Оголошено переможців XV Одеського кінофестивалю
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Мадам де Турвель (Наталя Озірська), Віконт де Вальмон (Микола Боклан). (Фото Євгена Чекаліна )
Андрій Білоус — режисер-«космополіт». Його вистави присутні в афішах багатьох театрів: «Сузір'я» («Жінка в пісках»), «Ательє 16» («Навь»), Драми і комедії на Лівому березі («Сірано де Бержерак»), ТЮГ («Закохана витівниця»)... Він — один із тих нечисленних представників молодої режисури, що змушені перти плуга за всіх випускників режисерського факультету останніх років. Отримавши диплом, колеги Білоуса якимось дивним чином ніби розчиняються у театральному просторі країни, примушуючи театральну громаду з подивом розводити руками: «І де ж вони, ці молоді режисери?» Якби не Білоус та ще два-три його колеги — то стояти нам у такій позі ще невідомо скільки.
Для нової роботи в Театрі драми і комедії Білоус витягнув зі свого творчого портфеля роман епатажного французького письменника XVIII століття Шодерло де Лакло «Небезпечні зв'язки». Зробив власну сценічну версію і запросив на головну роль Віконта де Вальмона найпереконливішого героя-коханця українського театру Миколу Боклана. Це призначення було настільки принциповим і визначальним, що для Боклана у виставі «Небезпечні зв'язки» навіть не передбачили «дублера»: у той час, коли всі інші герої присутні в афіші двома складами, Микола тут — єдиний і неповторний. Зазначу, це навіть без натяку на іронію, бо якби замість Боклана на сцену вийшов актор Х — вистава б змінилася принципово.
«Небезпечні зв'язки» закумулювали в собі всі можливі і неможливі гріхи людини, яка прагне задовольнити свої сексуальні потреби. В оголошеннях про знайомста, що мають продовжитися інтимними зустрічами, це позначають як Ж+Ч, Ж +Ж, Ч+Ч тощо. (Які там хлопчики сценою дефілюють — якби побачив Роман Григорович, мабуть, помер би від заздрощів). У своїх прелюбодіяннях ці персонажі використовують найрізноманітніші предмети — від баяну до чобіт. Але любителям всіляких фантазій «на тему» особливо хвилюватися не варто, бо всі ці «аксесуари» не окремий елемент, висунутий на передній план, а частина низки запитань. Хто з героїв справді кохає, а хто лише вдає кохання заради того, щоб вписати чергову «галочку» до списку своїх перемог? На що людина здатна заради кохання? Чи зможе вона поступитися своєю пихою для того, щоб примножити своє ж захоплення коханою людиною?
Звісно, більшою мірою ці питання стосуються Віконта де Вальмонта, який звабив добру половину героїнь вистави. У його активі — Сесіль де Воланж (Анастасія Баша), мадам де Турвель (Наталя Озірська)... А ще — маркіза де Мертей (Оксана Архангельська), яка дуже нагадує Карабаса-Барабаса, що невтомно смикає ляльок за ниточки і примушує виконувати свою волю. Кого він любив насправді? Чи завжди любив лише себе? Режисер Білоус залишає глядачам величезний простір для маневрів у відповіді на це запитання. А художник Борис Орлов вішає над сценою велике скляне коло. «Мабуть, символізує ложе для любовних утіх» — «Та ні, швидше, таріль, яку актори наповнюють забороненими плодами»... Мимоволі підслухані «розшифровки» театралів, з якими я не погоджуюся принципово. Для мене ця конструкція — такий собі Дамоклів щит. Він має вберегти людину від її ж пихи і жорстокості, хворобливої амбіційності і звички йти «по кістках». Можливо, когось він таки захистить. Але не Віконта де Вальмона і не маркізу де Мертей — ці двоє занадто густо заплямовані білосніжною пудрою...
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Три картини художника з Макарівщини Анатолія Марчука нещодавно були продані на аукціоні у Тетієві >>
Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка хоча б раз не чула у виконанні цього прославленого артиста художнього слова усмішки Павла Глазового чи Остапа Вишні або ж поезії Тараса Шевченка, чию творчість він підняв на неосяжну висоту. >>
Здорова видавнича стратегія — перекладати резонансні світові новинки, а тоді повертатися до публікації раніше не відомих українському читачеві творів того чи того автора. >>
У Черкасах урочисто відкрили меморіальний знак одному з авторів проєкту обласної філармонії — видатному українському архітектору, члену Національної спілки архітекторів України Леоніду Степановичу Кондратському. >>
Учасник етноколективу «Троїсті музики», артист «Дикого театру» Микола Ленок поліг у бою, захищаючи Україну поблизу міста Часів Яр на Донеччині. >>