Дочекалися: харківським заводам потрібні робітники. Щоправда, лише тим із них, що уціліли в якийсь чарівний спосіб або повстали з руїни в усічено-модернізованому вигляді. Але тут одразу ж виникла нова проблема — працювати у виробничих цехах уже фактично нікому. Сивочолий слюсар, який уміє запустити свій старенький верстат, на підприємстві тепер почувається Богом. Проте молодь не поспішає йти працювати на заводи. Такою є плата за нашу суспільну звичку роками жити лише одним днем.