Усім смертям на зло?

      «УМ» неодноразово висловлювала сумнів із приводу доцільності рекордних, встановлених новим керівником МНС Нестором Шуфричем, темпів знищення зібраного під Новобогданівкою небезпечного боємотлоху. Можливо, до кінця поточного року склади на артбазі 275 дійсно перестануть існувати, але скільки ж загиблих прийме земля замість знищених снарядів? «Від боєприпасів уже очищено 103,5 га площі (71 відсоток запланованого)... Щодня знищується до 35 тонн. У підрозділів МНС стовідсоткове матеріальне забезпечення, у них до штабу одне прохання — у спекотні дні забезпечити бійців холодною мінеральною водою», — стверджувалося на сайті Запорізької облдержадміністрації 18 травня о 15.25. За 80 хвилин до чергової трагедії в Новобогданівці. Її подробиці запорізький «губернатор» Євген Червоненко о дев'ятій годині вечора змушений був констатувати у своїй заяві: «О 16.45 під час проведення на території колишніх артскладів планових робіт з ліквідації боєприпасів стався неумисний вибух. У результаті двоє військовослужбовців МНС загинули, четверо одержали травми. Глибоко співчуваю...».

      Цього разу обірвалося життя двох молодших сержантів, 1984 і 1980 років народження: одного з них розірвало на шматки, другий помер по дорозі до лікарні, куди везли трьох поранених. Речник МНС Ігор Кроль, коментуючи надзвичайну ситуацію, сказав, зокрема, що вірогідна причина трагедії — спека: «сам по собі вибухнув небезпечний боєприпас, який міг вибухнути будь-якої миті».

      Спекотні дні щойно розпочалися, а на артбазі вже сталося дві трагедії (4 травня «УМ» повідомляла про поранення чотирьох військовослужбовців; службове розслідування за цим інцидентом ще не завершене).

      За неофіційною інформацією, піротехніки добиваються безпечніших умов для специфічної роботи, а деякі з них мають намір узагалі подати рапорт про відмову від подальшого перебування у зоні лиха. З ними проводять відповідну роботу члени спецкомісії МНС, яка прибула до Мелітополя на чолі з першим заступником міністра Володимиром Антонцем.

      Відверту запопадливість перед урядовцями засвідчила обласна влада, плануючи літнє оздоровлення дітвори зони НП: опозиційні фракції облради пропонували за держбюджетні кошти (2 млн. 750 тис.) придбати путівки до базованих в області дитячих оздоровниць, однак «регіонали»-«більшовики» згадали, що «Клюєв iз Шуфричем обіцяли «Артек». На святі останнього дзвоника дітлахам Новобогданівки та інших сіл будуть вручені путівки, і вже 31 травня вони відправляться до Криму. Усього ж під час канікул в «Артеку» за кошти бюджету буде оздоровлено 335 дітей із зони лиха.

А ТИМ ЧАСОМ...

      Досі триває суд над звинувачуваними у вибухах трирічної давнини. Військовий суд Дніпропетровського гарнізону врешті-решт врахував клопотання тих потерпілих, котрі не могли, з огляду на вік і статки, прибути з Михайлівського і Мелітопольського районів до Дніпропетровська. Тих, хто ще не давав свідчення, вислухають на місці трагедії, запевнив голова суду, полковник юстиції Василь Коваленко. Зауважу, що потерпілими проходить 2058 осіб, 147 з них мають тілесні пошкодження, а близько 70 дітей зазнали душевних травм і наразі потерпають від неврозів і навіть психозів. Усього ж пред’явлено 1657 позовів, матеріальні збитки перевищують 2,3 мільярда гривень. Причому йдеться про наслідки вибухів лише 6—9 травня 2004 року; за фактами трагедій, що сталися у липні 2005 і серпні 2006 років, розслідуються ще дві кримінальні справи.

      16 травня в Мелітополі відбулося перше виїзне судове засідання. Скільки їх буде — невідомо: «Якщо заслуховувати щодня по двадцять чоловік, то вже набігає сто робочих днів», — каже пан Коваленко. — А треба уточнити багато деталей...». Нагадаю, що досудове слідство тривало рівно два з половиною роки, Феміда розпочала розгляд справи по суті лише 6 вересня 2006 року. На лаву підсудних підполковника Сергія Лілова, співробітника київської корпорації «Співдружність» Бориса Курбатова і рядового Олега Селіна доправляють з Приазовського ізолятора тимчасового утримання. Алла Лілова, дружина заарештованого ще 7 травня 2004 року екс-командира військової частини, каже, що їхній сім'ї так і не надали обіцяного житла. Як і роботи. Скрута змусила піти в будівельники молодшого сина Лілових, студента Київського торгово-економічного університету, а лейтенанта  Олександра Лілова — добитися службового переведення зі станції Лозова (Харківщина) у військову частину, якою командував його батько. Сім'я, попри все, сподівається на виправдальний вирок Феміди.