В Українській драмі назрівають «Маленькі подружні злочини»

      Узагалі-то, вистава «Маленькі подружні злочини» за п'єсою французького драматурга Еріка-Еммануеля Шмітта, прем'єра якої в Театрі імені Франка відбудеться 13 червня, своїх перших глядачів уже мала. Річ у тім, що постановник спектаклю, всесвітньо відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі, запропонував франківцям, задіяним у «Злочинах», попрацювати над виставою у Польщі.  Як розповів другий режисер вистави, Дмитро Череп'юк, вони з акторами два тижні гостювали в палаці пана Кшиштофа, що за кілька кілометрів від Варшави. Умови своїм українським колегам Зануссі забезпечив найкращі, а тому робота над спектаклем просувалася досить динамічно. «Працювали по вісім-десять годин, — розповідає Дмитро, — а за дванадцять днів уже зіграли прем'єру. Ну, звісно, прем'єру умовну, зробили такий собі прогончик,  — виставу переглянуло всього кілька людей. А зараз уже закінчуємо, шліфуємо те, що зробили у Варшаві». Ця вистава народилася у стрімкі, як для українського театру, терміни. «Виявляється, це можливо, — коментує цей факт Дмитро Череп'юк. — Коли ти відгороджений від усіх проблем і зосереджений лише на роботі, то вистава за кілька тижнів — це реально».

      Попередньо головні ролі у «Маленьких подружніх злочинах» мали грати Наталя Сумська та Анатолій Хостікоєв. Але  Хостікоєв нині активно знімається, до того ж, має й інші театральні проекти, зокрема в Італії. А тому викроїти кілька тижнів, аби зосередитися лише на цій виставі, він не зміг. Тож у «Злочинах» зіграють Олексій Богданович та Ірина Дорошенко. Грою та рівнем наших акторів Кшиштоф Зануссі задоволений на 100 відсотків. Хоча виконавців у свою виставу режисер обирав не сам — його поставили перед фактом.

      — Це мене зовсім не засмутило, — каже Зануссі. —  Я довіряю панові Ступці. До того ж,  коли я працюю за кордоном, так часто буває: дирекція пропонує тих чи інших акторів. Часто це залежить від якихось комерційних моментів: ці актори точно зацікавлять публіку, а інші — невідомо. А щодо «Маленьких подружніх злочинів», то Ступка — людина відповідальна і знає, що цю п'єсу можна поставити з цими акторами. І я зараз переконуюся, що він правий. 

      — Пане Кшиштофе, за кордоном ви поставили понад два десятки вистав, а в Польщі —  лише дві. Чому так?

— Так склалося, мені цікавіше працювати за кордоном. Від польського театру я трохи втомився. Оскільки він дуже бюрократизований, оскільки він досі не пройшов ніякої глибокої реформи. А робота в театрі за кордоном — це найкращий спосіб найглибшого знайомства з іншою культурою, іншою мовою, іншим мисленням. У кіно я цього ніколи не маю. Бо в кіно мої актори зобов'язані бути готовими, «примірочних» — п'ятнадцять хвилин. А в театрі я працюю місяць, шість тижнів, я можу з'ясувати все, чим ми відрізняємося один від одного. Це мені дуже цікаво, і я завжди вважаю це авантюрою. А щодо Польщі... Ну, звісно, якщо буде можливість, то я й далі працюватиму в польському театрі, пропозиції є. Але там я не можу зробити просто п'єсу, це вже має бути п'єса з якоїсь серйозної причини. Хоча я слідкую за нашим театром і, якщо з'являється щось цікаве, обов'язково дивлюся. Нещодавно у Варшаві з'явився перший винятково приватний театр, який має серйозний репертуар. Там працюють за контрактом, там люди відчувають, що все залежить від них самих, а успіх залежить від  результату їхньої роботи. Це не халтура, не комерційний, а справжній театр — там іде Чехов, Беккет... І на це є гроші, які надають різні фонди та організації. Хоча гроші ці спрямовуються винятково на постановки, а не на проживання чи ще там щось.

      — А чим відрізняються український та польський театри? При тому, звісно, що вони багато в чому схожі.

      — Як на мене, кількістю акторів. Я бачу неймовірну кількість людей, які працюють у театрі. У світі вже давно такого немає. Акторів тут втричі більше, ніж я звик бачити в польських театрах. Там, навіть якщо це великий театр, то сорок акторів — уже забагато. Ну і, звісно, різні бюрократичні моменти... Практику тендерів, зокрема, і на постановку вистав, я вважаю грубою помилкою ваших парламентаріїв. Це не може застосовуватися ні в театрі, ні в кіно, ні на телебаченні. 

      — Вистава «Маленькі подружні злочини» б'є всі можливі рекорди репетиційного процесу в українському театрі. У нас часто починають у вересні, а на прем'єру запрошують десь у травні...

      — Бо час коштує дешево, а у мене він коштує дорого. Коли ми репетирували в мене вдома, то я бачив, що вже за десять днів п'єса була в такій формі, що ми могли виходити на сцену. А тут, у Києві, ми працюємо значно повільніше. До репетиції, що триває чотири години, я не звик — вона повинна тривати максимум вісім годин. І дві, а не одна репетиції щодня — такий режим я вважаю нормальним.

      — Що ви скажете Олексію Богдановичу та Ірині Дорошенко перед тим, як вони вийдуть на сцену грати прем'єру?

      — Уже нічого не говоритиму — вони професіонали і прекрасно знають, що їм потрібно робити.  Так що скажу лише «ні пуху ні пера», або український відповідник цього побажання, треба буде дізнатися. Українською я не володію, але дуже добре її розумію. В п'єсі немає жодного слова, якого б я не розумів. Трішки володію чеською, так що в трикутнику «чеська-польська-російська» українська ніби в центрi, а тому проблем із розумінням я не відчуваю.

* * *

      Художнє оформлення вистави готує польська художниця Ева Старовейська, яка працювала також у багатьох фільмах Зануссі. Наступного дня після прем'єри франківці виїздять на гастролі до Севастополя, де зіграють «Маленькі подружні злочини» 24 та 28 червня.