Абдулла Гюл готується стати президентом Туреччини. (Фото РЕЙТЕР.)
У Туреччині 16 квітня стартував марафон з обрання нового президента країни, оскільки спливає семирічний термін повноважень Ахмета Недждета Сезера. Найвірогіднішим наступним главою держави називають нинішнього міністра закордонних справ Абдуллу Гюла.
Найбільш ймовірним спадкоємцем Сезера вважали главу уряду Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Але політична еліта, військова верхівка та активна частина суспільства вирішили попередити такий сценарій, оскільки є реальні підстави побоюватися, що у випадку обрання президентом Ердоган може повести країну в напрямку ісламізації.
Проведене наприкінці березня опитування громадської думки показало, що 71,2 відсотка громадян Туреччини виступають проти Ердогана на посту президента; «за» — 23,6 відсотка респондентів. Опитування провела в 14 найбільших провінціях країни на репрезентативній групі з 1659 осіб соціологічна служба «Сонар». Опозиція вiдтак провела 14 квітня в столиці країни Анкарі найбільший в історії Туреччини мітинг: на вулиці вийшли приблизно 370 тисяч противників обрання Ердогана президентом та ісламізації країни.
Туреччина з 1923 року є республікою, в якій чітко дотримуються обмеження впливу релігії на політику, тобто секуляризму — світського характеру держави. Хоча населення Туреччини на 99 відсотків становлять мусульмани, але принцип секуляризму затверджено на конституційному та законодавчому рівнях.
Масштабна акція під гаслом «Ми не хочемо президента-імама» подіяла. Ердоган після консультацій на генеральній раді очолюваної ним проісламської Партії справедливості та розвитку (ПСР) 18 квітня оголосив, що не буде балотуватися в президенти. А позавчора на з'їзді правлячої партії офіційним кандидатом у президенти від ПСР висунуто чинного міністра закордонних справ Абдуллу Гюла.
Президент, якого оберуть у результаті виборчого марафону тривалістю один місяць, буде одинадцятим в історії Туреччини. Світська еліта, яку репрезентують вищі військові чини, представники органів правосуддя та ректори державних вузів, ретельно стежить за тим, щоб наступний президент проводив чітку світську політику, і не мав тісних зв'язків з елітою духовною. Таку засаду запровадив засновник сучасної Турецької держави та її перший президент Мустафа Кемаль Ататюрк. Вона пройшла випробування часом. До речі, з попередніх десяти президентів лише двоє були обрані одноголосно: сам Ататюрк та його послідовник і спадкоємець Ісмет Іненю.
У парламенті найбільш активно проти обрання «зараженного ісламізмом» Ердогана виступає опозиційна Народно-республіканська партія (НРП). Її лідер Деніз Байкал неодноразово заявляв, що оскаржить у Конституційному суді кандидатуру президента, якщо її не схвалять усі представлені в парламенті політичні сили. НРП також обіцяє звернутисядо суду, якщо при проведенні перших двох турів виборів у Меджлісі (парламенті), який нараховує 550 депутатів, не буде присутня конституційна більшість у 367 депутатів.
Відповідно до Конституції, Туреччина є країною зі змішаною президентською і парламентською формами правління. За місяць до закінчення терміну повноважень чинного президента в парламенті автоматично запроваджується так званий «календар виборів». Ним передбачається висування впродовж перших десяти днів (у даному випадку — з 16 до 25 квітня) кандидатів на пост президента з числа депутатів парламенту, які досягли 40-річного віку, а власне вибори проводяться впродовж наступних 20 днів (тобто цього разу мають завершитися до 16 травня). Право балотуватися мають і не члени парламенту, якщо вони заручилися підписами щонайменше 110 депутатів парламенту.
Для перемоги в першому чи другому турі претендентові потрібно набрати конституційну більшість в 376 голосів. Якщо це не вдасться, то потребуватиметься третій тур, в якому для перемоги буде достатньо не менше 276 голосів. Якщо і в третьому турі переможця не буде виявлено, то проводиться четвертий, в якому для перемоги достатньо буде набрати ту ж кількість в 276 голосів. Якщо і четвертий тур не дасть результату — парламент підлягає розпуску і проводяться дострокові вибори.
Розподіл сил у парламенті Туреччини нинi такий: 354 мандати має правляча партія ПСР, що не дозволяє їй самостійно набрати конституційну більшість; НРП — 153 мандати; правоцентристська Партія батьківщини представлена 19-ма депутатами; 10 мандатів мають незалежні депутати та ще сім належать представникам інших партій. Щоб отримати конституційну більшість і провести свого кандидата, ПСР потрібно заручитися підтримкою щонайменше 22 депутатів від інших партій.
Досвід свідчить: переможець зазвичай визначався лише у третьому турі виборів. Саме так було обрано останніх трьох президентів: Тургута Озала, Сулеймана Деміреля та Ахмета Сезера.
Сумнівів у обранні Гюла президентом не існує, переконані турецькі політологи. Питання лише в тому, чи знайде правляча партія недостатні до конституційної більшості голоси, а отже, чи претендент буде обраний в першому або другому турі, чи доведеться зачекати до третього туру, коли потрібно набрати лише звичайну більшість, і ПСР таку більшість стовідсотково гарантує. Іншими словами, обрання кандидатом від правлячої партії рівнозначне обранню президентом.
Президент у Туреччині є особою майже недоторканною: він височіє над політичними партіями і групами. Президент репрезентує країну, призначає прем'єр-міністра, міністрів, членів інших державних органів, зокрема і Конституційного суду. Йому на підпис подають усі прийняті парламентом закони і він має право ветувати їх.
Наразі важко передбачити, чи Гюл, як його попередник Сезер, буде блокувати суперечливі рішення парламенту, в якому домінує його партія. Чи зможе він стати абсолютно незалежною фігурою, оскільки має такі повноваження, що не мусить змагатися за прихильність глави уряду та парламенту?
56-річний Абдулла Гюл, який учився в університетах Англії, є поміркованим ісламістом і постійно наголошує на тому, що в мусульманській країні можна збудувати повноцінну європейську державу. Його шанують в європейських дипломатичних колах, оскільки саме Гюл проводив останні переговори про членство Туреччини в ЄС. У політичних колах ЄС завжди усміхнений та елегантний Гюл має репутацію «європейця з Туреччини».
Секуляристам не відповідає не стільки сам Гюл, як... його дружина Хайруніса. Вона, як і дружина глави уряду Ердогана, носить паранджу. Свого часу Хайруніса подала позов до Європейського суду з прав людини з вимогою дозволити носити мусульманські хустки студенткам турецьких університетів. І відкликала його лише у 2003 роцi, коли її чоловік очолив МЗС і, відповідно, мусив був стати відповідачем за позовом власної дружини.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
