Більше півроку триває епопея зі звільненням керівництва кіностудії «Укртелефільм» (УТФ). За цей час історія, яка спочатку, здавалося, у законно-правових рамках мала завершитися рішенням суду, доповнилася тиском на колектив і встигла дійти до кримінальної межі. Принаймні в цьому переконані працівники студії.
Передувала всьому перевірка контрольно-ревізійним управлінням, яке не знайшло істотних порушень, однак пізніше на веб-сайті КРУ з'явився сфальсифікований акт (про це «УМ» писала 7 лютого цього року). У ньому йшлося, зокрема, про розбазарювання керівниками «Укртелефільму» земель студії і завдавання державі мільйонних збитків. Саме 2,7 гектара землі, переконані працівники студії, й стали причиною подальших подій. Адже ділянка розміщена на мальовничому березі Русанівської набережної столиці.
Як уже розповідала «УМ», наприкінці січня цього року керівник Держкомтелерадіо Едуард Прутнік видав наказ про реорганізацію студії шляхом її злиття зі збитковим підприємством «Фотон». Іншим наказом звільнив із посади директора Олега Бійму. Останній у цей час перебував на лікарняному після операції у відомчій лікарні, яка відноситься до «Укрзалізниці» й Міністерства транспорту та зв'язку, очолюваного соціалістом Рудьковським.
За інформацією з наших джерел, напередодні появи на світ наказу про звільнення пана Бійми дехто намагався перестрахуватися від судових позовів у майбутньому. А саме — як розповів один із працівників лікарні, до шпиталю телефонував високопосадовець із Мінтрансзв'язку і вимагав від головного лікаря негайно виписати зі стаціонару Олега Бійму. Однак, дякуючи лікарям, які не зрадили клятви Гіппократа, почув відмову, а тому гендиректора «Укртелефільму» звільнили таки незаконно, адже він справді перебував на той час у лікарні.
Коли Олег Бійма подав до суду, «Укртелефільм» почали лихоманити перевірки. Спочатку розслідуванням діяльності керівництва студії зайнялася прокуратура Києва, однак пізніше справу було перенаправлено в філію Дарницького району. Дарницька, в свою чергу, віддала документи у Дніпровську прокуратуру — район, де розташований УТФ. А паралельно перевірку проводили прокуратури Шевченківського і Печерського району — нібито за місцем розташування Держкомтелерадіо.
Окрім цього, комплексну ревізію почала і Генеральна прокуратура. Про свідомо спланований намір будь-що знайти порушення може свідчити і той факт, що саме працівники Генпрокуратури не лише допитували керівників студії по суті, а й вимагали, наприклад, вказати в анкеті їх партійну приналежність. Це при тому, що всі допитані по справі є позапартійними.
15 лютого Генеральна прокуратура на підставі листа голови Держкомтелерадіо порушила кримінальну справа за фактом зловживання посадовими особами службовим становищем, що призвело до завдавання студії збитків. А заступник голови Держтелерадіо Олександр Курдінович і тимчасово виконуючий обов'язки генерального директора студії «Укртелефільм» Ігор Кошара написали листи до прокуратури, в яких наполягали, що колишнє керівництво, себто Олег Бійма, не дає новопризначеному начальнику виконувати свої обов'язки.
Як можна перешкоджати працювати людині, котра з часу підписання Прутніком наказу про призначення з'являлася на студії всього декілька разів, пояснити не може ніхто. Навіть у бухгалтерії «Укртелефільму» таким закидам були здивовані не менше. «Я дуже рідко бачила на студії Ігоря Кошару. Але ті відвідини ним «Укртелефільму», які були час від часу, не можна назвати роботою, — розповіла «УМ» головний бухгалтер Оксана Мережко. — Жодного разу він не отримував у нас зарплати, не табелюється і, наскільки мені відомо, навіть не оформлений у відділі кадрів».
На підставі порушеної кримінальної справи працівники силових структур намагалися вилучити печатку студії. Без неї всі накази пана Прутніка про реорганізацію «Укртелефільму» новому керівнику втілити в життя не вдалося б. Утім і з печаткою, кажуть працівники УТФ, Ігорю Кошарі зробити щось корисне для колективу і студії навряд чи вдалося б. За словами заступника Бійми Руслана Смакова, поняття Кошари про те, що насправді потрібно «Укртелефільму», далеке від реалій.
«Під час президентських виборів 2004 року він займався організацією приїзду в Україну російських естрадних співаків, які брали участь у концертах на підтримку кандидата Януковича. Пізніше, вже за прем'єрства Януковича, пана Кошару навіть нагородили урядовою грамотою. Очевидно, за заслуги під час президентської кампанії, — принагідно згадує пан Смаков. — Потім він працював на «Інтері» — у програмі «Мелорама Продакшн». А коли відбулася зміна керівництва телеканалу, підозрюю, йому там не знайшлося місця, адже навіщо тоді переходити на роботу в «Укртелефільм», фінансові можливості якого є значно нижчими? Тим паче абсолютно не володіючи специфікою виготовлення документальних і художніх фільмів».
Адвокати «Укртелефільму» подали позов, у якому вимагали скасувати порушену кримінальну справу. А дізналися про судове засідання за цим позовом мало не в останній момент. Врешті, Печерський районний суд міста Києва відмовився скасувати порушену кримінальну справу, мотивуючи це недостатністю обгрунтувань адвокатів. На студії підозрюють, що сформувати саме таку позицію суду посприяла пані Тетяна Лукаш. Який саме стосунок вона має до цієї судової тяганини, невідомо. Однак після декількох приватних розмов із Лукаш представникам «Укртелефільму» в суді стала очевидною її досить непогана обізнаність зі справою.
Тетяна Лукаш є сестрою Олени Лукаш, заступника мiнiстра Кабiнету Мiнiстрiв у Януковича, а в 2004—2005 роках — адвокатки, яка захищала Партію регіонів у судах різних інстанцій, починаючи від Верховного (легендарна справа про «третій тур» президентських виборів-2004). На студії припускають, що тільки завдяки високому протеже Феміда довгий час не виносила жодного рішення як у справі незаконного звільнення Бійми, так і в закритті оскарженої УТФ кримінальної справи. Засідання або переносилися, або проводилися мало не в режимі повної таємності. Як тільки ж вдалося потрапити на одне iз засідань, представниці «Укртелефільму» — юристці Юлії Аміровій — почали телефонувати й давати «дружні» поради. Голос, дуже схожий на голос Тетяни Лукаш, наполегливо переконував, що Амірова не повинна цим займатися, і радив покинути цю справу. Мовляв, ті, кого вона представляє, — звільнені, нелегітимні, а єдиним керівником є Кошара. Якщо ж не дослухається порад, буде відповідати за свої дії.
Про це, за словами працівників студії, Амірова розповідала їм у приватній розмові. І хоча пані Юлія не захотіла під час спілкуванням із кореспондентом «УМ» розповідати подробиці тієї бесіди, сам факт її існування не заперечила.
Збагнути логіку тих, хто думає, що до винесення вироку судом працівники вже є нелегітимними, а отже, не мають права на захисника, можна. Зважаючи на те, що і мобільний телефон Олега Бійми, ймовірно, прослуховувався. Такого висновку він дійшов після одного відрядження. «Про точне місце перебування генерального директора не знали навіть працівники студії, — продовжує Руслан Смаков. — За кілька хвилин потому, як Бійма зателефонував нам зі стаціонарного апарата з Сімферополя, слідчий прокуратури Яринин знайшов пана Олега за цим номером і пригрозив: або ви негайно повернетеся до столиці й віддасте печатку, або ми вас доставимо сюди у кайданах». Це означає, що працівник прокуратури принаймні відслідковував дзвінки Олега Бійми.
Уміння звинувачувати до рішення суду в порушенні закону і не бачити очевидних фактів, які принаймні мали б перевірятися правоохоронцями на ознаки злочину, в історії з «Укртелефільмом» стали яскравим прикладом роботи правоохоронної системи нашої держави. Принаймні їхня діяльність наштовхує людей на думку, що іноді звертатися у міліцію марно. Про це свідчить випадок, коли в автомобіля заступника директора пана Аніщенка відмовили гальма. Не спрацювали колодки після тріщини шлангу, через яку з бачка витекла гальмівна рідина — підсумували в автосервісі. Сумніви у природності цієї гіпотези підсилилися, коли, намагаючись загальмувати, не спрацювало і ручне гальмо, яке Віктор Аніщенко оновив лише півроку тому. Лише дивом він уникнув ДТП, яке могло коштувати йому життя.
Зламати опір менеджменту УТФ було б значно легше, якби на їх захист не виступав колектив. Після невдалих спроб змінити керівництво дехто руками прокуратури тепер намагається позбавити її і економічного підгрунтя. Так силовики почали перевірку не лише документації кіностудії, а й не полінувалися затіяти зустрічну звірку документації клієнтів «Укртелефільму». Звісно, це не могло не відштовхнути частину замовників.
За більш ніж шість місяців колотнечі жоден із державних мужів, до кого зверталися по допомогу, так і не спромігся розібратися у ситуації і принаймні напоумити інспекторів дотримуватися букви закону. Не допомогли ані у Верховній Раді, ані в Кабміні. На студію приїжджав лише представник секретаріату Президента, однак цим все і закінчилося. На «Укртелефільмі» переконані: ті, до кого зверталися по допомогу, просто не наважилися вступити в суперечку з «донецькою машиною». Після зміни генерального прокурора і призначення Святослава Піскуна тут дуже сподіваються, що хоча б прокуратура тепер працюватиме в правовому полі, а не на замовлення. Особливо зважаючи на запевнення Святослава Михайловича, що політики в Генпрокуратурі більше не буде. Якщо ці сподівання здійсняться, розмірковують студійники, боротися навіть без сторонньої допомоги і відстоювати власну позицію через суди їм стане значно легше.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
