Таємниці невпізнаного трупа

      Від оприлюдненої порівняльної статистики МВС за минулі п'ять років (з 2002-го по 2006-й) віє прихованою бадьорістю. Як-не-як, у загальному масиві заяв і повідомлень про злочини з 2003 року в країні спостерігається тенденція до скорочення питомої ваги тих із них, за якими порушені кримінальні справи. Хоч кількість таких звернень і виросла за п'ять років наполовину (всього їх нараховується 11 мільйонів), за цей же період кількість порушених кримінальних справ зменшилася на 10,5 відсотка, а кількість рішень про відмову у порушенні кримінальних справ збільшилася на 80 відсотків. Після таких показників, мимоволі доходимо висновку: це ж наскільки зросла армія несвідомих громадян, які непокоять вартових правопорядку істотними дрібничками. Коли ж спробуємо звернути з тракту, вздовж якого вишикувалися «потьомкінські села» статистики, на манівці конкретних фактів, механізми формування бадьорих цифр виявляться вельми сумними.

«Ви матір? За двері!»

      Останні за часом документи в нещодавно розглянутій судом кримінальній справі, про яку йтиметься, датуються серединою лютого нинішнього року, хоча насправді вона стартувала два з половиною роки тому. 29 жовтня 2004 року на житловому масиві Вишенька по вулиці Стельмаха, 23 знайшли понівечений труп чоловіка. На мертвому були спортивний одяг і чиста білизна, отже, не волоцюга. Навіть побіжний огляд місця події вказував, що чоловікові «допомогли» піти з білого світу. По-перше, тіло облили легкозаймистим нафтопродуктом і підпалили, явно намагаючись спотворити до невпізнаності. По-друге, чоловіка зв'язали — на це вказували обгорілі залишки мотузки на руках і ногах. Пізніше судмедексперти виявили в легенях загиблого сліди диму, а це недвозначно вказувало на те, що в момент горіння чоловік був ще живий і дихав, тобто мали мiсце безпосередні ознаки вбивства, скоєного з особливою жорстокістю.

      Слідчо-оперативна група направила труп на експертизу, опитала свідків й, нічого не прояснивши, поїхала. Експертиза та інші процесуальні рішення щодо уточнення кваліфікації злочину та його підслідності зайняли понад місяць, і тільки 10 грудня справу прийняв до провадження слідчий міліції Пухтіцький. Того ж дня начальник Вишенського відділу міліції підполковник Василь Шрамко створив своїм наказом слідчо-оперативну групу, до якої, крім В. Пухтіцького, увійшли слідчий І. Кучабський та оперуповноважений карного розшуку Ю. Янголь. Їм доручалося провести необхідні оперативно-розшукові заходи, зокрема, опитати мешканців прилеглих будинків — може, хтось із них знає загиблого. Значно полегшувало пошук те, що тіло мало особливу прикмету: на руці витатуйовано ім'я «Катя».

       На цьому вишенські «пінкертони», очевидно, вважали свої обов'язки щодо розкриття злочину вичерпаними. До такої оцінки їхніх дій підштовхує перший том кримінальної справи: згаданий наказ міститься на аркуші номер 79, а на аркуші номер 82 ми знаходимо документ, датований... 5 серпня 2005 року! І далі хронологія зберігається. Невже справді у розслідуванні важкого  злочину вісім місяців кіт не валявся? Не виключено, що таємниці невпізнаного трупа були б нерозгадані до сьогодні, якби вбитим не поцікавилася мати, яка мешкала неподалік у селі. Син не приїжджав кілька місяців, тож мати спробувала його знайти. Стара хвора жінка навесні 2005 року приїхала до Вінниці й у Вишенському відділі міліції намагалася залишити відповідну заяву. Виявилось, не так це просто — там сільській жінці вказали на двері. Наприкінці липня вона напише про це у своєму зверненні на ім'я начальника обласної міліції Василя Дремлюги, вказавши, що мотивація «правопохоронців» була такою: ви не маєте права заявляти про зникнення свого сина, а лише жінка і діти, тому що вони є його першими правонаступниками.

      Слід підкреслити, що саме в ту пору Президент особливо наголошував на роботі зі зверненнями громадян. Та вінницьких міліціонерів цей принциповий аспект державної політики, вочевидь, хвилював мало. Після втручання Василя Дремлюги справу розкрили за лічені дні! З'ясувалося, що не потрібно далеко ходити — загиблий Микола Кошлай мешкав у тому ж будинку номер 23 по вулиці Стельмаха, під яким був знайдений. Перший же допит його 20-річної доньки Надії розкрив картину трагедії, яка розігралася в ніч із 28 на 29 жовтня.

Снодійне, мотузка, бензин

       У сім'ї постійно точилися чвари. Дружина пішла від загиблого, а дорослі донька та син (на час убивства хлопець перебував у місцях позбавлення волі, куди потрапив за крадіжку) залишились жити з батьком. Через постійні сварки Надія вирішила позбавити його життя. План виношувала довго, аж поки знайомі порадили їй придбати снодійні ліки, які у великій дозі можуть викликати смерть, і вона купила на базарі феназепам. Потім схилила до участі в «акції» свого знайомого (до моменту розкриття злочину він помер). Коли настав час діяти, Надія підмішала в їжу снодійне, від якого батько міцно заснув. Разом зі спільником намагалися задушити жертву мотузкою, але недодушили. Вночі винесли тіло надвір, облили бензином і підпалили. Як констатували судмедексперти, смерть настала саме «внаслідок комбінованої дії чинників відкритого полум'я».

      Надалі Надія поводилась так, ніби нічого не сталося: півроку їздила в гості до бабусі — батькової матері, брала в неї продукти, брехала, що батько поїхав кудись на заробітки, за електронною карткою знімала в банкоматі його пенсію, яку він отримував за інвалідністю... У квітні минулого року справу заслухав апеляційний суд області, який визнав Надію Кошлай винною і засудив до десятирічного ув'язнення. Верховний Суд, правда, за формальними підставами скасував вирок і направив на розгляд в іншому складі суду, але новий вердикт у листопаді минулого року за санкцією не відрізнявся від попереднього: десять років позбавлення волі.

«Фірма» своїх не здає

      Поза увагою суду не пройшло й відверте недбальство міліції. В окремій ухвалі від 10 квітня 2006 року зазначалося, що працівники Вишенського відділу внутрішніх справ «не виконували доручення слідчого про встановлення особи чоловіка». А в окремій ухвалі від 2 листопада 2006 року конкретики набагато більше: «працівник міліції Матящук І. В. не дотримувався вимог чинного законодавства при зверненні громадян — не реєстрував усне чи письмове звернення, з якого приводу, дав інформацію, яка не відповідає дійсності, чим перевищив свої службові повноваження».

      Після такого міліцейське начальство, за логікою речей, мало б влаштувати підлеглим розбір польотів. І він був, от тільки — навпаки. Першим «покарали» підполковника Василя Шрамка, за керівництва якого розцвіло описане недбальство. Він одразу ж пішов на підвищення: з 19 серпня (!) 2005 року очолив Могилів-Подільський міськрайвідділ міліції.

      Належної реакції не було й на окремі ухвали. Класичною відпискою за підписом начальника відділу дільничних інспекторів Вінницького міськвідділу міліції О. Паламарчука (стиль оригіналу зберігаємо) суду відповіли: «За даним фактом проведено службове розслідування, в ході якого заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності ДІМ Ленінського ВМ ВМВ Матящук І. В., але, враховуючи, що він переведений на іншу посаду, обмежитись вжитими заходами». Як бачимо, «фірма» своїх не здає.

      Врешті, проблема не в згаданих персоналіях (хоч саме вони є суб'єктами конкретних порушень), а у системі. Можна згадати інший показовий приклад, коли Вишенським відділом внутрішніх справ керував уже Іван Осадчук. Торік у ніч з 20 на 21 серпня оперативна група міліції виїхала за викликом на вулицю 600-річчя Вінниці. Біля під'їзду лежав на землі й стікав кров'ю непритомний чоловік з ножовим пораненням горла. Глибина рани, за висновком медиків, сягала 10 сантиметрів, ніж зачепив легені. В лікарні потерпілого, на щастя, врятували.

      Поки він лежав у стаціонарі, дізнавачі швиденько склали постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, хоча ознаки злочину (замаху на вбивство) були більш ніж явними! Це підтвердилося після того, як прокуратура скасувала згадану постанову як незаконну і порушила кримінальну справу, а в березні 2007 року громадянці Євгенії Оленєвій, яка важко поранила чоловіка, оголошено обвинувальний вирок: півтора року виправних робіт.

      У цілому ж за 2006 рік трьома районними прокуратурами Вінниці скасовано 182 незаконні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а за три місяці 2007 року скасовано вже 63 такі постанови! Левова частка в цьому показнику припадає на два відділи міліції міста — Ленінський і Вишенський.

Епістолярний роман з міліцією

      Та навіть при швидкому порушенні кримінальної справи і встановленні винних осіб зовсім не є доконаним фактом, що так само скоро вона потрапить до суду. Якщо потрапить узагалі. Судіть самі, ще у листопаді 2000 року кондукторку тролейбуса Наталю Білоножкіну побили пасажири, вона зазнала вивиху плечового суглоба. Без зупинок тролейбус доїхав до Замостянського відділу міліції, де правопорушників передали в руки правоохоронців. А ті відбулися легким переляком — там склали адмінпротокол за фактом дрібного хуліганства.

      Незабаром Білоножкіна, яка мусила довго лікуватися, звернулась у міліцію із заявою про притягнення винних до кримінальної відповідальності, бо отримані нею тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеня важкості. Кримінальну справу таки порушили, однак слідство у ній не зуміли завершити й досі! Потерпілу інформують, що «слідство у справі триває», що її «узято на контроль» тощо. Тим часом медична комісія визнала у потерпілої часткову втрату працездатності, як наслідок отриманої травми — інакше кажучи, інвалідність.

      Поки Білоножкіна листується з начальниками, слідчий 20 липня 2006 року приймає постанову про зупинення слідства через... «невстановлення особи»! Забув чоловік, що винуватців привезли безпосередньо в райвідділ, де зафіксували необхідні анкетні дані з адресами. Така мила забудькуватість службової особи на руку підслідним, ще й свідчить про брутальну зневагу до потерпілої та її законних прав. Мовляв, чого вона тут ходить? Чого всюди пише? Тільки працювати заважає...

      Проте на всяку статистику можна знайти контрстатистику. Торік трьома районними прокуратурами Вінниці скасовано 569 незаконних постанов про зупинення досудового слідства, а за три місяці 2007-го показник уже дотягнувся до 140. Сподіваємося, що в описаному випадку, як і в інших, прокуратура спроможеться поновити слідство і довести справу до суду. Адже за кожною маленькою одиничкою стоять людські долі, і нерідко — трагічні.