Відоме народне прислів'я: закон, як дишло — куди повернеш, туди й вийшло. Цей самий феномен у перекладі мовою політики можна визначити афоризмом: «Політика — це узаконене свавілля». Але обидві форми зазначеного феномену актуальні не для кожного народу. На жаль, те, що сьогодні відбувається в Україні, свідчить: проблема деградації політики і права є надзвичайно актуальною саме для нашої країни. Чому? Тому що в Україні створилися сприятливі умови для ескалації аморальності у сфері політики й права.
Де причини кризи
Сьогодні ми «маємо те, що маємо». Але якщо хочемо з «цього» вийти, треба знайти відповідь на три питання: що «це»? хто в «цьому» винен? що з «цим» робити?
Як видно, спроби знайти відповідь на вказані питання в межах політики і права приречені на невдачу. Там їх немає! Ці відповіді перебувають в іншій площині — у площині моралі, в якій політика і право мають закорінюватися. Отже, тут треба скористатися з поради Козьми Пруткова «Зри в корінь!».
Спробуємо пошукати причини нинішньої кризи у сфері моралі, а не в політичній чи правовій сфері. Такий підхід є цілком виправданий, тому що: 1) сфера моралі належить до компетенції кожної людини, а не лише політикам чи законникам, і тому моральним суддею може бути народ — це його виняткова компетенція, на яку не можуть претендувати ні політики, ні правники; 2) закони моралі є природними, і тому ними не можна свавільно маніпулювати, як це роблять політики і юристи з політикою та законодавством; 3) закони моралі є єдиним народним критерієм для визначення політичного і правового фарисейства, тобто зловживання політикою і правом. Із цього і слід виходити у пошуках відповіді на поставлені питання.
У корені проблеми — політичні й правові прояви аморальності
На перше питання (Що це?) відповідь має бути такою: «це» (тобто, той кризовий стан речей, який ми маємо сьогодні в Україні) є ніщо інше, як політичні й правові прояви аморальності. Як доказ — те, що народ перетворено з «мети» на «засіб» для політичних і правових зловживань. Політика і право перетворилися на поле битви без правил між політиками і правниками «за спиною» народу. Тому в сьогоднішній Україні зреалізувався антинародний принцип «пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать».
Буйним цвітом розцвіло в Україні політичне «рейдерство», тобто прийоми політичної боротьби, що грунтуються на аморальному маніпулюванні правом і судами. Хтось дуже аморальний і впертий у власних інтересах розігрує географічну «карту» України, спекулює на так званій «мовній проблемі», збурює антиукраїнські настрої...
Через природний закон суспільного життя, аморальність у політиці і праві проявляється настільки, наскільки це дозволяє народ. Політика — дійсно брудна справа, але лише в тій мірі, в якій народ — єдиний природний «фільтр» політики — не є здатним цьому бруду протидіяти. Народ має навчитися брати у свої руки владу над політиками (як у 2004 році), а не політики — над народом. Іншого способу досягати чистоти у політиці не дано! Отже, та псевдополітична і псевдоправова каламуть, яку ми маємо нині в нашій країні, — це «рукотворний пам'ятник» аморальності її творців. Політика і право (особливо конституційне право) сьогодні повністю деморалізовані, приведені аморальними діями певних осіб у непридатний стан. Реанімувати їх і повернути до суспільного життя може лише народ, вибравши для цього демократичним шляхом відповідних людей за єдиним критерієм — критерієм моральності.
«Держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих»
На друге питання (хто винен?) варто відповісти так: винними є «діячі», вражені аморальністю, незалежно від того, квитки якої партії вони мають. Винних у кризі слід виявляти не за партійною ознакою, а з допомогою так званої «нової класової теорії». Згідно з нею, людство приречене вічно поділятися на два основні класи: людей моральних і людей аморальних. Соціальний прогрес забезпечується тією мірою, якою моральні люди поборюють аморальних. Якщо відбувається навпаки, маємо соціальний регрес.
Саме така (і ніяка інша) класова боротьба насправді відбувається у будь-якому суспільстві і визначає його стан. Ще філософ Антисфен, помітивши цю закономірність, зазначав, що «держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих». Для сучасної кризи в Україні це означає, що аморальний «нашоукраїнець» чи БЮТівець так само винен у виникненні кризи державної влади, як і аморальний соціаліст або «регіонал». Інша річ, у середовищі яких партій «аморалісти» переважають, і це при ближчому розгляді стає очевидним для будь-кого. Але для долі народу не має значення, хто діяв аморально, — «позиція» чи опозиція. Як сказано у Біблії: «за плодами їхніми пізнаєте їх».
Аморальність у вигляді фарисейства проявляється, зокрема, в обмовках, які підсвідомо проникають у риторику винних політиків. Це стає явним, якщо піддати «психоаналізу» тих, хто вживає у своїй мові такий, наприклад, вислів: «Вибори як спосіб державного перевороту» (те саме: «Дострокові вибори — це шлях до узурпації влади»). Протиприродність і абсурдність такого слогану полягає у тому, що ні ці, ні будь-які інші вибори, якщо вони є вільним волевиявленням народу, не можуть визнаватися ані способом державного перевороту, ані шляхом до узурпації влади, а якраз навпаки — єдиним способом протидії подібним зазіханням. Адже саме народ і є джерелом влади. Це й видає закріплену на рівні підсвідомості аморальність авторів і фанатичних апологетів наведеного гасла.
В умовах кризи моральний суд вищий від Конституційного
На третє питання (що робити?) маємо відповісти так: народ має негайно здійснити вибір нових «конструкторів» політики і права, не уражених аморальністю, якщо народ не хоче, щоб виданий ним мандат на творення політики й закону і надалі використовували для політичних та правових зловживань. За цієї умови ніякий компроміс із аморальними носіями цього мандату неможливий — Карфаген має бути зруйнований! Мандат народу слід передати моральним обранцям. І не має значення, до яких партій вони належать: їхня моральність (за будь-якого політичного окрасу) — найкраща запорука від зловживань народним мандатом.
Отже, єдиний природний спосіб уникати криз, подібних до тієї, що маємо, — навчитися обирати творців політики і права за критерієм моральності.
При деградації так званого формального права, тобто рукотворного законодавства, ураженого вірусом аморальності, у людей завжди залишається можливість апелювати до природного права, або, як його ще називають, права «здорового глузду». Це право і дає підстави для проведення дострокових виборів у будь-якому випадку крайньої необхідності, якщо це потрібно для усунення кризи.
Політика і право (в тому числі конституційне), будучи зруйнованими кризою, втрачають свої функції. Тому в народу залишається єдиний критерій, який має фундаментальне значення, — критерій моральності. З його допомогою і мають оцінюватися дії політичних сил, у тому числі й указ Президента Ющенка про дострокові вибори та дії опонентів Президента. Що виявиться моральним за цієї оцінки, те й заслуговує на підтримку. А всім, хто діє у сфері політики і права, слід пам'ятати, що люди судитимуть їх за нормами моралі.
Моральний суд вищий від будь-якого іншого, у тому числі — й Конституційного Суду. І даремно наші політики та законники діють так, наче не існує над ними морального суду, яким не може маніпулювати ніхто. Морального суду не уникнути нікому. Конституційний Суд із суддями, в яких заплямована репутація, не здатен ревізувати рішення морального суду. Рішення будь-якого органу феміди, і КС також, є неправосудними, якщо вони не грунтуються на нормах моралі.
Висновок
Формула сьогоднішньої кризи: «політика і право мінус мораль». Виходячи з цієї формули, в умовах зруйнованих, деморалізованих політики і права шукати вихід із кризи з їхньою ж допомогою — це те саме, що питати у хворого здоров'я. Тому нам нічого не залишається, крім одного: на нових виборах передати мандат народної довіри тим, хто здатен творити політику і право на моральній основі.
Підставу для нових виборів нам надає природне право, або, як його ще називають юристи, право «здорового глузду». Лише це і ніщо інше є справді антикризовим засобом. І не дай нам, Боже, знову помилитися у виборі!
Олександр КОСТЕНКО,
доктор юридичних наук, професор.