«Ось тобі, Семене Семеновичу, і гоголь-моголь!»

      Ще кілька років тому Ігоря Талалаївського можна було б звинуватити у надмірному творчому авторитаризмі. Створивши театр «Ательє16», учень Едуарда Митницького заходився наповнювати репертуар власними виставами. Критики вже розмірковували над тим, а чи не пора називати «Ательє16» театром авторським. Але Талалаївський, як з'ясувалося незабаром, хотів бачити у своєму театрі найрізноманітніші вистави і почав активно запрошувати у постановники до «Ательє16» режисерів з України і не тільки. Олег Ліпцин вписав до афіші спектакль «Цілую, Оскар», Лінас Зайкаукас — «Чекаючи на годо» та «Сестри Прозорови», а худрук Театру на Подолі Віталій Малахов — виставу «Самовбивця», прем'єра якої відбулася кілька днів тому.

      П'єсу Миколи Ердмана Малахов з акторами театру почали репетирувати у березні. І, як запевняють обидві сторони процесу, отримували від роботи максимальне задоволення. (Актори хором стверджують, що кожна репетиція для них була щось на зразок майстер-класу). Хоча задоволення, мабуть, почалося ще на стадії читки п'єси — російського драматурга Миколу Ердмана (1900—1970) Станіславський порівнював із Гоголем, а Меєрхольд відзначав, що комедійний дар цього драматурга не поступається мольєрівському.

      До глобального через локальне — таким маршрутом рухався Микола Ердман, працюючи над цією п'єсою. Головний герой «Самовбивці», Семен Семенович Подсекальников, ніде не служить, живе з дружиною й тещею і, замість знайти собі нормальну справу, дуже вміло розігрує із себе жертву обставин. Дружина, відчуваючи себе винною — до речі, і сьогодні такі родинні розклади є дуже популярними — ладна працювати з ранку до вечора, а вночі, замість того, щоб виспатися перед роботою, втішати свого благовірного і носити йому ліверну ковбасу. Вона «організувала» йому справжню трубу — Семен Семенович чомусь вирішив, що він запросто навчиться на ній грати і зароблятиме купу грошей, — а коли той забажав, аби йому щодня готували гоголь-моголь, лише винувато усміхнулася: «Але ж яйця такі дорогі...» Словом, бігала Марія Лук'янівна навкого свого Семена Семеновича, бігала, пилинки здувала, а він узяв та й вирішив... застрелитися. Після чого життя пана Подсекальникова вийшло на принципово новий виток — ним активно зацікавилася громадськість. Аристарх Домінікович Гранд дуже просив, щоб Подсекальников стрілявся за російську інтелігенцію, Клеопатра Максимівна — щоб через неї, аби насолити Раїсі Філіпповні, Никифор Пугачов у передсмертній записці дуже просив згадати проблеми торгівлі, а отець Єлпідій — не забути про «білу рабиню пролетаріату» релігію... Купа варіантів передсмертних писульок наштовхнула «самовбивцю» на сумніви: себе без дружини він уявити міг, без тещі також... «А ось як же я без себе?» — питається він у себе. Останній день на цьому світі, особливо якщо ти точно знаєш, що він останній, — це, безумовно, грандіозний мотив для драматурга, який хоче викрити найболючіші вади сучасності. На що здатна людина перед дорогою у Вічність, наскільки вона вільна і смілива хоча б у цю мить?

      Відповіді на ці запитання у Миколи Ердмана, Віталія Малахова та акторів театру «Ательє16» вийшли філософсько-іронічними. Вони не лише досхочу посміялися над бідакою Подсекальниковим, а й щиро поспівчували йому.

      У «Самовбивці» грають чи не всі актори «Ательє16». Після перегляду цієї вистави несправедливо не згадати про факт, який «має місце бути»: молода, але талановита трупа цього театру продовжує нарощувати творчі м'язи, демонструючи справді високий пілотаж акторської майстерності. За творче майбутнє Віталіни Біблів, Анни Абраменок, Олеся Каціона, Василя Кухарського та інших артистів можна не переживати: без цікавих ролей, своєрідного «гоголя-моголя», вони точно не залишаться.