Покараний за успіхи

      Президент Румунії Траян Басеску, якому парламент минулого четверга оголосив імпічмент, відмовився добровільно скласти свої повноваження. Таким чином, відповідно до Конституції, долю Басеску має вирішити референдум. Найбільш імовірною датою референдуму вважають неділю, 20 травня. Якщо народ погодиться з рішенням парламенту, то через два місяці після референдуму мають відбутися дострокові президентські вибори,  якщо ні — Траян Басеску залишиться «гарантом» до кінця визначеного терміну — 2009 року. Басеску, який є найпопулярнішим політиком Румунії, має всі шанси заручитися підтримкою народу на референдумі, якщо... Якщо явка виборців перевищить 50 відсотків.

      А в цьому є певні сумніви, і саме на втому людей розраховують антипрезидентські сили. І їхні сподівання небезпідставні, оскільки позавчора ввечері мітинг на площі Конституції в центрі Бухареста зібрав лише приблизно шість тисяч прихильників Басеску. В інших містах Румунії на мітинги на підтримку президента зібралися по дві-три тисячі осіб. На маніфестації в столиці Траян Басеску заявив під оплески натовпу: «Я ніколи не здамся!». Його також підтримала екс-міністр юстиції Моніка Маковей, яку парламентська більшість раніше цього місяця відправила у відставку за те, що ця жінка занадто затято боролася з корупцією, зокрема і серед депутатів. «Голосування в парламенті показує, що корупціонери бояться незалежної юридичної системи. Не даймо їм украсти наше майбутнє!» — закликала учасників мітингу Моніка Маковей.

      Парламентські заколотники мають намір звільнити голову Антикорупційного комітету Румунії — з тих самих міркувань, що і міністра юстиції. Ще раніше прем'єр-міністр Калін Попеску-Тарічеану вивів зі складу свого кабінету двох інших союзників Басеску — міністрів закордонних та внутрішніх справ, відхилив пропозицію президента провести дострокові парламентські вибори з метою очищення складу парламенту. Тоді президент заблокував призначення ставлеників глави уряду, що і стало «одним із порушень Конституції».

      Парламент призначив тимчасово виконуючим обов'язки президента 63-річного спікера Сенату, соціал-демократа Ніколає Вакарою, який у 1992—96 роках був прем'єр-міністром Румунії, а 2000 року був звинувачений у тому, що він в обхід ембарго ООН поставляв у період свого прем'єрства пальне диктатурі Слободана Мілошевича. Звинувачення були зняті відразу по тому, як 2004 року Вакарою став головою Сенату.

      Президент Румунії в 1996—2000 роках Еміл Константинеску так прокоментував ситуацію: «Ми так звикли боротися з кризами, що відвикли сприймати успіхи, тому знову з нічого створили кризу». Досягнення Басеску за два з лишком роки президентства незаперечні. Румунія економічно «перегрівається» — темпи зростання після тривалої економічної кризи 90-х років за минулий рік становлять 7,7 відсотка, і за цим показником вона випереджає інших нових членів ЄС, зазначає «Ассошіейтед пресс». Єврокомісія вже висловила своє занепокоєння тим, що криза в Румунії послабить боротьбу з корупцією, передусім у вищих ешелонах влади, та встановлення ефективної судової влади в цій країні. Політична криза в 22-мільйонній Румунії ставить під знак запитання виконання тих зобов'язань із структурних реформ, так званого «домашнього завдання», які Бухарест узяв під час приєднання до ЄС 1 січня цього року.

      Румунська політична криза до болю нагадує кальку з української. Басеску та Попеску-Тарічеану йшли на вибори 2004 року єдиним право-демократичним блоком, перемогли, отримали президентську і прем'єрську посади. З часом вони розсварилися за контроль над енергетичною галуззю. Особистий конфлікт завдав велетенської шкоди суспільству, поставив під сумнів шлях подальшого демократичного розвитку.

      Після імпічменту доживає останні дні й кабінет Попеску-Тарічеану. Вже чітко вимальовується конфігурація нової правлячої більшості: олігархи плюс екс-комуністи. Навіть називають прізвище нового глави уряду — олігарха Теодора Думітру Столояна. Цей 63-річний економіст за освітою вже очолював уряд Румунії в 1991—92 роках, потім працював у Світовому Банку та приватних компаніях. Був кандидатом у президенти на виборах 2000 року (зайняв третє місце), потім — співробітником та радником президента Басеску до 2006 року, коли між ними відбувся розрив стосунків. Потому Столоян заснував власну Ліберально-демократичну партію. Розлучення між Басеску та Столояном відбулося невипадково. Басеску знадобилося два роки президентства, щоб усвідомити необхідність очищення влади від олігархів та завершити цей процес.

      Не можна однозначно стверджувати, що Басеску був зразком західного політичного лідера. Він також є породженням свого народу, його історії. Він демонстративно поставав перед співгромадянами не як зарозумілий політик, а людина з народу. Він ставився до політичної еліти з таким самим цинічним сарказмом, як і пересічний румун. Водночас він був для румун уособленням «доброго царя», який захищає їх від «злих бояр». Басеску надалі є особливо популярним серед тієї значної частини електорату, яка бажає бачити на чолі держави «залізного» лідера, який височів би над усіма політичними партіями, не вагався б постати проти будь-кого з метою захистити народ та закликати знахабнілу владу до порядку.