисдикції, Конституційний та інші суди тощо. Інша координаційна група відповідає за інформаційне забезпечення. Тож через кілька днів ви станете свідками спільного варіанта інформаційної реакції (в різних формах) трьох опозиційних сил на силовий початок політреформи у Верховній Раді. Є й група, яка займається розробкою організаційних заходів проведення в парламенті та поза ним певних політичних акцій. Раніше про це аж так серйозно не говорили. Але не треба про це шкодувати, адже всьому свій час. Відбулося те, що має відбуватися в політичних процесах: одні сили відмежовуються, інші залишають певні моменти «за бортом» стосунків із союзниками, словом, час розставляє все на свої місця.

      Я переконаний, що наступним етапом стане формування єдиної стратегії опозиції на президентські вибори. У тому числі й спільної програми для єдиного кандидата від «трійки». Але поки що ми говоримо про це без конкретних прізвищ.

«За ті три дні, які передували 23 грудня, я пройшов по сесійній залі більше ста кілометрів, намагаючись схилити на свій бік у тому числі й комуністів»

      — Вікторе Андрійовичу, а як ви тепер розглядаєте стосунки з комуністами? Чи після їхнього спiльного голосування з  більшiстю співпраця вже неможлива? Ви це питання з Петром Симоненком не обговорювали?

      — Відверто вам скажу — спілкування дуже важке. Ми на рівні керівників фракцій лише десь за два тижні до голосування по змінах до Конституції зустрічалися. Звісно, це голосування відчутно ускладнило наші стосунки. Однак я, безумовно, обов'язково намагатимуся продовжувати співпрацю з тими комуністами, які не взяли участь у голосуванні за зміни до Конституції. Чому б цим десятьом людям не поаплодувати? Хай вони не виступили публічно, але ж знайшли в собі сили просто не прийти на засідання й не піднімати ганебно руки разом із «більшовиками»! Хіба ми можемо «не бачити» цих людей?

      Я переконаний, що прості комуністи та їхні прихильники не підтримують політику верхівки як фракції, так і партії щодо тих змін, які вона відстоює разом з олігархами. Альянс керівництва КПУ із Банковою дискредитує цю політичну силу, адже їхня «змичка» працює точно не на користь Україні.

      Знаєте, за ті три дні, які передували 23 грудня, я особисто пройшов по сесійній залі, мабуть, більше ста кілометрів. Я говорив із десятками народних депутатів, політично, фракційно відмежованими від нас. І добрі дві третини потайки висловлювали підтримку діям опозиції. Плескають по плечу, кажуть, «ще пару днів протримайтеся, ви правильно все робите»! Не можна всіх людей міряти однією міркою, бо один уже пройшов рабство, а другий тільки доходить до тієї межі, коли зможе скинути з себе це ярмо. І як мені не шанувати Сашка Зінченка (заступника Голови ВР. — Авт.) — людину, яка після того клятого голосування 23 грудня приходить на засідання нашої фракції і, не сідаючи, каже: «Вікторе Андрійовичу, я відмежовуюся від ганьби, яка тут була. Я виходжу зі складу більшості, бо це мене принижує як людину». Честь і хвала за таку позицію. Чи ще Люда Супрун не підписала, хоча перед цим ми й вели полеміку з нею. І деякі представники Аграрної фракції. Вони говорили настільки правильно, що, мабуть, деякі частини опозиції мають більші вади в оцінці політреформи, аніж аграрії.

      Тому я своїм хлопцям кажу: чи ви з мегафонами, чи зайняли президію, чи ходите по залу, чи розвішуєте якісь плакати — не допускайте речей, які можуть особисто принизити наших потенційних союзників зі складу нинішньої більшості. Не протиставляйте себе їм. Можливо, ввечері вони стануть мудрішими, а зранку — перейдуть до нас. Треба тримати двері відчиненими, адже в декого з них, наче в автомобілі, просто спрацьовує так зване «запізніле запалення». Тим паче, коли всі знають, що на незгодних чиниться такий шалений тиск — он, скажімо, по людях Порошенка на сьогодні відкрито сім кримінальних справ, виписані ордери , в квартири підкидають компрометуючі документи, хоча вироки судів — на нашу користь. Президент своїми рішеннями ставить навмисні перешкоди для приходу на підприємства іноземних інвестицій — це ж нечувано! Де ще є подібне? Тож до такого пресу потрібно бути морально готовим...

      — Ми говорили про комуністів. На вашу думку, Стретович Симоненка водою правильно облив 23 грудня?

      — Знаєте, я цього не бачив, тому не можу сказати .

      — Але ви засуджуєте таку акцію, спрямовану проти головного комуніста?

      — Давайте наступне питання... Хоча про комуністів скажу, що мене дійсно в їхній позиції дивує. Я не беру до уваги фінансові мотиви їхнього угодовства з владою, бо якщо це враховувати, тоді взагалі все занадто просто. Я не хочу вказувати їм на це перстом. Однак ми матимемо демократизацію політичного життя, економіку зростання, належний соціальний захист громадян, верховенство права, свободу слова лише тоді, коли суспільство матиме право вибору. І комуністи мали б це розуміти. Бо якщо цього права немає, якщо немає прозорості — рука влади завжди тяжітиме до тенденційного розподілу. Ніколи не досягне високих соціальних стандартів та країна, в якій низький рівень демократії. Це політична азбука, пуповина, навколо якої не доводиться розпочинати дискусію. Діюча влада виграє лише «під килимом», і комуністи своїми останніми діями допомагають їй у цьому.

      Ми вже давно говорили, що якщо реформа й відбудеться до жовтня 2004 року, то це буде реформа винятково за сценарієм Кучми й Банкової. Усі інші варіанти, включно з наївними сподіваннями деяких політичних сил використати зміни Конституції у своїх інтересах, я переконаний, не пройдуть.

      Що ж до угодовської позиції комуністів, то я ще раз зазначу: від ключового права народу — права вибору — прагне відмовитися лише частина КПУ, частина партійної верхівки. Саме цим людям чужі інтереси країни, всієї громади. Це, очевидно, якась патологія, пов'язана з різними негарними обставинами.

      — Ви вважаєте, їх просто купили?

      — Можливо. Адже важко зрозуміти, чому вони фактично самі видають панівному режиму мандат на подальше владарювання.

      Ви питаєте, чому в нас не виходить союзу з КПУ... Погодьтеся, наші сили сповідують зовсім різні цінності. І якщо ми можемо зійтися у ставленні до діючої влади, то рано чи пізно постане наступне питання: про яку країну ми говоримо далі, про яку систему влади? І коли розмова заходить про конституційну реформу, то це якраз і стосується вже другого питання. Про це у нас виходить діалог і з соціалістами, і з БЮТі, а ось позиція комуністів щодо моделі політреформи — це їхня відповідь, як зберегти нинішню владу, а не як вибудувати іншу Україну, з іншою владною системою. Тут треба враховувати, що ми стоїмо лише за десять місяців від дати президентських виборів, питання вибору в нашій полеміці стає дедалі важливішим, ключовим. І треба враховувати, що позиція й поведінка комуністів, які мають дуже незначні шанси на перемогу, значною мірою впливатимуть на те, хто матиме у виборчій кампанії перевагу — представник опозиції чи діючої влади. Саме тому ми й підписували протоколи з лідером КПУ (в рамках «четвірки» — Авт.). На даний час ми зі свого боку зробили все, щоб продовжити пошук компромісу, щоб потім не докоряти собі за втрачені можливості. Наразі ж слід визнати, що голосуванням 23 грудня комуністи в односторонньому порядку розірвали наші попередні домовленості. Виходить, так їм вигідніше. Хоча комуністи, знову-таки, — це далеко не одне обличчя. Там є різні відтінки, і двері для них ми не зачиняємо.

«Інформування нами послів західних держав про політреформу вже спричинило певні зміни в оцінці Заходом українських реалій»

      — Вікторе Андрійовичу, про що йшлося на зустрічі лідерів опозиції із послами західних держав, яка відбулася після голосування у ВР по політичній реформі? Хто був ініціатором цієї розмови?

      — Ми виходили з того, що Україна має певні міжнародні зобов'язання, є членом Ради Європи , Організації Об'єднаних Націй тощо, має неухильно дотримуватися прав і свобод своїх громадян. Одним із фундаментальних громадянських прав є якраз виборче право. І ми глибоко переконані, що 23 грудня відбулася спроба недемократичної ревізії Конституції України з точки зору звуження прав і свобод українців. У зв'язку з тим, що опозиція перебуває в інформаційній блокаді, ми намагалися донести своє бачення цієї проблеми — фактично, першого етапу державного перевороту — до західних спостерігачів. Ми організували щось на кшталт «круглого столу», запросили правників, дали сигнал для міжнародного співтовариства. Це була ідея керівників трьох фракцій — Тимошенко, Вінського, Ющенка. З нами зустрічалися близько півтора десятка послів. Однак, щоб не було зайвих пересудів, наголошу: проблеми, які існують в Україні, належить вирішувати тільки українцям. А світ повинен знати про те, що тут відбувається. І, як можна було побачити, вже пішла реакція з-за кордону, зокрема, президент Польщі зробив відповідну заяву щодо української політреформи...

«Загальнонаціональний референдум-2004 — цілком реальна й необхідна акція»

      — Нещодавно закінчилася акція «Україні — народного Президента!» зі збору підписів за всенародне обрання глави держави у 2004 році, організована вашим блоком. Відповідальний за її проведення Тарас Стецьків пояснював, що це лише перший етап, а наступний залежатиме від результатів по політреформі в парламенті. Більшість проголосувала. Яка подальша доля «нашоукраїнської» акції? Чи може вона мати своїм продовженням загальнонаціональний референдум?

      — Так, ми переслідуємо таку мету і вважаємо її невід'ємною на наступному етапі можливої реалізації конституційної реформи. Питання форми і часу референдуму залишається за правниками. Ця акція в будь-якому випадку буде спрямована на те, щоб сформувати чистіше й чесніше поле для виборів Президента. А я переконаний, що якщо виборча кампанія пройде демократично й прозоро, Україна отримає Президента, обраного від демократичних сил. Ми вважаємо акцію «Україні — народного Президента» успішною, бо буквально за кілька тижнів було зібрано 3,3 мільйона підписів. І це при тому, що від влади не виходило жодних закликів до обговорення цих питань на суспільному рівні — люди самі зголосилися висловити власну позицію щодо способу обрання глави держави. Мене тішить таке глибинне розуміння виборцями існуючої проблеми. І тому я роблю висновок, що нам буде неважко зібрати таку ж або ще більшу кількість підписів за проведення референдуму, підключивши ще й партнерів по коаліції та громадські організації. Адже ми зараз знаходимося в ситуації, коли українську Конституцію потрібно захистити від її гаранта, від Конституційного Суду та парламентської більшості. І я вважаю, що референдум провести абсолютно реально. Юристи вже зробили висновки з цього приводу, а фахівці, які проводили попередній етап акції, вже готові розгорнути подальшу організаційну роботу.

Заради поправок до бюджету буде знято блокаду парламенту?

      — Вікторе Андрійовичу, ви вже згадали про недоліки прийняття бюджету на 2004 рік та закладені в ньому податкові «міни». Деякі з них мають безпосереднє відношення й до нас, зокрема введення 20-відсоткового ПДВ на пресу. Якщо цю податкову норму не скасувати (а уряд розглядає цю пропозицію), для газет, особливо незалежних,  настануть ще важчі часи. Чи є підстави сподіватися на те, що парламент проголосує за поправки до бюджету?

      — Насамперед хочу відповісти тим, хто звинувачує опозицію в блокуванні цих поправок: схаменіться, цей законопроект під номером 4000-1 не прийнято через те, що у Верховній Раді точилася боротьба за Конституцію України, і ми не могли відступитися! Я вам показую вже не на пальцях, а конкретні стоси паперу (дістає з теки різні за розміром зшитки, один тонкий, інший — сантиметрів чотири завтовшки. — Авт.). Оце, тонкий, — бюджет, який прийняла влада, не обговорюючи жодної статті. І обурюватись повинні не дії опозиції, а процедура прийняття бюджету, бо це рішення визначило якість бюджету на цілий рік. Минуло три тижні — і ми отримали оцей товстелезний стос змін до бюджету. У цьому проекті — 1341 поправка! І після цього скажіть, ми європейська країна чи кооператив?! А зміни подають ті самі «більшовики», які голосували за держбюджет-2004 без жодних обговорень. Довели його до ручки, а тепер хочуть змінювати. І ці майже півтори тисячі поправок проходять повз Бюджетний комітет, рішення щодо них прийняли тільки на «більшовицькому» «сходняку». А спробуйте відмежувати в проекті-4000-1 здорові, конструктивні пропозиції і кримінальні ідеї «дерибану», які в жодному разі не слід пропускати!

      — А після того, як Бюджетний комітет все ж розгляне й розмежує ці пропозиції, Верховна Рада в першій половині січня зможе проголосувати?

      — Так. Ми так і пропонуємо.

      — Це значить, що опозиція на останньому сесійному тижні розблокує роботу парламенту?

      — Ну ви ж розумієте, що блокування — це не єдиний спосіб організації роботи Верховної Ради та відстоювання своїх позицій. (Відповідаючи на це запитання, Ющенко бере клей і «для історії» склеює аркуші бюджету, який він демонстрував перед тим. — Авт.).

І про особисте...

      — Вікторе Андрійовичу, а це вже не секрет, що ви чекаєте на народження сина?

      — Це правда. Коли? Коли потеплішає. Це буде Тарас.

      — А що б ви самi собі побажали на 2004 рік? Як і де ви хотіли б зустріти 2005-й?

      — (Сміється). Я не хотів би зараз говорити надто плоско, через призму політичного інтересу. Повірте, я живу щасливим життям і задоволений ним. Я відстоюю власні цінності, ті речі, за які, на мою думку, необхідно боротися. Насамперед я переконаний, що Україні слід побажати перемоги демократії. Тільки за цієї умови можливий загальний прогрес. Це має зробити саме наше покоління, для якого настав час виклику. Лише так це покоління отримає шанс реалізувати себе. Але це тільки одна площина, яка мене кличе, змушує з ранку до вечора бути в цій клятій політиці, такій складній, але дуже інтелектуальній царині. А є ще інша сфера. Я переконаний, що для більшості з нас сприйняття кращого завтрашнього дня проходить передусім через відчуття власної родини. Кожен з нас — або батько чи матір, або син чи донька. Ми йдемо на роботу, щоб увечері повернутися, і бути при цьому кращими, гармонійнішими, ніж були вранці. Це лише дурні залишаються такими, якими вони були вчора. І тому коли ми говоримо про побажання, то я маю на увазі гармонійність. Щоб у нас горіла свіча, яка свідчила б про нероздвоєність душі, про існування віри, що дає сили.

      Безумовно, 2004 рік — це рік особливих викликів і великих надій. Якщо говорити про політику, про президентські вибори, то я переконаний: їх виграє демократична команда. Якими б важкими ці вибори не були, людей уже не обдуриш, вони не помиляться.

      І вільна преса, такі газети, як «Україна молода», в якої зростає тираж, допоможуть у цьому. Я радий, що ви такі, які є, і ваші переконання не дозволяють вам зійти зі шляху об'єктивності. Якщо Михайло Іванович (Дорошенко, редактор «УМ». — Авт.) наллє чарку, то я побажаю, щоб ви були щасливі у своїй професії, у своїх родинах на многії літа.

* * *

      ...На цьому місці інтерв'ю плавно переросло в дружнє розпиття шампанського під принесений Ющенком шоколадний торт у вигляді підкови з кремовим написом «На щастя! На долю! На успіх!».