Рада учора: Содом і Гоморра

      Те, що діється цими днями у Верховній Раді, таки варто побачити на власні очі. Бо ж там цікаво настільки, що «засідання» українського парламенту демонструють закордонні телеканали, як-то австралійське та британське телебачення. Невже в країні кенгуру зацікавилися б нашою скромною Радою, якби не блокування президії, дудіння «меншовиків» у футбольні дудки та згвалтування «більшовиками» Конституції?

      А що розповідала тітонька-консультант із ВР групі дітей, які вчора вранці завітали до найвищого законодавчого органу держави на екскурсію? Можна собі уявити, як здивувалися представники юного покоління, коли замість статечних дядечків, які сидять і тиснуть на кнопки, побачили натовп розпашілих політиків, що самовіддано дуділи у фанатські труби, стукали по заблокованій президії, кричали в мегафони й завивали сиренами. Так опозиція намагалася зашкодити «більшовикам», які скупчилися навколо спікера в кутку сесійної зали, розпочати сесійне засідання.

      Власне, спершу воно й не розпочалося. Завбачливі «наші українці», БЮТівці та соціалісти окупували президію ще з 8.30, і коли о 10-й пролунав сигнал «збору» на засідання, почали вже традиційно виконувати гімн «Ще не вмерла Україна». Однак ні спікер, ні його заступники до зали не зайшли — вочевидь, уже вгледівши по внутрішніх моніторах, що пробитися до своїх місць їм не вдасться. Керівники фракцій більшості пішли до кабінету Володимира Литвина радитися, а опозиціонери продовжили займатися у президії своїми справами — хтось читав газети, хтось час від часу випробовував свою шумову «зброю» на гучність, хтось жваво дискутував із «більшовиками» та комуністами. Коли врешті-решт більшість повернулася, керівництво ВР у складі Голови та його першого заступника, комуніста Адама Мартинюка, одразу подалося до сусідньої з президією ложі, в якій колись сиділи судді. До слова, віце-спікера Олександра Зінченка журналісти як не видивлялися, так ніде поруч і не розгледіли. Литвин мужньо взяв до рук мікрофон і спробував оголосити про відкриття засідання. І хоча жодного сказаного ним слова розчути не вдалося, сесія чомусь виявилася відкритою. Принаймні судячи з того, що «більшовики» за сигналом Литвина почали реєстрацію, а згодом і голосування за календарний план на наступну сесію, якого, звісно, ніхто не обговорював і не дискутував.

      Відремонтована вночі система «Рада» видала результат: 259 голосів «за». Більше парламентській техніці попрацювати того дня не вдалося — фактично одразу «Раду» знову було виведено з ладу. Як згодом повідомило «УМ» конфіденційне джерело, систему «вирубив» один із найактивніших соціалістів, який, за свідченням очевидців, одразу ж після цього першого і єдиного електронного голосування «рвонув — він знає куди», і вставив «туди, куди треба» якусь чудодійну картку, що нібито паралізує «Раду» одним махом. Це, до речі, на замітку загальнодержавним телеканалам і деяким (о) газетам, які активно виконують вказівку пресі «зверху» ігнорувати присутність Соцпартії в лавах опозиції взагалі, аби не псувати винайдене «кимось» дотепне визначення «праворадикального перевороту».

      Однак «інфаркт» електронної системи «більшовиків» не зупинив, і вони вперто продовжували голосувати — тепер уже, як і напередодні, підняттям рук. Біля Володимира Литвина сидів голова лічильної комісії Валерій Мішура, який сумлінно записував дані про кількість поданих «за» і «проти». Процес підрахунку, за свідченням опозиційних нардепів, вирізнявся неабиякою оригінальністю: оскільки значна частина лічильної комісії складається з «меншовиків», які, природно, нікого й нічого не рахували, то й інші «лічильники», очевидно, вирішили особливо не напружуватися й спростити собі завдання до мінімуму. Таким чином, підсумки «голосування» підбивали так: керівники фракцій підбігали до товариша Мішури і звітували йому, скільки їхніх «багнетів» «за». Насправді й ця робота була марною: навіщо бігати туди-сюди, якщо одразу можна записувати «автоматом» кількість народних обранців, які входять до тієї чи іншої фракції — хай би потім хто спробував сказати, що його не було в залі або він не тягнув руку.

      Укотре відзначилися й комуністи, які дружненько підтримували своїх нинішніх однодумців-«більшовиків». Щоправда, як розповів кореспондентам «УМ» один із «наших» депутатів, багато хто з фракції КПУ при цьому почувався дуже незручно й висловлював «праворадикалам» та соціалістам свою підтримку. Таких, за даними з того ж джерела, у КПУ немало, однак піти проти партійної дисципліни вони не наважуються... Принаймні поки.

      А тим часом опозиціонери перекривлювали більшість своїм «голосуванням»: так само підняттям рук представники «НУ», БЮТі та СПУ  жартома проголосували за переобрання керівництва ВР, обравши головою парламенту депутата Леоніда Черновецького. «За» «висловилися» близько 40 осіб, але «наш українець» Іван Стойко через мегафон, пародіюючи «більшовиків», знущально проголосив, що «за переобрання керівництва проголосували 276 депутатів».

      Але пропрезидентські парламентарії гумору не сприйняли і продовжували «працювати». Проголосували проект угоди між урядами України та Ізраїлю щодо схвалення компенсацій сім'ям загиблих під час катастрофи російського літака Ту-154, збитого українськими військовими у 2001 році під час навчань (нібито  «за» — 272) та проект постанови про перерахування зарплати народних депутатів сім'ям шахтарів, загиблих в автокатастрофі 18 грудня під Алуштою («за» — 276). А затим таки змушені були з почуттям виконаного обов'язку розійтися на довгострокову перерву.

      Як прокоментував це голосування «УМ» депутат Микола Томенко («Наша Україна»), такі проекти були обрані навмисне, аби продемонструвати народові, що поки опозиція «безчинствує» й заважає більшості працювати, остання займається «благодійними» питаннями.

      До речі, як запевнив журналістів постійний представник Президента в парламенті Олександр Задорожній, ніякого порушення регламенту з боку «більшовиків» у вчорашньому та позавчорашньому голосуваннях не було. Тобто, може, й було, але опозиція не має права про це й заїкатися, бо «той, хто порушує регламент, не може апелювати до порушення регламенту». «Я б із задоволенням дав комусь у морду, — щиро зізнався Кучмин постпред у ВР. — Ну дуже хочеться!».