10 років невиконаних угод

      28 травня виповнилося 10 років з моменту підписання угод, які дозволили російському флоту тримати на території нашої держави свою військово-морську базу. Цими днями починається друге і останнє десятиріччя дозволеного угодами перебування Чорноморського флоту Росії у Криму. Хоча затверджена Володимиром Путіним військова доктрина Росії і після 2017 року розглядає Севастополь як базу російського флоту на Чорному морі. Тим часом діяти в рамках угод і законодавства України російський флот так і не почав...

      Чорноморський флот Російської Федерації з'явився де-юре  в Україні за чотири роки до підписання угод — у 1993 році: на основі підрозділів Чорноморського флоту колишнього СРСР. Подібно до 14-ї армії у Придністров'ї, флотські підрозділи виявилися знаряддям політики Москви в підтримці місцевих сепаратистів.

      ЧФ РФ розгорнув свою військову, політичну, господарську та комерційну діяльність без дозволу, запрошення чи то контролю з боку української влади. Із застосуванням зброї він перешкоджав ініціативі низки підрозділів радянського флоту присягнути на вірність Україні. Із друкарні ЧФ з початку дев'яностих досі виходять газети й інша література кримських проросійських організацій. Офіцери ЧФ РФ — депутати міської ради Севастополя — голосували за постанову щодо російського статусу міста у 1993 роцi, яку підписав Віктор Семенов, тодішній голова міськради.

      Три базові угоди щодо Чорноморського флоту, підписані 28 травня 1997 року і ратифіковані у 1999-му, стали, по-перше, визнанням «зайнятих позицій» з боку російських військових у Криму, по-друге, своєрідною гарантією навернення ЧФ РФ у правове поле України. Угоди передбачають тимчасове, до 2017 року, перебування ЧФ РФ на умовах оренди у Криму.

      Після Помаранчевої революції з'явилися можливості для громадського впливу на прийняття рішень органами влади, зокрема, і щодо ЧФ РФ. Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство» розпочала у 2005 році громадський моніторинг, інформаційні кампанії та направила сотні звернень до органів влади й державних посадовців щодо порушень законодавства Чорноморським флотом. У результаті упродовж 2005 «Студентське братство» отримало офіційні підтвердження таких правопорушень від державних органів (СБУ, МВС, Ради міністрів АР Крим тощо). Служба безпеки України у листі від 26 серпня повідомила: «Зокрема, використовуючи недосконалість правової бази, Чорноморським флотом здійснено самовільне привласнення ряду об'єктів, мотивуючи зазначені дії необхідністю забезпечення безпеки мореплавства. Крім цього, зафіксовані інші факти недотримання та порушення міжнародних угод та законів України з боку представників зазначеного формування».

      На той час голова Ради Міністрів АР Крим Анатолій Матвієнко у листі від 21 вересня повідомив про факти знищення українського майна «чорноморцями»: «Станом на 01.01.2005 року. 96 об'єктів державного майна (...), що використовується ЧФ РФ та не увійшло в додатки до Угоди... від 28.05.1997 р., а також 35 об'єктів державного майна, переданого в оренду ЧФ РФ, які увійшли в додаток до Угоди, списано або розібрано».

       Міністерство оборони Росії відмовляється повертати Україні маяки та інші гідрографічно-навігаційні об'єкти, всупереч рішенням українських господарських судів 2003—2006 рокiв, які є обов'язковим для виконання Росією, відповідно до yгоди країн СНД від 1993 року. «Про вирішення суперечок, пов'язаних із господарською діяльністю». Всупереч законодавству, ЧФ використовує морську піхоту з метою «оборони» маяків від українських судових виконавців, які з 2005 року нерішуче намагаються повернути Мінтрансзв'язку України його навігаційне майно. Без жодного опору міліції та місцевої влади ЧФ РФ обплутує маяки колючим дротом, незаконно веде там «дачне» будівництво та збирає квартплату з громадян України, які на маяках не працюють, але офіційно мешкають у кількаповерхових житлових будниках на їхній території. Це відбувається, зокрема, і за сотні кілометрів від cевастопольської бази ЧФ на окупованій станції радіо-навігаційної системи МАРС-75, що на березі Азовського моря у Генічеську, на Херсонщині.

      Поза межами своїх військових баз Росія на вулицях Севастополя розміщує підрозділи власної прокуратури. Замість українського ДАІ право керувати дорожнім рухом у Севастополі час від часу перебирає на себе російська військова автоінспекція. Російські прапори, що, за міжнародними угодами, можуть бути вивiшенi лише над російським посольством, підняті на всіх окупованих навігаційних об'єктах аж до Херсонщини та на низці великих споруд Севастополя і Феодосії, зокрема тих, що, за угодою, мали використовуватися спільно з Військово-морськими силами України.

      Складно назвати бездіяльність українських посадових осіб інакше як службовою недбалістю, що відповідає статті 367 Кримінального кодексу України. Адже, відповідно до Закону «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» (2000 р.), Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Міністерство оборони України, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні контролювати дії ЧФ РФ, а органи прокуратури — здійснювати нагляд за виконанням ним законодавства України (стаття 23, пп. 1, 2). Сьогодні більшість відповідальних українських посадових осіб не виконують цих функцій, а органи прокуратури цього «не помічають». Рідкісний випадок реакції прокуратури — коли очолювана Віктором Шемчуком кримська прокуратура у 2005 р. на основі інформації «Студентського братства» ініціювала через суд повернення із незаконного привласнення Міністерством оборони Росії (на правах державної власності і за сприяння Ялтинської міськради!) триповерхового будинку в Гаспрі поруч із Ластівчиним гніздом.

      Міністерство юстиції постійно відповідає «відписками» на заклики забезпечити за допомогою підпорядкованих йому державних виконавців реалізацію рішень господарських судів про повернення маяків.

      Навіть Борис Тарасюк, виступаючи на «5-му каналі» в день своєї відставки в січні 2007 року, у контексті проблем ЧФ згадав про вже «передані в оренду об'єкти». За угодами 1997 року, майно і земельні ділянки Україна «передає», а Росія «використовує» відповідно до українського законодавства, а значить Закону «Про оренду державного і комунального майна України», який вимагає підписання договорів оренди із зазначенням ціни орендної плати на всі понад 18 тисяч гектарів землі та понад 5000 об'єктів у Криму, які використовує ЧФ РФ. Фонд держмайна визнає, відповідаючи на звернення «Студентського братства», що немає жодного договору оренди на жоден з утримуваних ЧФ РФ об'єктів. Отже, про передачу в оренду українських об'єктів не можна говорити як про доконаний факт.

      Протягом 2005—2007 років апарат РНБО України, на нашу думку, не демонстрував достатньої зацікавленості у забезпеченні виконання угод і законодавства з боку ЧФ РФ. Навіть тоді, коли 13 січня 2006 року в апараті РНБО таки відбулася Міжвідомча нарада щодо маяка “Сарич», її учасники (голова СБУ Ігор Дріжчаний, заступник міністра закордонних справ України Володимир Огризко, тодішній секретар РНБО Анатолій Кінах) обговорили не тільки порушення з боку ЧФ РФ, а й акції «Студентського братства» при вході до маяка «Сарич», а вiдтак дали  рекомендацію для центральних органiв влади: здійснити комплекс заходів для зниження активності «Студентського братства»!

      Помітно потурають ЧФ РФ місцеві органи влади в Севастополі та Кримській автономії. Прикладів можна наводити безліч. Згадаю про один, що безпосередньо стосується нашої організації. Так, заступник голови Севастопольської держадміністрації Володимир Казарін на першотравневому мітингу в 2007 роцi закликав протидіяти демонстраціям «Студентського братства» і допомагати військовим ЧФ РФ обороняти «їхнi маяки». Ще й поставив севастопольцям у «позитивний приклад» відверто сепаратистську акцію «Прориву» на Перекопі.

      Чи не єдина українська посадова особа, яка послідовно протидіє окупаційним діям російських військових, — це не представник СБУ чи МВС, не керівництво Мінтрансзв'язку, а працівник його місцевого підрозділу — Держгідрографії — Юрій Іванович Лещенко. Мешкаючи з 1991 роцi на «Саричі», Лещенко у 1997-ому відмовився працювати на російську адміністрацію маяка. Він єдиний, хто припинив платити окупаційній військовій частині 49385 квартплату, хоча отримував щодо цього повістки від Міноборони та навіть МЗС Росії. Натомість пан Лещенко став експертом у сфері порушень із боку ЧФ РФ, автором низки положень у проекті Закону про умови допуску в Україну іноземних військ, що заборонили оренду (а значить, і використання) маяків іноземними військовими. У 2001 році він став ініціатором позову Генпрокуратури України щодо вилучення маяків у Міноборони Росії та офіційним представником Мінтрансу України в судах у Києві, Севастополі, Кримській автономії та на Херсонщині. Усі суди закінчилися перемогою української сторони.

      Протягом другого місяця урядування Юлії Тимошенко кандидата технічних наук Юрія Лещенка призначають українським керівником маяка «Сарич». Росіяни відразу ж заборонили йому піднімати український прапор та виконувати свої службові обов'язки, зокрема, здійснювати оновлення навігаційного обладнання, яке українська гідрографія вже зробила на маяках Одещини й Миколаївщини. Зараз Лещенко живе на маяку в умовах фактичного домашнього арешту без права відвідування громадянами України, представниками міліції чи української влади. Цього року українські урядовці «посприяли» бажанню інших мешканців окупованих маяків слідувати прикладу Лещенка: було зменшено оклади працівників української гідрографії, посаду «керівника маяка» було замінено на «наглядача».

       Економити треба зовсім не на зарплатах українських маякових працівників, а дивитися в корінь проблеми — фактичній відсутності орендної плати. Досі Росія, списуючи частку українського боргу на суму 97,8 млн. американських доларів на рік, платила Україні за один квадратний метр південнобережної землі із розвиненою військовою інфраструктурою сміховинно мало — десь по півдолара на рік.

      За угодою 1997 року, з 1 січня 2008 р. Росія повинна за перебування ЧФ РФ здійснювати прямі платежі відповідно до оцінки майна, яким користується флот. Проте розмір цих прямих платежів досі не визначений, що загрожує багатомільярдними недоїмками для державного бюджету України. (За оцінками експертів, орендна плата має становити понад три млрд. доларiв США). Розпорядження Кабінету Міністрів України № 555-р., дато-ване 2006 роком: «Про управління державним майном, яке використовував ЧФ колишнього СРСР», підписане Юрієм Єхануровим 21 грудня 2005 року, якраз з метою інвентаризації та оцінки утримуваних російським флотом землі й об'єктів, не виконано досі. Виявилося, що у Кабінету Міністрів та Фонду держмайна України немає можливості й політичної волі для здійснення оцінки державного майна! Тому уряд України вже багато місяців чекає на згоду Росії розпочати інвентаризацію українського майна в Криму і не може зважитися самостійно виставити рахунок за перебування ЧФ РФ на своїй території...

      Вважаю, треба змусити Генеральну прокуратуру виконувати покладене на неї законом завдання нагляду за дотриманням угод і законодавства як з боку ЧФ РФ, так і з боку відповідних українських органів виконавчої та місцевої влади. Адже саме українські чиновники досі «по-малоросійськи» потурають флоту «старшого брата», який вже понад 10 років, не виконуючи повною мiрою угоди щодо свого перебування в Україні, порушує національний суверенітет, національну безпеку і законодавство України в Криму.

Олег ЯЦЕНКО,

голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентське братство».

ОФІЦІЙНО

ЧФ виведуть вчасно

      Міністр оборони України Анатолій Гриценко позавчора, відповідаючи на питання журналістів, заявив, що слід виконувати угоди від 1997 року, а відповідно, Чорноморський флот мусить залишити територію України у 2017 році. «Є чітка законодавча база, яка визначила термін (виведення ЧФ РФ з Криму. — Ред.), — це 2017 рік. І після цього стоїть крапка. Там трьох крапок немає», — цитує міністра Бі-Бі-Сі. Водночас Анатолій Гриценко зазначив, що питання виведення ЧФ з Криму вирішуватимуть ближче до обумовленого терміну.

      Після того, як ЧФ залишить Севастополь, мешканці цього міста будуть краще працевлаштовані, вважає Гриценко. «Якщо порівняти, скільки сотень гектарів землі в прекрасному місці буде звільнено і скільки там можна збудувати санаторіїв, профілакторіїв, рекреаційних установ тощо, то там буде в десятки разів більше робочих місць, які працюватимуть на Україну», — вважає міністр оборони.