Лаврів багато не буває

      Шість фестивальних днів — тяжке випробування навіть для загартованих богемним життям поетів. Тому і найзатятіші відвідали не всі творчі заходи та вечори. До фінішного недільного бенкету на кораблику теж не всі дотягли. Тому останній день фесту був цілком імпровізований, а місцями — досить-таки сороміцький.

День перший (вівторок)

      Відкриття фестивалю відбувалося в столичному Будинку кіно. Там же провели й церемонію нагородження українського й російського поета славетною статуеткою: два поети за одним столом. Одна половина статуетки дісталась Сергію Жадану, друга — Бахиту Кєнжеєву. Після нагородження українські поети (Андрій Бондар, Анатолій Дністровий, Світлана Поваляєва, Юрко Покальчук, Володимир Цибулько та інші) читали вірші. Але вийшло так, що російські поети, за невеликим винятком, втомившись від церемонії відкриття, залишили залу. З пів на дев'яту вечора поети перебазувалися в книжкову кав'ярню «Бабуїн». Там читали свої вірші живі класики російської поезії Бахит Кєнжеєв та Олексій Цвєтков. Знавці сучасної російської поезії стверджують, що це — дуже розмаїті й цікаві поети. Як на мій хлопський розум, то все, що читалося того вечора, мало нав'язливий присмак цвєтаївщини не найвищого гатунку. Українські поети, які не звикли дотримуватись на поетичних вечорах субординації (хоч якого б класика був той вечір) час від часу емоційно коментували виступи росіян. Росіяни обурювались і вимагали шанобливої тиші. Зрештою, всіх примирив фуршет.

День другий (середа)

      Другий фестивальний день почався о 16.30 у Docker Pub. Це був вечір українських поетів. Всі подальші вечори української поезії модерував Сергій Жадан. Як у середу, так і далі вечори наших співвітчизників відбувалися в цей, досить незручний, час і в цьому, не надто пристосованому для читання віршів, місці. Киянам — шанувальникам поезії, доводилося або серйозно запізнюватися на вечори, або «шлангувати» роботу. Зала Docker Pub доволі довга. Тому вірші чути було лише під сценою і біля шинквасу. Люди, які сиділи трохи далі, могли тільки бачити зображення поетів на екрані телевізора над баром і чути не надто розбірливе буботіння. Шкода, бо зібрались чудові поети: Іван Андрусяк, Павло Вольвач, Галина Крук, Маріанна Кіяновська та інші. Навіть Ігор Римарук прочитав свої нові тексти. Щоправда, новий вірш Івана Андрусяка видався росіянам неполіткоректним. Тому вони мовчки перебазувалися до дальньої зали, де просто собі спілкувалися. До українських поетів приєднався білорус Андрей Хадановіч. Поет справді класний. Але на місці Сергія Жадана я б не давала йому слова цього дня. Хадановіч сидів під самою сценою і всіляко упосліджував наших поетів-виступальників.

      Вечір російської поезії почався о восьмій вечора в тому-таки «Бабуїні».

День третій (четвер)

      Традиційно, спершу наші в Docker Pub (читали поети молодшого покоління — Богдан-Олег Коропчук, Олесь Корж, Павло Коропчук, Сашко Ушкалов, Богдана Матіяш та інші), потім російські — в «Бабуїні». Вечір російської поезії відрізнявся від попередніх концептуальною назвою — «Юго-Восток» — і географією поетів (Одеса, Сімферополь, Харків, Миколаїв, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Кіровоград).

День четвертий (п'ятниця)

      Цього особливо спекотного дня перша частина програми відбувалась у приміщенні столичного планетарію. Родзинкою програми був виступ поетів із Білорусі: Сергія Прилуцького (він же — знайомий читачам «УМ» Пістончик), Андрея Хадановіча, Дмитра Стронцева та Миколи Сулими. В тому ж залі в програмі «Київ—транзит» виступали переважно київські поети, які пишуть російською мовою. В кав'ярні-книгарні «Бабуїн» спершу відбувся вечір шорт-лістера Нобелівської премії Костянтина Кедрова та поетки Олени Кацюби. А о 21.00 на гостей фесту чекало справжнісіньке диво: творчий вечір неймовірно чудової російської співачки Олени Фролової. Особисто для мене саме вона стала відкриттям цьогорічних «Лаврів».

День п'ятий (субота)

      День пройшов за скороченою програмою. О 19.00 у «Квартирі Бабуїн» відбувся творчий вечір Дмитра А. Прігова та виступи авторів часописів «Новый мир», «Знамя», «Октябрь», «Топос», «ШО», «Схід», «Современная поезия» та інших.

День шостий. Прогулянка Дніпром

      Шалена спека, нервове перенапруження і п'ять двадцятичотиригодинних робочих днів далися взнаки організаторові фестивалю, поету і головному редакторові часопису культурного опору «ШО» Олександру Кабанову. Сашко занедужав. Тому корабель учасників фестивалю залишився без свого духовного капітана. Чотиригодинна прогулянка по Дніпру минала у поглинанні смакот, споживанні легкого й важкого алкоголю, піснях і віршах. Екзальтовані митці не могли обійтися без стриптизу. Програма спонтанного «ню» почалася під час п'ятнадцятихвилинної зупинки на острові під Вишгородом. Процес масового роздягання почав журналіст та літературний критик Юрій Володарський. Картинно роздягнувшись до трусів, Юрій немов змахнув перед нетверезими поетами червоною ганчіркою. Наголяса пішов купатись Андрій Хадановіч, далі почала стриптизувати поетка Євгенія Чупріна. Тим часом на борту катера учасників і гостей фестивалю вже чекав у чому мати народила головний редактор Інтернет-видання «Проза» Анатолій Ульянов із колегою. Два адами незворушно стояли при фуршетному столі, поглинаючи канапки. Не всі потім пам'ятали, як дісталися з кораблика по домівках. А що ви хотіли? Спека. Поезія. Київ.

Особлива подяка авторки Олександру Кабанову за допомогу в підготовці матеріалів, чудове свято та диск із піснями Олени Фролової.

КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ

Юрій Володарський, літературний критик (Київ):

      — На превеликий жаль, я не зміг почути українських поетів. Їх виступи відбувалися о 16.00—17.00, а я, раб невільний, звільнявся з праці лише о 18.00—19.00. Тому можу сказати лише про росіян та білорусів. З перших мені особливо сподобались Юрій Гуголєв та Федір Сваровський. Плюс Анна Рус. З її творчістю познайомився дещо раніше — під час львівського слема. Але тут йдеться не про рівень текстів, а про вдале поєднання якості зі способом подачі. Решту поетів я або вже знав, або вони не справили на мене враження. Про «метрів» не йдеться. Цвєтков, Кібіров, Кєнжєєв — уже однією ногою у вічності, прости Господи. Іноді про цю поезію говорять як про старечу, як про порожню гру словами, як про щось «далеке від реального життя», мені це навіть смішно. Висока поезія — езотерична й елітарна за визначенням, а потужність континуума російської поезії, її щільність, насиченість, розмаїтість такі величезні, що краще утриматись від порівнянь — собі ж дорожче. З білорусів, звісно ж, сподобався Андрій Хадановіч і частково — Сергій Прилуцький. Але, відверто кажучи, минулорічні «Лаври» мені дужче сподобалися. Було більше поетів, менше «лівих» людей. Та й шість днів — забагато для такого фестивалю. До неділі всі виснажились, та й печінка вже рвалася на шматки. Щодо того, що слов'янського братання так і не сталося, часом і мені так здавалось. Але ж українським та російським хедлайнерам так і не вдалось як слід поспілкуватись.

Світлана Поваляєва, письменниця (Київ):

      — Ніколи наживо не чула Ігоря Римарука, це було відкриття для мене. Іздрик теж відкрився, так би мовити, засяяв новими поетичними гранями. Дністровий прекрасний, навіть попри свою сором'язливість. Пістончик молодєц. Решту я просто вже не раз чула.

      Сподобалась цьогорічна завершальна прогулянка на кораблику. Щодо братання, то бачила братання українців із білорусами. Й сама з ними браталася. Щоб росіяни з кимось браталися — не помітила. Хтозна, може я щось пропустила.

Дмитро Стронцев, поет (Мінськ):

      — На власному досвіді знаю, чого коштує організувати і провести такий фестиваль. Тому, по-перше, висловлю своє захоплення зібраністю та гостинністю киян. Поки ми, гості, самовиражались, вони нас зустрічали, селили, возили, поїли, проводили, але характеру не показували. Дивовижний миротворець Саша Кабанов — низький уклін. Порівняно з Тульським фестивалем «Київські лаври» беруть життям і потужністю.

Микола Сулима, поет (Мінськ):

      — Субота минула на порядок простіше за п'ятницю. В «Квартирі Бабуїн» на вулиці Хоревій виступав Дмитро Прігов. Прігов годину щось тонким голосом викрикував, співав, молився, бубнів і примовляв. Зблизька Прігов скидався на єгипетську мумію, я бачив недавно такі в Пушкінському музеї. В цьому, другому, «Бабуїні», в напівпідвальному приміщенні, традиційно стояла смертельна задуха, кондиціонер не зараджував. Я прийшов пізніше, тому сидів при шинквасі і пив холодне пиво. І звісно ж, негайно потів.

Дмитро Кузьмін, поет (Москва):

      — Кажуть, що народ скаржиться на шум у залах під час читань, нечисленну публіку й такі інші побутові обставини. Як на мене, все це не надто суттєво. Єдиний принциповий недолік проекту — розведення російської та української програм по різних майданчиках. Головний результат такої конструкції — розпад фестивалю на дві майже невзаємодіючі частини: російську та українську (разом із білорусами, які до українців прибилися). Тим часом найпліднішим ефектом фестивалю мав би стати діалог між національними поетичними культурами.

Борис Херсонський, поет (Одеса):

      — Хтозна, чи правильною була сегрегація російських та українських поетів. Начебто і разом, але вірші — порізно. Схоже, була таки взаємна ігнорація, яку, втім, можна було б і означити як зміцнення дружби.