(автора.)
Галина Кикоть, завідувач лабораторії хлібокомбінату, люб'язно погоджується бути моїм екскурсоводом і веде мене до пекарні, де, власне, й з'являються на світ вироби, що стануть окрасою великоднього кошику багатьох київських родин. Пані Галина одразу попереджає, що точного рецепту їхніх «фірмових» пасок вона не розкриє, адже це — інтелектуальна власність підприємства, яка розголосу не підлягає. До речі, технологи хлібокомбінату №11 практично щорічно розробляють новий рецепт пасхальних кексів (саме так офіційно називається цей виріб). За словами Галини Кикоть, нинішнього року робота над рецептурою розпочалася практично відразу після різдвяних свят.
...Переступивши поріг пекарні, я спочатку навіть трохи розгубилася — таким великим було приміщення і стільки в ньому стояло (точніше — працювало) різних пристроїв. Підходимо до механізму, що замішує тісто. Точніше, спочатку жінки-тістоміси вкидають до посудини, що зовні нагадує гігантський котел, всі необхідні інгредієнти (деякi подаються автоматично, а деякi — руками): розведені дріжджі, борошно, молоко, цукор, маргарин, яйця, родзинки, ванілін. Декілька секунд цю масу розміщують руками, потім у посудину опускають стержень у вигляді спіралі, що ретельно перемішує тісто. Після замішування, постоявши деякий час і помітно піднявшись, тісто потрапляє до рук інших працівниць, які дістають його з посудини і розкладають у форми. Спеціальним конвеєром форми доставляються до печі. Зауважимо, у піч майбутні паски відправлялися руками вже не жіночими, а чоловічими. Обличчя хлопця-практиканта, який працював на цій операції, спочатку мені здалося надто сумним (особливо в порівнянні з жінками-працівницями, у більшості з яких під час роботи були дуже світлі лиця). Але, підійшовши ближче, я помітила, що вуста хлопчини все ж таки трішки посміхаються. Та й хіба можна бути сердитим, займаючись такою величною справою...
Етап власне випікання виробу, за словами Галини Кикоть, є чи не найважливішим в усьому процесі. Треба постійно слідкувати за температурними показниками, щоб виріб, з одного боку, не був сирим, а з іншого — не перепікся. Тому людина, яка контролює роботу печі, має бути дуже уважною і відповідальною. Ці якості, як мені здалося, в повній мірі властиві Лідії Рогальській, яка в ту зміну стояла на «посту». Побачивши мене, вона трохи насторожилася, що це, мовляв, за «чужинці» біля печі, але дізнавшись, у чому справа, заспокоїлася. Не полишаючи робочого місця, пані Лідія ділиться думками щодо своєї професії: «Наші предки випікання хліба, а тим більше великодніх пасок, вважали процесом майже магічним. Вони розмовляли з тістом, відправляючи хліб у піч, читали молитви. На жаль, у нас на молитви часу немає, але і я, і мої колеги намагаємося дотримуватися загальновідомого правила — хліб випікати треба лише з добрими думками. І тільки тоді він піде на користь тим, хто його споживатиме»...
На виході з печі готові паски зустрічають інші хлопці й виймають їх iз форми. Галині Кикоть здається, що один із працівників робить це не надто ніжно, й вона зауважує, що «паску з форми треба виймати так, ніби допомагаєш прекрасній незнайомці вийти з транспорту». На що дотепник Павло відповідає: «Але що я зроблю, якщо цих «жінок» навколо мене занадто багато, й руки в мене вже втомилися»...
Звільнені з форми паски знову потрапляють на конвеєр, де їх одягають у «розкішне» вбрання — мастять кремом, притрушують різнокольоровими крупинками, прикрашають зображеннями у вигляді хреста, яєць чи квіток. Словом, надають довершеного вигляду. Нарешті остання операція — паски ховають у святкову упаковку й відправляють до київських крамниць і супермаркетів.
...Пiдприємство я залишала з гарним настроєм у душі і паскою, яку мені по закінченні екскурсії вручив директор хлібокомбінату Леонід Русавський. Паска була ще теплою й так гарно пахла, що я ледве стримала себе, щоб не відламати від неї шматочок. Але уявила, як гарно ця паска виглядатиме в моєму великодньому кошику, й грішне бажання одразу зникло. А ще в ту мить мені пригадалося вичитане десь твердження, що в Древньому Римі до випікання хліба допускалися лише вільні люди — хліб, зроблений руками раба, вважалося, не може бути корисним. І мені так захотілося, щоб і наші селяни, і наші пекарі завжди відчували себе людьми вільними. А якщо рабами — то тільки Господа Бога...
Протягом страсного тижня Київський хлібокомбінат №11 щоденно випікає пасхальних кексів загальною вагою більше як 8 тонн.
Повний цикл приготування паски — від замішування до пакування готового продукту — займає близько 6 годин.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
