Учора в Києві завершився ХІ з'їзд Національної спілки журналістів України. А напередоднi, в четвер увечерi, з'їзд переобрав голову НСЖУ — більшістю голосів делегати висловились за те, аби журналістську організацію знову очолював Ігор Лубченко. Лубченку, таким чином, програв другий претендент на цю посаду — Сергій Правденко, колишнiй головний редактор газети «Голос України», депутат IV скликання, вiдомий тим, що «перебiг» вiд фракції БЮТ до прокучмiвської бiльшостi.
З'їзд два днi обговорював проблеми, з якими наразі стикаються вітчизняні ЗМІ. У своїй доповіді Ігор Лубченко відзначив, що, попри безсумнівні зміни в інформаційній політиці держави («коли журналісти відчули можливість вільно говорити, об'єктивно інформувати про події»), ситуація зі свободою слова та незалежною діяльністю ЗМІ все ще залишається доволі складною. Хоч пора «темників» і кумівського диктату відійшла в минуле, зараз натомість керівники регіональних медіа в непоодиноких випадках стикаються з вимогами подати у відставку. Вимоги ці походять від можновладців, що забули про власні передвиборчі гасла та про те, що саме завдяки їм вони обрані депутатами місцевих рад абощо. Брутальність і хамство стають, на жаль, традиційними у спілкуванні представників влади з журналістами. «Минуло кілька місяців, як народний депутат Калашников напав на групу тележурналістів — і що ж? А нічого! Депутат то вибачався, то заперечував свій вчинок, а всі запевнення, що на партійному з'їзді буде дано принципову оцінку діям пана Калашникова, з плином часу йдуть у пісок...», — сказав Лубченко.
Попри відсутність дiєвих правових механізмів для запобігання утисків преси, українські журналісти потерпають також від маси інших невирішених проблем. Проте не завжди в їх наявності слід звинувачувати саме державу. Для прикладу, керівництво мас-медіа має докладати більше зусиль для роздержавлення ЗМІ, відстоювати власні приміщення, запобігати їхньому «дерибану». Від активності в подібних питаннях, виявленої найбільш зацікавленою стороною, багато що залежить, вважає голова НСЖУ. З іншого ж боку, без участі держави та формування нею національної політики в галузі теле- і радіомовлення, вітчизняні ЗМІ ніколи не стануть по-справжньому українськими, даючи в ефір одну народну пісню за три години безперервного віщання, як наводила одна з делегаток приклад радiо-FM. Насамкінець Лубченко завірив присутніх, що новообране керівництво Спілки має намір «серйозно попрацювати» над розв'язанням усіх болючих моментів, що перешкоджають нормальній роботі преси.