Книжку з наркотично-сюрчиковим змістом та інфернальною назвою «Трохи пітьми» презентували минулого понеділка у київському клубі «Квартира Бабуїн». Модератором вечора популярного і чи не найрозкрученішого серед літературного молодняка письменника була не менш популярна і скандальна Ірена Карпа. Мисткиня бадьоро і впевнено «віагрувала» публіку, а «іменинник» читав уривки з книги, намагався продемонструвати присутнім імпровізований аматорський театр і, як і годиться, відповідав на запитання читачів. Лицедійство було кволеньке, читання чудове, відповіді — різні. Хоча, традиційно для Дереша, тонкі й інтелігентні. В глухихй кут письменника загнало хіба що питання про Бога. Любко довго думав, зрештою на чітку й конкретну відповідь так і не спромігся. Воно й правильно. Дурне і неетичне запитання.
«Трохи пітьми» — п'ята книжка молодого та раннього автора. Дерешевій письменницькій плодючості можна лише позаздрити. Хоча останнім часом фан-клуб Любка Дереша не сказати б зменшився. Навпаки, географічно цей клуб пристойно погрубшав. Поляки, німці, італійці, серби — всі читають Любкові твори. Водночас, поглинаючи Дереша, все частіше згадую пораду академіка Амосова: пережовувати їжу тридцять і три рази. Для здоров'я корисно. Але важливо пережовувати цю їжу самостійно, а не ковтати, даруйте за фізіологію, пережоване кимось. Останні Дерешеві твори, хоч як це прикро, все частіше нагадують пережовану ним же їжу. Хоча за тематикою його книжки — містика, самокопання, наркотичний досвід — залишаються їжею затребуваною і привабливою. Надто для молоді.
Останнім часом тіточки з дядечками, які чи не більше за ту-таки читацьку молодь тішилися з «юного дарованія», почали чухати потилиці й шушукатись, коли ж, мовляв, Дереш подарує не лише нову назву, а й новий текст.
Любко, схоже, має так само дещо занепокоєний вигляд.

Що таке кохання? Невдячне, навіть дилетантське питання, на рівні дитячого садка... Бо відповіді на нього будуть дуже різними, аж до таких, що заперечують одна одну. Колись давно зустрічалися двоє молодих людей, їм було цікаво і комфортно разом, їм здавалося, що це і є кохання. Ось тільки минуло літо, і Франк, не довго думаючи, вирушив у життя без Ромі. Бо, зрештою, кожна молода людина має право не лише на кохання, а й просто на флірт. Але Ромі думала інакше, вона була переконана, що Франк — це той єдиний, справжній, який кохає її так само пристрасно, як і вона його. Майже через двадцять років, коли Франк уже мав дружину і дорослого сина, Ромі постукала у двері його квартири. Щоб нагадати про обіцянку, яку Франк давав того пам'ятного літа, і... зруйнувати його життя.