В очікуванні глядача-гегемона

      Як це не дивно, але гроші у рейтингу найпроблемніших місць сучасного українського кіно займають не першу сходинку. Принаймні саме до такої думки мене підштовхнула надзвичайно насичена програма «Кінофоруму», який у три дні примудрився втиснути майже півсотні семінарів, презентацій, «круглих столів», допрем'єрних показів тощо. А от проблему злагодженої взаємодії всіх частин механізму, що зветься «українське кіно», «Кінофорум» ототожнив із шилом у мішку, яке витикалося часом у дуже незручних місцях.

      На черговому з'їзді Асоціації «Сприяння розвитку кінематографа» директори кінотеатрів дружно скаржилися на те, що дистриб'ютори підписали меморандум із Мінкультом, зовсім не дбаючи про інтереси кінотеатрів.

      «Щоб не було жорсткого домінування дистриб'юторів, кінотеатри мусять виступити єдиним фронтом», — переконаний віце-президент Асоціації Дмитро Колесников. Генеральний директор компанії «Невафільм» Олег Березін розповів, що в Росії діють навіть дві організації, які об'єднують директорів кінотеатрів. Також він зауважив, що й російський кінопрокат мусив розв'язувати тотожні проблеми. «Перехід від гегемонії кінотеатрів до гегемонії дистриб'юторів ми вже пережили, — розповів Березін, — і зараз у нас гегемонія глядача, який, голосуючи ціною за квиток, визначає політику кінотеатрів».

      Держава в особі голови служби кінематографії України Ганни Чміль пообіцяла вести протекціоністську політику щодо кіновиробництва та кінопрокату — є пропозиція звільнити від ПДВ ціну на квиток україномовного сеансу. Також пані Чміль нагадала, що держава відмовляється від практики держзамовлення у кіновиробництві й переходить до програми державної підтримки цієї галузі. Тобто повного фінансування фільмів від держави режисери вже можуть не чекати, натомість держава допомагатиме з друкуванням фільмокопій, просуванням картини на ринку тощо.

      Переповнені оптимізмом щодо майбутнього українського кіно українські продюсери — на з'їзді Асоціації кінопродюсерів, що відбувся у рамках «Кінофоруму», прозвучали дуже симпатичні й обнадійливі цифри. Так, Олексій Сєрков, президент Асоціації кінопродюсерів України, відзвітував: якщо минулого року в кінопрокаті було 4 українських фільми, то цьогоріч таких уже 8, і ця цифра постійно зростатиме. Більше того, якщо раніше вітали вже сам факт появи української стрічки в прокаті, то зараз продюсери говорять про комерційні перспективи українського кіно і до успішності в прокаті ставляться дуже принципово. Із тих, що претендують на успішну історію в прокаті, — картини «Двоє та війна» Віталія Воробйова i Євгена Звєздакова, «Інді» Олександра Кирієнка, «Сафо» Роберта Кромбі...

      Двояке відчуття залишилося від вручення IV Національної премії кінобізнесу України, що збіглося з днем народження генерального директора «Кінофоруму» Андрія Різоля. Чому двояке? Бо дивно виглядають невмотивовані претензії організаторів, які вперто називають цю премію українським «Оскаром». При всій повазі до українських кіномитців та кіноменеджерів до «Оскара» нам ще дуже далеко. І чому обов'язково «Оскар»? Чимало країн мають свої оригінальні кіновідзнаки, які не порівнюють з «Оскаром» і ні краплі від того не комплексують. А ще — переможці мають дуже різні «вагові категорії». За версією цієї премії, Олексій Вертинський став «Актором року» , «Легенда українського кіно» — Ада Роговцева. Тут комітет із присудження Національної премії кінобізнесу України можна підтримати стовідсотково. При цьому аж три відзнаки отримала «Штольня» — фільм, що зібрав найбільшу кількість критики у пресі. «Штольню» нагородили за кращі слоган, трейлер та афішу. Тепер автори цієї стрічки можуть сміливо вписувати до своїх резюме «лауреат» такої-то премії... Ця ситуація має багато спільного з висловом «ведмежа послуга».

      Серед інших лауреатів Національної премії кінобізнесу України: Оксана Байрак, фільми «Пірати Карибського моря-2», «Прорвемось!», «Аврора», «Помаранчеве небо» і «Хепіпіпл», компанія «Артхаус Трафік», компанія-дистриб'ютор «Геміні».