У п'ятницю Донеччина прощалася із трьома гірниками шахти «Краснолиманська», які загинули внаслідок раптового спалаху метану. Зі зміни того фатального ранку не повернулися машиніст бурильної установки Олександр Климко (1957 р.н.), гірничі робітники очисного вибою Борис Бойков (1961 р.н.) та Володимир Івашин (1979 р.н.). Без батьків враз залишилися семеро дітей, четверо яких — неповнолітні. Наймолодшій донеччанці, яка не дочекалася батька з роботи, — всього два роки...
На жаль, у ніч на п'ятницю список жертв підземної аварії подовжився, оскільки помер шахтар, стан якого медики спочатку розцінювали як критичний: опіки тіла полум'ям сягали 90 відсотків. Стан інших 17 потерпілих, які перебувають на лікуванні в опіковому центрі Інституту невідкладної та відновлювальної хірургії імені В. К. Гусака, — від дуже важкого до середньої важкості. У четвер лікарі прооперували дев'ятьох гірників і, за словами керівника центру Еміля Фісталя, хірургічне лікування пройшло з користю для пацієнтів. А на п'ятницю медики запланували прооперувати ще двох шахтарів.
До речі, гірники, які перебувають у стані середньої важкості і здатні спілкуватися з оточуючими, в розмовах iз кореспондентом «УМ» неодноразово відзначали високий професіоналізм та майстерність медиків лікувального закладу, де вони опинилися. На те ж саме звертають увагу і родичі потерпілих, які нарешті отримали можливість побачити своїх чоловіків, батьків, синів, братів...
Любов Яківна — мати гірника Володимира Кожухова, який перебуває у стані середньої важкості, тепер зізнається: коли син зумів подзвонити і запевнив, що з ним усе гаразд, спершу не повірила. «Я дуже хвилювалася, — говорить жінка. — Усе кинула й поїхала. Чогось була думка, що раз в опіковому центрі, то тепер і не впізнаю його... Та Бог милував...»
«Уявляєте мій стан, — ділиться спогадами про пережите дружина гірника Ірина.— Він набрав мій номер і сказав усього кілька слів: «Був вибух. Я живий...» І все! Чого я тільки не передумала, поки не побачила його на власні очі!..»
«Найгірше — це відсутність якоїсь інформації, — каже Діана, дружина комбайнера Володимира Павленка. — Після того як десь о шостій ранку автомобілі рятувальників промчали на шахту, ми місця собі не знаходили. Я чи не сотню разів дзвонила в нарядну, але ніхто нічого мені так і не сказав. Що з моїм чоловіком? Де його шукати? Це вже аж потім дізналася, що вцілілих відвезли до лікарні Димитрова, і аж там нарешті знайшла його...»
Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України вже виділив близько 1,2 мільйона гривень компенсації сім'ям потерпілих. Розмір виплат буде залежати від рівня заробітної плати, стажу та кількості неповнолітніх дітей. Усі ці моменти будуть обговорюватися сьогодні під час зустрічі членів комісії з розслідування причин аварії із представниками сімей потерпілих шахтарів.
А ось щодо розслідування причин безпосередньо підземної аварії фахівці поки не поспішають із висновками. Посушити голову й справді є над чим. Один із лідерів вітчизняного вуглевидобутку шахта «Краснолиманська», яка наступного року відзначатиме своє 50-річчя, не може похвалитися ідеальними умовами праці. Підприємство належить до так званих понадкатегорійних і вважається небезпечним за викидами вугілля та газової суміші. Саме з цієї причини у трудовій біографії «Краснолиманської» були чорні сторінки. У січні 2001 року внаслідок спалаху метанової суміші під землею загинули 9 гірників. Ще страшніша трагедія сталася тут влітку 2004 року — підземний вибух забрав життя 36 шахтарів, а пожежу в аварійному підземеллі ще довго не могли приборкати.
Експерти вже побували на аварійній ділянці, взяли для аналізу зразки гірничих порід, провели бесіди з потерпілими гірниками. Поки існує кілька версій. Перший заступник міністра вугільної промисловості Володимир Радченко наголошує: «Всі версії потребують доопрацювання. Не можна зупинятися тільки на одній з них, не вивчивши досконало всі інші».
Поки експерти найбільше розглядають можливість порушення дотримання пилогазового режиму і ретельно перевіряють стан електротехнічного господарства. Прикметно, що зовсім недавно (у квітні) на шахті проводили комплексну перевірку. І нинішню — тепер уже аварійну — дільницю було визнано однією з кращих щодо дотримання того ж пилогазового режиму, охорони й безпеки праці гірників. Або такий момент — раніше цю дільницю працівники гірничотехнічних інспекцій перевіряли 27 разів і тільки одного разу були зауваження і зупинка через порушення вимог кріплення. Проте низка питань до обслуговуючого персоналу таки є. На засіданні комісії її голова — керівник Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Сергій Сторчак — поставив питання руба: «Я прошу керівників шахти дати відповідь, і в першу чергу самим собі , чи було зроблено все, аби зберегти життя шахтарям і запобігти цій трагедії?»
На афористичність претендує ще один вислів голови комісії: «У вас на шахті є гарне гасло: «Наш труд для тебе, Україно!». Але така організація праці, коли на підприємстві гинуть люди, Україні не потрібна...»