Смерть Курта у рік Воннегута

      Один із найвідоміших американських письменників, автор романів «Бійня номер п'ять», «Колискова для кішки», «Фокус-покус», «Сирени Титана», «Сніданок для чемпіона», «Часотрус», Курт Воннегут помер у середу ввечері в Нью-Йорку. Йому було 84, і він сам нерідко дивувався, як дожив до такого солідного віку, адже все життя зловживав цигарками. Вдова письменника, фотограф Джил Кременц, повідомила ЗМІ, що Воннегут помер від наслідків черепно-мозкової травми, отриманої кілька тижнів тому в його будинку на Манхеттені. Парадокс, письменник помер у 2007-му, який у його рідному місті Індіанaполісі оголошений роком Воннегута.

      У житті він перепробував багато професій — був поліцейським, репортером, учителем у школі для розумово відсталих дітей, торговим представником концерну Saab, співробітником General Electric. У 1943 Курт Воннегут добровольцем пішов на війну, але воював недовго — потрапив у полон до нацистів після того, як його частину розбили в Арденнах. Згодом полонених відправили працювати в Дрезден на вітамінний завод, який розташовувався на складах колишньої бійні — там же, сховавшись у нетрях бійні, майбутній письменник і врятувався від бомб союзників, які в 1945 році дуже зруйнували місто. Емоції цього часу про абсурд вiйни лягли в основу його найкращого, хрестоматійного роману «Бійня номер п'ять», який вийшов у 1969 році. Курт почав писати в шкільну стіннівку, потім був позаштатним кореспондентом Cornel Daily Sun, працював у відділі кримінальної хроніки Чиказької газети, а в 1950 році журнал «Колльєрс» надрукував його перше оповідання «Доповідь про ефект Барнхауза». «Я самоучка, — писав Воннегут. — У мене немає ніяких теорій, корисних для інших. Коли я пишу, стаю самим собою. Письменник — це надчутлива клітина в суспільному організмі. І ця «клітина» першою має реагувати на отруйні речовини, які шкодять або можуть зашкодити людству». Загалом американський класик, якого чимало перекладали в СРСР, написав 19 романів, десятки оповідань, есеїв і п'єс. «Людей часто пригнічує самотність, і письменник — це «зв'язківець», який об'єднує навколо себе тих, хто думає, як він», — ще одна мудра думка письменника. Втім література не могла вберегти самого Курта від депресій — у 1984-му він навіть пробував покінчити з життям, на щастя, невдало.

      Останній роман письменника — «Часотрус» (1996), який став одним із найпомітніших явищ в американській літературі 90-х років, Воннегут назвав романом-мемуаром. «Якими б корумпованими, зажерливими і безсердечними не ставали наш уряд, наш великий бізнес, наші ЗМІ, наші релігійні і благодійні організації, музика ніколи не втратить своєї чарівності. Якщо коли-небудь я все ж помру — не дай Бог, звичайно, — прошу написати на моїй могилі таку епітафію: «Для нього необхідним і достатнім доказом існування Бога була музика», — цей своєрідний заповіт із шотландської газети The Sunday Herald цитує Newsru.com. Світла пам'ять.