Через рік у міськраді Ірпеня знову криза влади. (Фото Івана ЛЕОНОВА.)
Криза місцевої влади Ірпені, що під Києвом, чимось нагадує загальнодержавну. З єдинною відмінністю: керівник міста не може, на противагу керівникові держави, розпустити раду. Так не лише в Ірпені. Голови міст, селищ та сіл по всій Україні фактично стали заручниками місцевих рад, що формуються на партійній основі.
Рік тому, абсолютно неочікувано для всіх, міським головою Ірпеня стала молода i активна жінка Мирослава Свистович. Виграла з кишеньковими витратами та одним-єдиним гаслом: «Збережемо наші ліси й річки дітям!» Проте виявилося, що виграти вибори було легше, аніж втілювати гасла у життя. Тим більше що багатьом депутатам, які пройшли до міськради за партійними списками, кортить щось роздерибанити, забудувати, продати. Як повідомляла «УМ», на минулому тижні Ірпінська міськрада 30 голосами з 36 достроково припинила повноваження мера Мирослави Свистович. Як з'ясувала «УМ», причина нинішнього конфлікту та ж сама, що й рік тому — дорогоцінна земля Ірпеня, за «сотку» якої товстосуми готовi викласти по 20 тисяч у. о.
Як зберегти ліси й ріки, якщо їх купують оптом та вроздріб? Спокуси запаморочливими сумами не витримують як прості тутешні мешканці, з кількома сотками землі, так і місцеві депутати з їх вмотивованим лобіюванням чужих інтересів. Мирослава Свистович розповідає, що статус курортного Ірпінь, по суті, вже втратив. Колишня слава оздоровниці, напевно, безповоротно відійшла у вічність. Бо якщо повітря за своїми цілющими властивостями ще зберігає аналоги кисловодського чи кримського, то близько сотні оздоровчих баз, санаторіїв, будинків відпочинку вже ніколи не відродяться. Тепер санаторії та колишні піонерські табори мають нових господарів — юридичних чи фізичних осіб, які не збираються використовувати їх за цільовим призначенням, а замасковано перепрофільовують в оздоровчі бази сімейного типу. Насправді ж закладаються котеджні містечка, що врешті-решт призведе до остаточного знищення курортної зони.
Повернути минуле — просто мрії, але пані Свистович намагалася втримати хоча б те, що лишилося, бо Ірпінь вже перетворюється з міста-лісу на кам'яні квартали. Ще гірше те, що генеральним планом, замовленим, але не затвердженим попередньою владою міста, фактично передбачено перетворити Ірпінь на спальний район Києва. Столиця починає поглинати найближчі околиці, ніби удав кролика. Опиратися дуже важко: за генпланом, найближчим часом кількість населення тут має зрости аж на 70 відсотків за рахунок багатоповерхової забудови!
Саме з рішучим наміром забрати будівництво хмарочосів із заплави річки Ірпінь Мирослава Свистович рік тому війшла у мерський кабінет. Її підтримали люди, які бажали, щоб тут будувалися хіба що об'єкти рекреаційного призначення. Проте добрі наміри — є добрі наміри, а інтереси, грунтовно підкріплені матеріально, занадто серйозний і впливовий інструмент. Кілька разів на сесіях міськради мер Свистович намагалась розглянути рекреаційний проект. Та більшість депутатів постійно утримувались, а потім взагалі знімали це питання ще на стадії формування порядку денного.
Чому ж депутати не голосують? Бо знають думку людей, які категорично проти кам'яних мурів на місці вирізаних сосен (лише останнім часом відбулося три засідання з громадськими слуханнями щодо одіозного генплану). Тому депутати поки що бояться відкрито голосувати проти волі територіальної громади, хоча більшість iз них лобіює інтереси приватних забудовників. Чимало цих інвесторів офіційно і неофіційно побували на зустрічі з міським головою. Розповідали про свої дивовижні задуми, про те, як всім раптом стане гарно, а на безапеляційне «ні» реагували по-різному. Хтось мовчки, а хтось заходив з іншого боку — через посередників переказував про намір передати хоч завтра дипломат із готівкою. Не на тисячі, на мільйони.
Відтак проти непоступливого мера почалася неоголошена війна. «Обклали» з усіх боків: з одного — мiськi депутати, з іншого — ділки, для яких Ірпінь є плацдармом прорахованого бізнесу. Як розповідають джерела «УМ», один із депутатів Ірпінської міськради у кулуарах спересердя заявив: «Ми вже рік при владі, але досі ще ніхто нічого толком не заробив. Ця Мирослава всім все псує. Пора її знімати».
Третього квітня й окремі депутати, й ділки полегшено зітхнули, адже непоступливого мера їм таки вдалося відсторонити. Але Мирослава Свистович здаватися не збирається — подала позов до Ірпінського суду з вимогою скасувати рішення ради про дострокове припинення повноважень міського голови. Днями відбулося судове слухання клопотання про забезпечення позову. І хоча пані Свистович просила суд зупинити дію рішення сесії до вирішення справи по суті, цього не сталося: Ірпінський суд відмовив у задоволені клопотання й на 18 квітня призначив попереднє слухання справи по суті.
А депутати тим часом провели друге пленарне засідання й за поданням секретаря міськради Анатолія Мороза, який нині є в. о. міського голови, сформували новий виконком, призначили нових заступників мера тощо. Цікаво, що попередній склад виконкому вони розформували ще місяць тому, тобто до захоплення влади окремі ділки готувалися поетапно. Й це при тому, що згідно з законом, виконком формується, а заступники призначаються лише за поданням міського голови, а не секретаря, який став виконуючим обов'язки мера. На думку Мирослави Свистович, депутати порушили закон. Так само, як і у випадку припинення її повноважень як міського голови.
— Серйозних підстав припиняти повноваження міського голови у депутатів не було, — каже Мирослава Свистович. — Я радилася з багатьма юристами, які кажуть, що якби не великі гроші та підводні течії, ця справа була б стовідсотково виграшною у суді. Депутати посилаються на статтю 79 Закону «Про місцеве самоврядування», мовляв, повноваження голови можуть бути достроково припинені, якщо мер порушив Конституцію, закони, права й свободи громадян. Свого часу Конституційний суд дав роз'яснення по цій статті, що мера можна усунути, якщо є рішення суду про порушення закону з його боку. Але щодо мене немає жодного такого рішення суду! Інше. Депутати посилаються ще й на ч. 3 ст. 79 ( про припинення повноважень за інших обставин), яка взагалі визнана КС неконституційною і сьогодні не діє.
— Відомо, що нові вибори міського голови Ірпеня вже призначено. Якими будуть ваші подальші дії?
— Справа така. Верховна Рада 5 квітня прийняла постанову про призначення нових місцевих виборів міських, селищних та сільських голів, а також депутатів місцевих рад приблизно у 14 територіальних громадах чи населених пунктах, у тому числі й в Ірпені — згідно з постановою ВР, вибори мера тут мають відбутися 17 червня.
— Але цю постанову ВР прийняла вже після опублікування указу Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Багато хто наголошує, що всі рішення ВР після 2 квітня нелігітимні...
— Дійсно. Окремі народні депутати від «Нашої України» мені так і сказали, що не потрібно оскаржувати цю постанову ВР, бо вона й так нелігітимна. Потрібно оскаржувати лише рішення ТВК про проведення виборів мера в Ірпені, якщо таке рішення буде. Бо очевидно, що воно прийняте на підставі нелігітимної постанови ВР.
— Як вважаєте, якими є справжні причини усунення вас із посади міського голови?
— Думаю, що окремі депутати зрозуміли, що зі мною вони не зароблять. Вони прийшли до ради, купили місця й нічого не «заробили» за рік, не реалізували свої бізнес-інтереси тощо. Який вихід, за логікою ділків? Знімати міського голову й брати владу в свої цупкі руки. Проблеми простих людей, соціальна сфера, на що я постійно намагалася звернути увагу депутатського корпусу, їх не цікавить. До того ж у нинішніх умовах формування депутатського корпусу міський голова, за великим рахунком, нічого не вирішує.
— Маєте на увазі формування депутатського корпусу міськради на пропорційній основі між списками партій-переможців?
— Так. До того ж це проблема не лише Ірпеня. Мер, що не належить до жодної з партій-переможців, є самовисуванцем, фактично залежить від них. Бо частину рішень, переважно технічних, приймає виконавчий комітет — колегіальний орган. Стратегічні ж питання — виняткова компетенція ради. Але, вибачте, я зараз скажу грубо: не можна, щоби кагал керував містом. Ми ж у нашому Ірпені «роздуті» 36 депутатами. То ніби 36 повзучих раків із міцними, загребущими клешнями, які тягнуть у різні боки. Дехто сам зізнається, що змінює думку тричі на тиждень. Урешті-решт ми просто топчемося на місці. До жодних стратегічних рішень такі ради не готові.
Копнемо глибше. Міського голову обрала громада. Прямим голосуванням. А депутати прийшли за списками партії. Тобто виборці голосували за них, ніби за людей у масках, за бренд. І виходить, якщо йти за старим законом, то я, відкрито обрана народом, зобов'язана звітувати перед тими, кого людям нав'язали, ніби котiв у мішку. Це перша велика недосконалість нашого виборчого законодавства. Друга. Раніше законом було передбачено хоч якийсь механізм впливу на скомпрометованих депутатів, механізм відкликання, а зараз це взагалі неможливо. Тепер тільки партія може на них впливати.
— І як бути з цим розбитим коритом?
— Думаю, що закон про місцеве самоврядування треба міняти, ніби старий, зношений кожух. Що, власне, є місцеве самоврядування? Це не політика, а велике і складне господарство. Міський голова має бути топ-менеджером, що вчасно приймає вірні рішення. Але механізм прийняття рішень, який маємо сьогодні — проведення через виконком, через депутатські комісії, через раду, — то як амуніція середньовічного лицаря на сучасному бігунові стометрівки. Начепіть на Валерія Борзова у його минулий зірковий час кілограми лицарських обладунків — і побачите результат. Нині в Україні тотальна узурпація влади місцевими радами, яка скеровується партійним керівництвом згори. Коли б на місцевому рівні обирали конкретного депутата, люди б знали, з кого питати за воду, світло, вивезення сміття тощо.
— І як наразі вирішуються питання «соціалки»?
— Соціальні проблеми не розв'язані. У нас більше 200 вчителів не мають власного житла, головний лікар швидкої допомоги винаймає кімнатку в чужій квартирі. Звісно, якби ми пристали на багатоповерховий будівельний бум, то відповідно до постанови Кабміну мали би право на 10 відсотків помешкань з новобудов. Але ми порахували, що навіть 300 гектарів забудови у заплаві річки Ірпінь не вистачить, щоб забезпечити кілька сотень першочерговиків. Я запропонувала іншу схему, коли місто будує житло за власні гроші. Місто може створити комунальне будівельне підприємство, взяти кредит, випустити муніципальні облігації й зводити житло самим. Разом із моїм заступником від БЮТ, якого мені нібито нав'язали, справжнім професіоналом, ми розробили статут такого комунального підприємства. Чотири рази виносили його на сесію, а депутати статут успішно провалюють. Не подобається він ляльководам зовні. Навіщо ж ірпінський конкурент столичним будівельним акулам? Та й для депутатів, виявляється, краще пороздавати землю.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
