Увечерi починаю читати своєму дошкільняті казку. Цього разу старого й доброго «Солом'яного бичка». Ага... «Жили собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа вдома...»
— Ні! — рішуче заперечує він. — Баба теж по майдану бігала! По телевізору казали.
— Цить! — кажу. — Це не той майдан. І не та баба! — бо починаю здогадуватися, яку саме мітингозаклопотану бабу (Параску) він міг побачити на екрані телевізора.
Із невеликими перервами на «політичну рекламу» дочитали. І переночували, як мовиться, у казці.
Наступного дня, коли прийшла черга забирати малого з дитсадка, він хвалиться: «А ми сьогодні на майданчик ходили!» І хоча добре знаю, що йдеться про невеличку територію для дитячих забав на свіжому повітрі, чогось подумки зіщулююсь:
— А що ж ви там робили? М'яча ганяли чи пісок копали? О! — помічаю в його руках довжелезну лозину. — А це що?
— Прапор, — гордо відповідає. — Ми на майданчику теж прапорами махали!
Після цього телевізійні випуски новин я став дивитися вже після того, як малюк засне. Бо мало втіхи, якщо дитина майданчик для гри порівнює з майданом у центрі столиці, де знову над натовпом затріпотіли різнокольорові прапори.
Цього разу це був той самий випадок, коли вустами дитини глаголить істина. Бо цей Майдан (ідеться про велике скупчення людей, зібраних із політичною метою) помолодів настільки, що дійсно перетворюється на «майданчик». Адже, забезпечуючи масовість дійства, організатори не цураються залучати до акцій юнаків, підлітків і просто дітлахів.
Дуже дивно, чому досі не повідсихали язики в тих політичних лідерів, які, не змигнувши оком, бубонять, буцімто юнаки та юнки їдуть «самі» і ніхто їх не агітує, і ніхто не купує їм квитки, і ніхто їм нічого не платить. Бо, приміром, юні донеччани «самі» їдуть через всю країну не невеличкими групами і «автостопом», а цілими сформованими ешелонами чи автобусними колонами.
На думку тих же організаторів вуличних і майданних стовпотворінь, це відбувається так. Зібралися, значить, свідомі представники підростаючого покоління, добре «затарилися», прийшли до начальника залізниці: «Дя, ми хочем на Кієв. Дай нам поєзд!». Їй-бо, неважко уявити, що навіть попри юний вік «добровольців», той би не стримався і послав би їх ще далі столиці. Та насправді «добрий дядько» не виганяє їх з кабінету, а тут таки знаходить ешелон із двох десятків вагонів. Мовляв, для себе тримав, але раз таке діло — нате. А потім й приязно махає услід: «Стійте там до кінця!..»
І що найбільш дивує у отій вакханалії, яку влаштували мітингозаклопотані «людолови», то це ставлення до чинного законодавства. Бо абсурдність їхніх дій і цинізм аж пре. Всю оту мітингово-наметовомістечкову «кашу» заварили ніби для того, щоб захистити закон і Конституцію, в порушенні яких звинувачують главу держави. Водночас палкі захисники «законності» самі свідомо йдуть на порушення законодавства. Того самого, що дозволяє участь у виборах громадянам, яким виповнилося 18 років. А нині чи не найактивніше мітингують неповнолітні, ті, які все одно не мають права голосувати. На дідька ж тоді воно ото їм? Нехотя розмахують прапорами й відверто нудяться на мітингах тільки тому, що поруч не стоять попереджувальні знаки «Окрім дітей до 16 років»? Далебі. Просто тінейджерам платять такі ж добові, як і дорослим. І в частині організації демонстрацій норма про експлуатацію дитячої сили не діє, бо каса для оплати — «чорна».
Відомо, вітчизняне законодавство забороняє політичним партіям і організаціям втручатися в навчальний процес. Також у Кримінальному кодексі є стаття 150 («Експлуатація дітей»), статті про недопустимість сексу з особами, які не досягли статевої зрілості, та про розбещення неповнолітніх. Однак, схоже, потрібна ще й стаття, яка б передбачала відповідальність «педофілів» від політики за політичне розбещення неповнолітніх та втягування їх у суто дорослі і вельми брудні мітингові «забави» на вулицях та площах...
У головному управлінні освіти та науки Донецької обласної держадмінстрації виключають будь-яку можливість участі школярів Донеччини в мітингових акціях у столиці. За словами начальника управління Юрія Соловйова, це питання перебуває під постійним контролем, адже кожен груповий виїзд школярів за межі міста погоджується з управлінням освіти, і тому є впевненість, що вивезти дітей з регіону саме з цією метою нікому не вдасться.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
