Джин із косовської «пляшки»

      Держсекретар США Кондоліза Райс під час візиту минулого тижня до Москви запевнила, що провінція Косово вже ніколи не буде частиною Сербії. Держдеп робить усе можливе, аби Косово отримало суверенітет. Марті Ахтісаарі, спецпредставник ООН, отже, зробив свою недобру справу, переконаши Захід у невідворотності надання Косову незалежності. При цьому знехтувано резолюцією ООН від 1999 року, яка гарантує належність цієї провінції до Сербії, і фактично започатковано новий переділ кордонів у Європі, жахливість наслідків якого зараз ще важко уявити.

      Перші бажаючі «переділювати» вже озвалися. Минулого тижня у столиці Словенії — Любляні — директор новоствореного Інституту 25-го червня Мар'ян Подобнік презентував нову карту Словенії, на якій до державної території цієї країни віднесені окремі регіони... Хорватії. Інститут цей має займатися землевпорядкуванням та картографією, а його назва має таке історичне коріння: саме 25 червня 1991 року в процесі розпаду Югославії було визначено сухопутні та морські кордони між Хорватією і Словенією. «Картографи» Подобніка в багатьох місцях пересунули кордон Словенії далеко вглиб території Хорватії.

      Після створення Югославії, по Другій світовій війні, засновник та незмінний комуністичний лідер цієї країни аж до самої смерті 1980 року Йосип Броз Тіто дійсно дещо «побавився» з визначенням кордонів між окремими республіками. Оскільки він сам був хорватом, то до Хорватії зарахував окремі території, які споконвіку належали словенцям. Тіто на правах переможця над нацизмом у Другій світовій війні наполіг перед міжнародним співтовариством, щоб півострів Істрія був відібраний у Італії та переданий Югославії з наступним включенням його до складу Хорватії. Істрія, яка з давніх часів входила до складу Римської імперії, Венеціанської республiки, Австро-Угорщини, а потім знову Італії, потрапила в поле зору Тіто, бо тут віддавна мешкали представники слов'янських племен. З 1944 по 1947 рік півострів перебував під міжнародною юрисдикцією, а потім таки був переданий Югославії. Італійці, які на той час становили 90 відсотків населення Істрії, були у більшості депортовані до Італії, а їхнє місце зайняли переселенці з Югославії, переважно хорвати.

      Після розпаду Югославії Істрія стала причиною затяжної «холодної війни» між Хорватією та Словенією. Річ у тім, що Хорватії дісталося майже все морське узбережжя Адріатики. Менша частина його відійшла до Чорногорії та зовсім крихітна ділянка — до Словенії. Після минулорічного «розлучення» Чорногорії з Сербією остання взагалі втратила вихід до моря. Словенія має свою частинку узбережжя в районі Піранської затоки в північній частині півострова Істрія, але вона настільки маленька, що країна не має виходу в міжнародні води. Тож головна «знахідка» нової карти Інституту 25-го червня полягає в тому, що на ній до території Словенії «допасована» така велика територія хорватської частини Істрії, що країна отримує вихід у міжнародні води.

      Видання карти викликало черговий хорватсько-словенський конфлікт. Звичайно, на «картографічні відкриття» Інституту 25 червня можна було б махнути рукою. Президент Хорватії Стіпе Месич, власне, так і зробив, охарактеризувавши інцидент так: «Я постійно пропоную словенським друзям сісти за стіл переговорів, але якщо вони тепер ще й карти мають, то нам одна дорога — до Міжнародного суду в Гаазі. Я не маю звички розмовляти ультиматумами. Наші друзі у Словенії можуть малювати будь-які карти. Вони можуть вказувати на них Гельсінкі чи Рейк'явік як словенські міста. Мене це не цікавить».

      Але насправді справа не така проста. Дві сусідні країни намагаються владнати суперечки з приводу кордонів iз часу здобуття незалежності. І самостійно, і за міжнародного посередництва, зокрема Арбітражної комісії на чолі з великим авторитетом у галузі міжнародного права, французьким політиком та юристом Робером Бадінтером. Усі спроби зазнали провалу, і з 2002 року обидві держави почали розробляти власні морські та прикордонні законодавства, не консультуючись одна з одною. Всі попередні домовленості вже порушено. Справа з картами Мар'яна Подобніка не така вже «забавка», якщо врахувати, що його брат Янез Подобнік є главою радикальної Словенської національної партії, яка входить до складу парламенту, а також міністром екології в уряді. 2004 року під час виборів він влаштовував гучні провокації на кордоні з Хорватією. Словенські націоналісти мають підстави закидати сусідам, що спірні території на півночі півострова Істрія ніколи не належали Хорватії. Вони мають значну підтримку в парламенті та серед населення країни, тому погрози заблокувати вступ Хорватії до ЄС шляхом проведення відповідного референдуму в Словенії є цілком реальними. Не виключена можливість проведення місцевих референдумів у прикордонних регіонах Хорватії, де компактно проживають словенці.

      І це лише найменший iз конфліктів, який може розгорітися з наданням незалежності Косову. Пам'ятаймо, наприклад, як обкраяли після Другої світової війни Угорщину. Чи після збуджуючого прикладу Косова не забажають два мільйони угорців Румунії, 600 тисяч угорців Словаччини та сотні тисяч угорців українського Закарпаття і сербського краю Воєводина також незалежності, щоб потім знову відтворити Велику Угорщину, як косовари намагаються відродити Велику Албанію? Про наміри і очікування Придністров'я, Абхазії та Південної Осетії годі й згадувати. Надаючи незалежність Косову, Захід звільнює з пляшки такого небезпечного джина, який може проковтнути навіть тих, хто приймав це безглузде рішення.