Доки соціалісти, які в буквальному розумінні хочуть бути святішими за Папу Римського, бомбардують Ватикан закликами до глави Римо-католицької церкви заборонити українським священикам згадувати слово «вибори» (!), долею останніх впритул зайнявся нарешті Конституційний Суд. За повідомленнями прес-служби КСУ, судді відкрили конституційне провадження за поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Основному закону країни указу Президента про розпуск Верховної Ради. Поза цими скупими рядками відкритим залишається цілий ряд запитань: як довго судді формуватимуть свою думку з даного, вельми важливого і серйозного питання? Чи дійсно це триватиме мінімум два місяці, як прогнозує представник Президента у Конституційному Суді Володимир Шаповал? Якщо так, то як бути з суддівським вердиктом, який виголошуватимуть після дострокових виборів? Тобто як бути із ним у тому випадку, коли КСУ засудить дії Президента? А якщо рішення суддів буде сформульоване таким чином, що не матиме чіткого «так» або «ні» — чи знадобляться в цьому випадку ще якісь додаткові тлумачення?
На всі ці запитання сьогодні не існує відповідей, навіть на найпростіше з них — стосовно термінів розгляду — адже, за словами Шаповала, чим довше рішення «настоюватиметься» у власному соку, тим більш однозначним воно буде. «Ми називаємо це «коловоротом паперів у природі». Для того щоб якийсь документ набув завершеного характеру, він має пройти певні стадії». Зокрема — в ім'я збереження чітко визначеної процедури — Конституційний Суд мусить обрати суддю-доповідача, а це рішення у свою чергу приймає призначена головою КСУ колегія суддів, потім доповідач має зібрати висновки різних гілок влади, юридичних установ тощо, говорить Шаповал. Все це потребує часу, і чималого. Тож навіть попри те, що КСУ визначив проблему президентського указу пріоритетною (посунувши, таким чином, і питання політреформи, і закону про Кабмін), його вердикт ми, вочевидь, почуємо ще нескоро. Принаймні значно пізніше, ніж це прогнозував Віктор Янукович.
Останній, як ми пам'ятаємо, обіцяв підкоритися будь-якому рішенню КСУ, і складно сказати, що приховують подібні слова глави уряду — чи то бажання йти правовими шляхами, чи то надію отримати той варіант висновків, який влаштовує саме його. (Хоча до честі суддів треба зазначити, що Янукович, мабуть, недарма постійно мусує чутки про консультації КСУ з Банковою — не далі як вчора «регіонал» Ігор Зварич знов заявляв, що бачив керівництво КСУ на прийомі у Президента. Це означає, що синьо-білі принаймні не тримають суддів у своїх руках, тож і влаштовують істерики, вигадуючи заангажованість Конституційного Суду іншою стороною).
Звісно, задля спокою в країні, де суто теоретично можуть з’явитися дві Верховні Ради і все тріщатиме по швах, розриваючись на дві половини, було б надзвичайно бажано, щоб Суд підтримав Президента. Глава держави прийняв єдине можливе у даній ситуації рішення, але й правильні рішення спроможні у кінцевому підсумку спровокувати хаос. Нам всім доведеться ще раз перехворіти виборами, покладаючись — як це пропонує зробити Ющенко — на вибір народу і всіх нас. Ціна питання — спокій в країні — вістрям своїм впирається у двері Конституційного Суду, на місці представників якого, мабуть, не погодився б зараз бути ніхто.
У контексті сказаного складно не погодитись з політологом Вадимом Карасьовим, який зазначає: «У нас сьогодні існує дві правди — одна юридична, інша — політична. Право і закон часто слугують лише легітимаційним чинником тих чи інших політичних дій. Наприклад, абсолютно законним і логічним з юридичної точки зору є в даному випадку подання до Конституційного Суду. Але, якщо оперувати політичними категоріями, то всі добре розуміють, що КСУ самоусунувся від прийняття рішень, він ніколи не візьме на себе роль арбітра в даних умовах, тому що зараз неможливо дати рішення, яке задовольнить усіх — будуть переможці, будуть i переможені. Безумовно, рішення ці непрості, це перша практика для України, і вся моральна і політична відповідальність лежить на суддях КСУ».
Сподіватимемось, що Карасьов не матиме рації тільки в одному — Конституційний Суд не «самоусунеться» від прийняття рішення. Власне, «усуватися» просто нікуди. Позаду — країна і її чекання. Попереду — вибори.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
