«Чого тільки в лісі не буває»... — по-філософськи промовив мій водій, коли дізнався, куди ми їдемо й до кого. І хоч сьогодні вже ніхто не подивується такій новині, бо школярки тепер народжують частенько, для поліської глибинки все-таки це подія неординарна. На Старовижівщині не так давно був подібний випадок, але там дівчина була трохи старша. А тут... Абсолютно не прагнучи посмакувати якимись пікантними подробицями чи робити сенсацію, хотілося просто поспілкуватися з маленькою мамою. Маленькою, а не молодою, бо Наталці, коли вона народила свою донечку, йшов тільки чотирнадцятий. Як живеться їй із дитиною у багатодітній родині (у мами їх шестеро), що планує робити і як жити далі?
Поганого в селі про неї нічого сказати не могли. Дівчинка як дівчинка, хіба трохи дорослішою виглядала за своїх однолітків. Правда, із хлопцями в класі ніяк не ладила: смикала їх, гамселила, намагалася принизити. Може, тому, що хлопчики росточком не вийшли, а в її майже дорослому тілі залишався-таки дитячий розум. Сім'ю, де виросла Наталя, не назвеш геть неблагополучною, але й щасливою теж. Мама кілька разів виходила заміж, народжуючи від кожного чоловіка дітей, і тепер їх шестеро від трьох батьків. У це село вони переїхали з іншого району. Поселилися в старій хаті, де колись жив дідусь. Хоч було важко, але раду якось давали. Діти не ходили голодні, хоч спочатку люди трохи й допомагали. Живуть тепер, в основному, за дитячі гроші, як багато сільських сімей, де немає інших джерел прибутків, окрім допомоги на дітей. Найменшому Наталчиному братикові — два рочки, а її донечці вже пішов другий. А мама знову вагітна — сьомою дитиною. Сказати, що народження дитинки школяркою стало для села і школи шоком — не сказати нічого. Мати не знала про Наталчину вагітність нічого, люди помітили, що дівчинка стала округлішою. А повідомили їй цю новину вчителі.
— Я думала, що здурію тоді. Тільки хата згоріла, а тут вона вагітна... Я нічого їй не казала, тільки просила зізнатися — хто батько? А вона стала вигадувати казна-що. То на брата рідного говорила, то на вітчима, то на хлопців із сусіднього села, — схвильована жінка не приховує свого роздратування. — Скільки нас усіх потягали в міліцію, бо з роддому повідомили туди, що неповнолітня родила і, може, було згвалтування. Справу потім закрили.
Наталка, вже вагітною, врятувала життя своїм меншеньким братикам. Мама з вітчимом пішли на випускний вечір до старшого брата, а тоді в селі якраз вимкнули світло. І на шафі залишилася запалена свічка. Наталя прокинулася від диму і швиденько розбудила й вивела менших дітей на вулицю. Пожежу вдалося погасити, але дуже вигоріла одна кімната. У ній і живе зараз Наталка із маленькою Діанкою. Підлога вигоріла, накрили її — так і живуть. За півтора року в цю кімнату й досі не провели світла. В кухню кинули переноску, від споглядання якої стає моторошно — геть оголені дроти, до яких можуть доторкнутися діти й знову наробити лиха. Хазяїн, як тільки приходять чужі люди, втікає з хати геть. Він би мав подбати, щоб з електрикою був порядок, але чоловік не по тому. Якби пожежники чи енергетики завітали сюди, їм би стало зле.
Мати бідкається, що Наталя ще геть дитина і що нічому вона її не навчила. Судячи з того, як доглянуте помешкання, мати теж не вельми переймається «порядками». Добре, вчителі забрали дитячі гроші й купили одягнутися і спальню, яка стоїть тепер у Наталиній кімнатці. Після пологів дівчинка почала хворіти, кілька разів уже лежала в гінекології. Ранні пологи здоров'я не додають.
— Наталко, ти до клубу ходиш? На танці, в кіно? — питаємо в маленької мами, яка ніжно притискає до себе чорнявеньку донечку.
— Ні, не ходжу. Кіна в нас немає, а на танці мені не хочеться.
— А в школу чому не ходиш? Он мама вдома, поняньчила б твою ляльку...
— Що ви? Як вона без мене?! Я в лікарні лежала, то як вона скучала за мною. Я школу закінчую за індивідуальним планом.
Школа пішла їй назустріч. Дівчина й раніше до навчання великої охоти не мала, а тепер і поготів. Атестат про неповну освіту якось отримає, а далі як? Треба в житті якось влаштовуватися, щось уміти робити. Наталка про це не думає. Вона ще справді дитина, і влітку їй хочеться з дітьми побігати, на річці покупатися. І до доньки вона ставиться, швидше, як до маленької сестрички. Хоча на запитання про батька і про те, як усе сталося, відповіла геть по-дорослому:
— А що було робити? Залишити її в роддомі?
Про батька маленької воліє не говорити. Це табу. Навіть для мами. Хоча в селі плітки ходили й ходять різні. Казали, що в дівчинки дуже дивні стосунки з вітчимом. Але все це лише розмови. Одного разу вітчим вигнав її з хати, і вона сиділа на вулиці з дитям. Вчителі прийшли його присоромити, а він утік через вікно.
— Наталко, от закінчать виплачувати тобі дитячі гроші, буде якась мізерна допомога на дитину — як ти будеш жити далі? Думала над цим?
— Не знаю. Якось буде.
Дитяча відповідь на недитяче запитання. У вагітної мами, якій уже майже сорок, поцікавилася: чи не страшно їй народжувати дитину в такому віці і для чого, коли навіть ці шестеро не влаштовані й не доглянуті? Жінка приречено промовила:
— Страшно, але куди подінешся? Була літом на буряках на сезоні, не знала, що вагітна, а коли в лікарню пішла, було вже пізно. Мені б Наталці паспорт виробити, щоб вона свої гроші сама получала і не казала, що ми в неї забираємо.
Отож ще одне дитя, коли народиться, годуватиме велику родину. А далі? Про це тут не думають. Якось буде. У селі нам сказали, що це ще не найгірша ситуація, є й страшніші. Бо тут ніби не пиячать, а є сім'ї, де батько й мати п'ють безбожно, а маленькі дітки часом голодні й холодні. Оце біда. У Старовижівському районі на обліку 53 такі родини, хоча насправді їх більше. Просто до всіх руки не доходять. П'ють та й п'ють, а хто тепер не п'є? Ще одна малолітня породілля, яка народила у сімнадцять років, не хоче глядіти дитя, бабця доглядає. І, напевне, доведеться тут щось кардинально вирішувати.
Ця майже неймовірна історія про 4-річну дівчинку, яка виросла в центрі Луцька і ніколи не бачила сонця, бо мама не випускала її гуляти, облетіла Луцьк у вересні минулого року. В це вірилося й не дуже, бо якось не вкладалося в голові, що мати, яка не є алкоголічкою чи наркоманкою, утримувала свою дитину, як заручницю. Неймовірною видавалася ще одна обставина: дитина ніде не значилася, не мала свідоцтва про народження, а про її існування не знали навіть сусіди. Сім'я жила відособлено у напівпідвальному приміщенні й нікого зi сторонніх не пускала в помешкання. Як виявилося згодом, дівчинку молода жінка народила не в Луцьку і втекла з пологового будинку без будь-яких документів. А ось як можна виростити дитя, щоб ніхто й ніколи не почув його плачу — залишається загадкою. Про цю дивну історію «УМ» розповідала в жовтні 2006 року.
А все почалося з того, що у вересні минулого року ця молода жінка народила ще одне дитя й потрапила в пологовий будинок. Там ще пам'ятали, як два роки тому ця ж особа потрапила до них із кровотечею після того, як народила вдома мертве дитя. Третю дитину вона народила теж удома, але викликала «швидку», бо мала гіркий досвід попередніх пологів. Новонародженого хлопчика вона поклала в пакет і так чекала прибуття швидкої. Ця обставина змусила всерйоз зацікавитися дивною породіллею. Так відкрилася таємниця існування чотирирічної Алінки (ім'я змінено). Тоді ж служба у справах неповнолітніх Луцького міськвиконкому за рішенням відповідної комісії міськради вилучила обох дітей із сім'ї, оскільки за такого ставлення їхньому здоров'ю загрожувала небезпека. Сім'я — це 30-річна мама та дідусь по маминій лінії. Таня залишилася жити з батьком, коли мати поїхала від них. А причиною сімейного розриву стали ніби дуже дивні стосунки доньки та батька. Ще й через цю обставину органи опіки вирішили, що дітей краще ізолювати від мами. І подали справу до суду на позбавлення матері батьківських прав.
Мати на судові засідання просто не з'являлася. Ситуація була більш ніж нестандартною: жінка не зловживає алкоголем, про дитину ніби дбала, а що не випускала на вулицю і розписувала по калоріях щоденний її раціон — це наче не підстава для позбавлення батьківських прав. Довести, що мати має якісь психічні відхилення, можна тільки за рішенням суду. Iснує версія про те, що одне або двоє дітей могли бути народжені від рідного батька, але для її пiдтвердження потрiбно провести генетичну експертизу. А як її зробити, коли жінка навіть у суд не з'являється? Враховуючи те, що в матері з дітьми не було і немає ніяких засобів для існування (ні вона, ні батько ніде не працюють), суд заочно позбавив Тетяну батьківських прав. Донька залишалася жити в Рожищенському притулку, а новонароджений хлопчик — у Будинку дитини (він, до речі, дуже хворий). Логічно, що мама мала б подати апеляційну скаргу на постанову суду, але й цього вона не зробила.
З юридичного боку, ніби все вирішено. Тих документів, які зібрано було для суду, достатньо, щоб дітей мамі не повертати. Але крапку в цій непростій справі поставити не можна. Якщо взагалі її можна буде коли-небудь поставити. Справа залишилася фактично відкритою. Мати звинувачує тепер усіх у тому, що в неї вкрали дітей. Мало того, вона дивним чином дізнається домашні адреси людей, задіяних у цьому процесі, наносить їм несподівані візити й погрожує. Навіть одна з перших осіб Луцького міськвиконкому не застрахувалася від несподіваної гості у своїй хаті. Отож довелося звернутися по захист до правоохоронців, але поки що ніяких результатів це не дало. По всьому відчутно, що ображену жінку хтось уміло консультує. Наразі ситуація залишається відкритою.
...Тим часом Алінка в притулку поволі звикає до нового життя. Вона дуже любить цукерки і ляльок. Мама не дозволяла їй їсти м'ясо, вітаміни і солодощі.
— У мене не було туфельок, щоб на вулицю ходити, — із дитячою безпосередністю розповідала вона. — І цукерок ніколи не куштувала.
У притулку вона завжди, йдучи з їдальні, забирала з собою хліб. Бо харчувалася, очевидно, некалорійно і завжди хотіла їсти. Коли її забирали від мами, вона була блідою, просто зеленою. Тепер у дівчинки з'явився рум'янець на щічках. Перед 8 Березня мама відвідувала Алінку в притулку — принесла «сальце з цибулькою»...
Як сказав керівник служби у справах неповнолітніх Луцького міськвиконкому Федір Шульган, з усиновленням дівчинки поспішати не варто. Надто непевна ситуація, не хочеться зашкодити і людям, які захотіли б удочерити Алінку, і самій дитині. Тим більше що через рік мама може через суд спробувати повернути батьківські права. Якщо вона, звичайно, доведе в суді, що для виховання дітей має всі умови й не впливатиме негативно на них.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
