Герой України, заслужений архітектор України, заслужений працівник культури України Лесь Силин вiдiйшов у вiчнiсть на 94-му роцi життя. Лесь Панасович був постійним автором «України молодої».
Життєвий шлях його розпочався 1913 року в м. Скадовську, на Херсонщині, і прослався новобудовами по всій Євразії у 30—40 рр. минулого століття. Лесь Силин — ветеран Другої світової війни. У 1941—1942 рр. діяв як головний фортифікатор оборонних ділянок Донського і Сталінградського фронтів, воював як начальник у танковій розвідці штурмової армії прориву. А після війни як головний архітектор Центральної групи військ відтворював архітектурні шедеври в Європі, зокрема гордість австрійців — їхній всесвітньо відомий оперний театр, а також кірху св. Стефана у Відні. Лесь Силин — переможець у житті. Війна зробила його інвалідом, людиною з обмеженими можливостями. Рухався він думками і справами, перемагаючи свій тяжкий стан.
Особливий період у його творчому житті — керівна робота в науково-дослідному інституті архітектури споруд, а згодом — в інституті впровадження в будівництво передової науки і техніки. Там він створював раціональні типи житлових будинків для різних економічних районів. У 60-ті став одним із фундаторів Українського товариства охорони пам'яток історії та культури — без його порад, рекомендацій, консультацій, експертиз не обходилося вирішення важливих пам'яткоохоронних питань в Україні. З-поміж іншого, Лесь Силин відновлював комплекс Держпрому, студентські гуртожитки «Гігант» і наукову бібліотеку ім. В. Короленка в Харкові, пам'ятник Джону Говарду в Херсоні, рятував костел «Фара» в Ізяславі, замок Кіннгісепп на острові Сааремаа в Естонії. В добу масової реконструкції наших історичних поселень захистив розпланування й образ багатьох козацьких міст, особливо багато прислужився пам'яткам столиці України. Очолював постійно діючу наукову комісію різнопрофільних фахівців у справах реставрації меморіального будинку та садиби Кобзаря у провулку Тараса Шевченка, клопотався проблемами меморіального комплексу діячів української культури на вулиці Саксаганського, будинку Заньковецької, ансамблю Фролівського монастиря, колегії Павла Галагана, досліджував фортифікаційні споруди Києва.
З ініціативою відновлення головного в Україні храму — Успенського собору Києво-Печерської лаври — Лесь Силин виступив разом із Петром Троньком та Олесем Гончаром ще на початку 80-х років. Разом із ними ініціював видання указу Президента України про відтворення визначних пам'яток історії та культури в усій Україні. Був членом Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України, членом науково-методичної ради цієї Комісії, головним експертом Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара. У 90-річному віці за сприяння Міжнародного фонду «Україна—3000» видав книгу-фрагмент свого творчого доробку «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» та дослідження «Фортеці Києва VІ—ХІХ століть». В останні місяці і тижні життя підготував до видання нову свою книгу «З моєї Шевченкіани».
Є люди на землі, які тримають небо. Вони вгрузають у грунт цивілізації і підносять її дух. Одержимі, саможертовні. Самі живі духи. Такий Лесь Силин. Во віки віків.