Нещодавно в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбувся міжнародний семінар «Впровадження принципів третього циклу (PhD програми) Європейського простору вищої освіти в Україні». Цей науковий захід був присвячений ознайомленню науково-педагогічних працівників НаУКМА і вищих посадовців у галузі освіти і науки України з ідеологією та практикою організації докторантських студій (PhD programs) в університетах Франції, Великобританії, Іспанії та Польщі. Західні професори спільно з українськими говорили про європейські тенденції у сфері докторантських студій, про впровадження Болонських принципів у європейських університетах, про університетську автономію, університетські права та відповідальність, зокрема, й відповідальність і права у сфері підготовки молодих науковців-дослідників. Також обговорювалося питання про джерела і шляхи фінансування докторантських студій. Професори НаУКМА і західні експерти говорили однією мовою — англійською, але дискурсивний розрив, що його цей семінар і покликаний був подолати, таки відчувався під час дискусій. Адже ще дуже-дуже багато різного у підготовці кандидатів (докторів) наук в Україні та країнах Західної Європи. Від термінологічних (тобто хто такий кандидат наук) до ідеологічних (тобто чим відрізняється «паперовий» науковець — особа з науковим ступенем — від справжнього дослідника). Щоб трохи глибше зрозуміти суть цих проблем і бар'єрів, «УМ» звернулася до координатора темпусівського проекту «Тренінг із впровадження третього циклу європейського простору вищої освіти (ЕНЕА) в Україні» (в контексті якого і відбувся цей семінар), віце-президента Національного університету «Києво-Могилянська академія» з науково-навчальних студій, доктора філологічних наук, професора Володимира Моренця.