Цього року патріарх польської кінорежисури 81-річний Анджей Вайда є почесним гостем Каннського кінофестивалю. 50 років тому молодий польський режисер Анджей Вайда отримав у Канні спеціальну нагороду журі (так звану «Срібну пальму») за фільм «Канал» — розповідь про Варшавське повстання 1944 року. І отримав її спільно з іншим, на той час маловідомим, шведським режисером Інгмаром Бергманом, нагадує польська «Газета виборча». 21 травня в Канні відбувся спеціальний показ відреставрованої копії «Каналу» за участі його творця та численної публіки. Шедеври пам'ятають, хоча фестивальний каталог презентував знакову для польського кіно стрічку доволі коротко, але влучно: «Це не просто гімн героїзму — це фільм про розчарованих героїв у безвихідній ситуації».

Леся Ставицька народилася в Києві у філологічній родині. Закінчила Київський педінститут ім. М.П. Драгоманова. Доктор філологічних наук, професор, завідувачка відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАНУ. Автор книжок «Естетика слова в українській поезії 10—20 рр. ХХ ст.», «Арго, жаргон, сленг: Соціяльна диференціація української мови», словника «Український жаргон», понад ста наукових статей з питань лінгвопоетики, культури мови, білінгвізму, соціальної діалектології, гендерної лінгвістики. Зараз завершує роботу над словником «Українська мова без табу: обсценізми, матизми, евфемізми, сексуалізми».
Ми зустрілися з Лесею Ставицькою теплого травневого вечора за пивом у кафе на Русанівці.

У чорному-чорному залі— сяючі барвисті фотовікна. З них видно Гуцульщину і Полтавщину, шахти Донбасу і Львівщини, відкриті обличчя людей, штрихи сучасності на полотні традиції. Під кожним фото — міні-поезії українською, англійською і французькою мовами. Звідкись із темряви виринає бабусин спів, потім казка, просто розповідь про життя. Це — виставка «Українці» буковинського гуцула з Франції Юрія Білака, яка позавчора відкрилася в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара».