(Укрінформ.)
Якби Тарас Чорновіл не був сином свого батька — видатного українського борця за українську незалежність і демократію, дисидента-шістдесятника, політв'язня брежнєвської доби, засновника Народного руху України і трагічно загиблого претендента на президентське крісло-1999, його неочікуваний перехід із «Нашої України» до Партії регіонів, цілком можливо, взагалі лишився б непоміченим. Але зараз, подобається це Тарасові В'ячеславовичу чи ні, для багатьох він є однією з найбільш одіозних персон із числа однопартійців Віктора Януковича. Це — для «україноспрямованого», патріотичного електорату. Для багатьох же «русофільних» виборців Партії регіонів Чорновіл — занадто «западенський» політик, який своєю «мовою» лише псує образ цієї політичної сили. Хай там як, а Чорновіл-молодший, якому 1 червня виповниться 43 роки, — один із провідних «спікерів» ПР, до того ж — поінформований у багатьох тонкощах політичного та переговорного процесу. І сьогодні Тарас Чорновіл — гість «України молодої», яка дотримується паритету у представленні різних політичних позицій.
— Пане Тарасе, коли коаліція забере своїх людей з Майдану, Маріїнського парку тощо? Черновецький днями порахував, що Київ витоптано і захаращено на 3 мільйони гривень...
— Ми заявили, що не будемо зараз проводити велелюдних заходів — мітингів, походів по Києву. Тим паче в таку спеку. Ми просимо наших прихильників роз'їхатися по домівках — адже ситуація увійшла в переговорне русло, хай і досить затяжне. Що ж стосується наметових містечок, то вони функціонуватимуть до остаточного розв'язання конфлікту. Як тільки щодо виборів усе буде остаточно вирішено, намети відразу згорнуть.
— А для чого вам взагалі знадобилась уся ця профанація Майдану-2004?
— А для чого у 2004-му знадобилася профанація Майдану-1990? Тоді (під час студентського страйку і «революції на граніті» 1990 року. — Ред.) була ідея й мета, тоді і керівники руху, і ті, хто голодував на Майдані, прагнули одного й того ж. І мета ця полягала аж ніяк не в тому, щоб когось привести до влади. А в 2004-му людей закликали до повалення кучмізму, але що вони отримали натомість? Нового Кучму, тільки з пришвидшеною адаптацією до політичних умов.
— У такому разі можна твердити, що й після 1990-го, ба навіть після 1991-го Україна отримала не зовсім те майбутнє, якого прагнула. Але в часи Помаранчевої революції люди стояли на Майдані не за гроші, на відміну від ваших теперішніх прибічників, яким виплачують по 100 гривень добових.
— А ті, хто тоді (у 2004-му. — Ред.) приїздив з регіонів, не отримували добових? Тоді фінансовий фактор теж мав місце. Хоча в 2004-му люди дійсно хотіли реальних змін...
— Добре, що ви це визнаєте.
— ... але тоді був Майдан, і була сцена Майдану, а це — різні речі. Що ж до нинішніх акцій, то тепер люди виступають за стабільність у країні. Так, вони теж щось отримують на проїзд і якісь добові. Але стояти «за гроші» — це трошки інший порядок сум. Про інші гроші йдеться..
Так, якщо відзняти кілометри плівки й обійти десятки разів нинішній Майдан, можна знайти людей, які скажуть те, що від них очікують почути. Але й у 2004-му російські телеканали знаходили бомжів, які говорили про увесь той Майдан казна-що.
— Отже, добові ваші прихильники отримують. Певно, коли їх доплюсовувати, то вийде якраз «інший порядок сум». Подейкують, що головний фінансист Партії регіонів Рінат Ахметов від цього «порядку» (близько мільйона доларів витрат на «вулицю» щодня) вже втомився. Тому він і очолює так звану «партію миру» в середовищі коаліції, і виступає, зокрема, за згортання наметів та прийняття дострокових виборів. Це так і є?
— Щодо нас висувають так багато версій, що це вже викликає гомеричний регіт у фракції. Чому має бути якийсь одноосібний власник? «Ахметов — хазяїн Партії регіонів»? В середині партії це виглядає смішно. А зовні нібито й схоже на правду... От на нас напосілися нещодавно за листи, які писав Володимир Рибак до керівництва різних підприємств із проханням надати спонсорську допомогу Партії регіонів. Відразу стали казати: він як віце-прем'єр тисне... Але ж Рибак є головою політвиконкому партії, і саме його завданням є забезпечення проведення наших акцій. До того ж він звертався до підприємств, які не мають заборгованостей і симпатизують Партії регіонів. От за рахунок такої допомоги і проводяться акції.
— Тобто Ахметов нічого мітингувальникам не переказує?
— Ахметов завжди намагається вести переговори у більш миролюбному ключі. Він критично, жорстко поставився до ідеї імпічменту Президента, одним з авторів якої є я. З цього зробили мало не той висновок, що Ахметов уже про все домовився з Ющенком.
— Вага Ріната Ахметова в «Регіонах» останнім часом справді зменшилася?
— Ні. Проблема політологів чи коментаторів у тому, що вони порівнюють методи прийняття рішень у БЮТ чи «Нашій Україні» і намагаються перенести це на «Регіони». Із Блоком Тимошенко взагалі все ясно: одноосібна лідерка, яку навіть ніхто не намагається підважити. Якщо завтра Тимошенко піде в монастир, блок перестане існувати. Те саме і в «Нашій Україні» — ієрархічна система, вибудована під когось. Спочатку — під «любих друзів», з якими не зміг співпрацювати Кириленко, тож одна династія змінила іншу...
— Не про «Нашу Україну» мова...
— Партія регіонів від самого початку вибудовувалася на певних елітах — промислових, фінансових, політичних, які не передбачають існування над ними якогось одного зверхника. Так, Янукович визнається незаперечним лідером. Але другий пік — це Рiнат Ахметов. Він стоїть поруч, і йому не треба валити Януковича, щоб у такий спосіб підвищити себе. Не меншу роль відіграє і Раїса Богатирьова. Або Клюєв, або Азаров — тільки кожен у своїй частині спектру.
— А при формуванні списків на ваших горах які правила? Кожен «пік» претендує на певні відсотки, щоб провести у парламент своїх людей? Яка кількість місць, приміром, припадатиме на долю Ахметова?
— Та нема такого. Це, знов-таки, проблема політологів, які все спрощують і підганяють під якісь шаблони.
— Ви вже охарактеризували себе як людину більш радикальну, ніж той- таки Ахметов. Скажіть, а чому в середовищі «Регіонів» не бере гору «партія миру»?
— Чому ж не бере гору? Ми повністю відмовились від спроб почати процедуру імпічменту Президента. Бо, як кажуть росіяни, «не с умным шутишь». Адже є певний правовий механізм, а є людина, яка сприймає все як атаку на себе. Бо коли Ющенко каже: «Всі — бандити!» і розганяє парламент, то це — в порядку речей, це він ніби просто погарячкував. Але коли коаліція каже: «Давайте проведемо процедуру імпічменту», — тоді всі чомусь починають впиратися.
— Пардон, що значить «коаліція каже: «Давайте проведемо процедуру імпічменту»? Це що — культмасовий захід? Президент має скоїти якiсь порушення? Якi «грiхи» Ющенка?
— Будь ласка, скільки завгодно прикладів: від покривання незаконних дій своїх підлеглих-посадовців, до підтримки заяв Гелетея (про підготовку замахів на лідерів опозиції. Ред.) і тиску на суддів, зняття суддів із посад без належних підстав. Плюс фінансові зловживання довкола ДУСі чи «Укрспецекспорту». Почитайте укази Президента — кожен десятий містить ознаки злочину... Або ж візьмемо призначення на державну посаду глибоко шанованого мною Івана Степановича Плюща — теж порушення, адже Івану Степановичу вже виповнилося 66 років, і Президент порушив закон про державну службу.
— Але це вашi версiї. Юристи секретарiату Президента обгрунтовують законнiсть таких рiшень. Розберемо якийсь із ваших прикладів. Ви згадали тиск на суддів. А що, Партія регіонів не має стосунку до незаконного повернення на посади Пшеничного, Станік та Іващенка? Це ж ваші депутати оскаржили президентський указ у районному суді Донецька, який перевищив свої повноваження і взяв до провадження справу, що виходить за межі його юрисдикції.
— А хто запропонував виписати дуже чітко систему адміністративного судочинства? Партія регіонів. Наш законопроект був внесений на розгляд Ради, але опозиція пішла собі з зали, потім Президент видав свій указ [про розпуск ВР], тож ніхто нічого не розглядав. Ми пропонували, щоб оскарження указів вищих посадових осіб розглядалось винятково у Вищому адміністративному суді, й тоді всі проблеми відпали б.
Те, що Кам'янобрідський суд Луганської області розглядає президентський указ, — звісно ж, абсурд, але поки що все відбувається за законом. До того ж, тривалий час районні суди навіть подумати не могли про те, щоб узятися за оскарження рішень Президента чи Прем'єра. Але з'явився такий собі депутат Кріль (Ігор Кріль —нардеп від «Нашої України». — Авт.), який першим добився заборони Голові Верховної Ради вчиняти певні дії через районний Мукачівський суд. Все! Не ми створили цей прецедент.
— Однак через більш ніж сумнівний статус Пшеничного і компанії (а до створення такої ситуації «Регіони» все-таки причетні) діяльність Конституційного Суду зайшла у глухий кут...
— Скажіть, а чи хоче потенційний читач і прихильник «України молодої», який голосує на виборах за Віктора Андрійовича Ющенка, щоб наступний Президент України — яким, імовірно, стане Янукович, — зробив із Радою те саме, що зробив Ющенко?
— По-перше, щодо Януковича — не впевнена, по-друге, наступна Рада може й не давати приводів для розпуску. А по-третє, до чого це питання?
— А от давайте дотримуватись законів і перебувати у правовому полі. Бо це страшна річ — прецедент. Якщо сьогодні ти його створюєш, то завтра він ударить по тобі. Хоч би як Конституційний Суд не старався, він не може не визнати указ Президента антиконституційним. І Ющенко, розуміючи, як його підставили з формулюванням причин розпуску, взявся тиснути на Суд.
— Це знову ж ваша думка. Але якщо коаліція заявила, що йде на дострокові вибори, не визнаючи при цьому указ Президента, то які у вас підстави переобиратися?
— Суспільство замішане у конфлікт. Треба з нього виходити? Треба. Найкращий варіант для цього — припинення всіх ігрищ, будь-якого тиску, повернення опозиції до сесійної зали і нормальна робота. Але ж вони заявляють, що не повернуться. А хто повернеться — на того чекає обструкція у рідних фракціях. За таких умов парламент працювати, звісно, не може. Президент прийнятих ВР законів не підписує... Отже, нехай будуть перевибори. Все-одно коаліція формуватиметься довкола Партії регіонів.
— Ви нібито не хочете конфліктів. Але багато хто робить висновок, що замість себе Партія регіонів висуває на передній край переговорів «упертюхів» із КПУ. Мовляв, що в «Регіонів» у голові — те в Симоненка на язиці...
— Та сто років нам це не потрібно! Це прерогатива маленьких партій — висувати зауваження та застереження. Коли БЮТ був маленьким, від нього теж стільки шуму було...
— Пане Тарасе, а Мороза «Регіони» у свій список візьмуть?
— Поняття не маю. По-перше, нас про це ще не просили. По-друге, вже була заява Партії регіонів про те, що ми готові створити виборчий блок з усіма нинішніми учасниками коаліції. І за це ми дістали публічного ляпаса від комуністів, які заявили, що не треба їм, мовляв, іти з нами блоком. Ну й слава Богу... Це був хороший урок для нас.
— А правда, що ви готові до ситуативної домовленості з БЮТ, щоб підняти бар'єр для проходження в парламент до 10-15 відсотків?
— Ні. Нам це БЮТівці пропонували ще на минулих виборах. Ми відмовилися тоді, відмовимося і зараз. Хоча про це зараз, напевно, взагалі не буде мови. Є ж якась логіка виборчого процесу. Чим вищий бар'єр — тим менше демократії.
— Зараз виходить так, що Партія регіонів тому наполягає на виборах восени, що сподівається поліпшити свій рейтинг за рахунок підняття пенсій і зарплат. Тобто як купували виборців у 2004-му — так хочуть купувати й зараз. Чи морально грати на цій струні електоральних симпатій?
— Давайте поговоримо про мораль. По-моєму, вершиною цинізму була фраза одного з лідерів «Нашої України», який сказав під час засідання робочої групи: «Ми могли би бути значно поступливішими у веденні переговорів, якби ви не піднімали людям пенсії і зарплати».
Ті, хто так трактує нашу позицію, забуває, що перший етап підвищення соціальних виплат відбувся (нагадаємо, за вимогою Президента. — Ред.) ще в березні — до президентського указу про розпуск. Тоді ж було заявлено, що влітку буде наступний етап підвищення.
— То як, по-вашому, буде розв'язане питання з датою проведення виборів?
— Це політичне питання, яке має буде узгоджене на вищому рівні, тобто Президентом і Прем'єр-міністром, а вже потім підтримане у Верховній Раді.
— І який ваш прогноз щодо цього узгодження?
— Мені здається, що вже всім все зрозуміло: не може бути виборів влітку. Вони будуть восени.
— Ви казали, що майбутня коаліція формуватиметься довкола Партії регіонів. Це означає, що ви сподіваєтесь взяти більше, ніж 50 відсотків, чи у вас вже зараз є домовленості із якоюсь політичною силою?
— П'ятдесят відсотків ми, мабуть, таки не наберемо. Хоча якщо у нас і надалі буде зростання рейтингу і ми проконтролюємо, щоб вибори пройшли чесно, тоді, можливо, й наберемо близько 230 мандатів із 450 можливих. Але можливі й інші варіанти — наприклад, варіант широкої коаліції, який ми ніколи не відкидали.
— Тобто на «Нашу Україну» ви розраховуєте?
— Так.
— А на БЮТ?
— Відкривати друге дихання Юлії Володимирівні? Ні, це було б неправильно.
— Останнє питання: це правда, що до «Регіонів» прийшов Віктор Медведчук — працювати «антикризовим менеджером»?
— Ні. Те, що тільки до нас прийшов, — неправда. Ми десь із півроку аналізували його співпрацю з Юлією Тимошенко. Потім ми аналізували роботу довірених людей Медведчука в середовищі Ющенка. Гавриша, наприклад... Медведчук примудряється працювати з усіма. Я коли почув про якийсь момент тих консультацій, то зреагував дуже болісно. Але потім дізнався, що йдеться про той самий рівень співпраці, що й з усіма... Я розумію, що Медведчук шукає собі якісь варіанти, грає у пасьянс і з деякими представниками секретарiату, і з Юлією Володимирівною, i з iншими. Правильно це чи ні? Це його справа.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
