Тиждень документалістики в Києві, незважаючи на поважний статус кінофестивалю «Контакт», мав усі шанси перетворитися на локальну тусовку, цікаву, насамперед, самим кінодокументалістам. Підстави до таких сумних прогнозів — переконливий трiумф жанру «поп», від якого сучасність уперто не хоче позбавлятися. Народ, що масово нищить поп-корн у залах мультиплексів, про документалістику має досить приблизне уявлення. Та, всупереч прогнозам, фестиваль «Контакт» витримав тест на актуальність, довівши, так би мовити, що не поп-корном єдиним... Кожен із понад 80 фільмів, запланованих програмою фестивалю, збирав чимало глядачів. Потім глядачі ледь не в повному складі залишалися після сеансу: одне з найпомітніших нововведень «Контакту-2007» — спілкування режисерів із народом, які організатори фестивалю запропонували учасникам та гостям паралельно з традиційними прес-конференціями. (Після показу франко-італійського фільму «Семеро моряків з Одеси» дискусія з режисером Леонардо ді Костанцо та капітаном судна «Одеса», що спеціально прибув на фестиваль з Італії, тривала чи не довше, ніж сама стрічка).
Символом цьогорічного фесту була вітрувіанська людина. А топ-гостем — польський режисер Єжи Гоффман, який привозив до Києва другу та третю частину свого документального проекту «Україна. Становлення націй». Дві 50-хвилинні серії називаються «Україна чи Малоросія?» та «Навіки разом», у них ідеться про часи від указу Катерини II щодо руйнування Запорізької Січі до діяльності Михайла Грушевського, і від громадянської війни до завершення Другої світової.
Маестро не приховував, що в його фільмі багато суб'єктивізму. Також заявив, що своєю стрічкою хотів озвучити щонайменше три питання. У Заходу поцікавитися, що він знає про Україну, у Росії — що вона думає про Україну. А в самої України запитати, хто вона, ким себе відчуває? Хоча насправді питань виявилося значно більше, оскільки Гоффман «копнув» часи Голодомору, оголивши найболючіші моменти тих трагічних років. Як розповів режисер, дослідження України тривають: четверта частина, «Та все ж Україна», буде готова за кілька тижнів.
На українському фестивалі «Контакт» було кілька фільмів про Україну. Переважна більшість представлених картин так чи інакше торкалися соціальних проблем: невеселе життя героїв минулого («Марія» білоруського режисера Віктора Аслюка), проституція («Спіраль історії» українця Максима Чернишова), міжнаціональні стосунки («Міст через Ваді» Барака і Томера Хейманнів)?... Що стосується «Мосту...», то в цьому фільмі ізраїльські режисери наважилися говорити про стосунки євреїв та арабів, які в їхній країні були і залишаються вибухонебезпечними. Головний герой стрічки «Терпіння в серцях» (режисер Ойвінд Сандберг, Норвегія) — чоловік, хворий на синдром Дауна, який живе в невеличкому містечку, збирає порожні пляшки і... вірить у своє щастя.
Бюджет «Контакту-2007» сягнув мільйона гривень, більшу частину коштів надав засновник фестивалю Олександр Роднянський.
НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНКУРС
Кращий повнометражний фільм — «Дисиденти» режисерів Олександра Фролова та Віктора Шкуріна (приз — 2 тис. у. о.)
Кращий короткометражний фільм — «Спіраль історії» режисера Максима Черниша (приз — 2 тис. у. о.)
Спеціальними дипломами журі нагороджуються фільми національної конкурсної програми:
«Люди з землі», реж. Юлія Лещинська;
«Луковиця», реж. Денис Савицький;
«Притулок», реж. Ян Хряста, Сергій Гавришкевич.
МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС
Кращий повнометражний фільм — «Міст через Ваді» режисери Барак Хейманн і Томер Хейманн, Ізраїль (приз — 2 тис. у. о.)
Кращий короткометражний фільм — «Марія», режисер Віктор Аслюк, Білорусь (приз — 2 тис. у. о.)
Спеціальними дипломами журі нагороджуються фільми міжнародної конкурсної програми:
«Дисиденти», режисери Олександр Фролов та Віктор Шкурін, Україна;
«Для свободи завжди запізно», режисер Мердад Оскуей, Іран;
«Навіть якби вона була злочинницею», режисер Жан Габріель Перйо, Франція.
Гран-прі ім. Лариси Роднянської (5 тис. у. о.) та дипломом за найкращий фільм міжнародної конкурсної програми нагороджено стрiчку «Терпіння в серцях», режисер Ойвінд Сандберг, Норвегія.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
