Костянтин Сігов: Вся європейська культура розвивалася як переклад

      Видавництво «Дух і Літера» вже давно стало невід'ємною складовою Києва інтелектуального. Діяльність «Духу і Літери» — це не тільки видання однойменного часопису та здебільшого перекладної, але й української літератури гуманітарного спрямування, це й організація приїзду гуманітаріїв світового рівня до Києва, зустрічі з ними в стінах київських університетів та інших культурних центрів нашого міста. Ми зустрілися з одним із головних редакторів та засновників «Духу і Літери» Костянтином Сіговим у театрі кави «Каффа» на Подолі, неподалік від офісу видавництва.

      Костянтин Сігов народився в Києві. Закінчив Київський iнженерно-будівельний інстититут. Згодом пішов працювати до Інституту філософії Академії Наук, долучившись до численної когорти гуманітаріїв із технічною освітою. Кандидат філософських наук, захистив дисертацію на тему «Гра як проблема філософської антропології». Зараз є головним редактором видавництва «Дух і Літера», викладає в університеті Києво-Могилянська академія.

      — Сама назва вашого видавництва миттєво викликає асоціації з перекладом: зберегти дух і літеру оригіналу...

      — Абсолютно правильно, на початку дев'яностих наше видавництво виникло саме як видавництво перекладної літератури. В ті часи досить гостро стало питання відсутності на пострадянському просторі світової філософської та соціологічної літератури, яку знають в усьому світі. Я саме був у Парижі, на стажуванні в Колеж де Франс, коли ідеї про створення програми підтримки світової, зокрема французької гуманітаристики почали втілюватися в життя. Саме про це я говорив із паном Івом Мабеном, заступником керівника відділу книжкової політики Міністерства закордонних справ Франції. То було в 1992 році. На той час у Росії вже існувала програма «Пушкін»: підтримки видання французької літератури російською. Мені запропонували видавати книжки в рамках тої програми, я пояснив, що «Пушкін» — програма для Росії, а для України має бути інша.

      — Тобто, ви, можна сказати, стояли біля витоків програми, яка вже багато років доповнює інтелектуальний краєвид сучасної України?

      — Так, я запропонував назву «Сковорода», яка, як на мене, є найбільш адекватною для такої програми. А тоді, у вересні 1992 року, виникла французько-українська лабораторія, на базі якої й розвинулося наше видавництво. Тоді ми видали свої перші книжки: есе Франсуа Моріака «У що я вірю», «Одинадцяту заповідь» Андре Глюксмана. А в середині 90-х ми з Леонідом Фінбергом видали перший випуск часопису «Дух і Літера», сьогодні готується до друку число №17—18.

      — Але ви видаєте не лише французьку гуманітаристику, а й з інших європейських країн.

      — Так, ми перекладаємо й з інших мов. Видали твори Райнгардта Козеллека, Ханни Арендт... Але ми не тільки перекладаємо європейську гуманітаристику, а й дуже багато уваги приділяємо тому, що складає сутність перекладу. На те є багато причин. Зокрема, саме переклад зберігав гідність української культури в дуже несприятливі для неї часи. Традицію Лукаша і Кочура сьогодні розвиває Анатоль Перепадя: видання «Проб» Монтеня в його перекладі для нас — честь, а для читачів — свято! (див. www.duh-i-litera.kiev.ua)

      — Ви виправдовуєте назву свого видавництва.

      — До речі, коли воно тільки започатковувалося, французькі інтелектуали, в яких від 1932 року видається міжнародний часопис, заснований ще Еманюелем Муньє, який називається Esprit, тобто «Дух», сказали: «Дух і Літера» — це навіть ще краще!

      — І що ви прагнете зберегти, перекладаючи світову гуманітаристику, — її дух чи літеру?

      — Ми дбаємо не тільки про якість перекладу і його відповідність оригіналу, нас бентежить і така інтрига культури, як неперекладність. І саме завдяки неперекладності деяких наріжних понять, завдяки незбіганню цих понять у різних мовах можна говорити про рівноправність усіх європейських мов. Якби існувала одна сакральна мова, якою можна висловити все, тоді переклад із цієї мови на всі інші був би винятково технічним. Ми розглядаємо переклад швидше як духовний феномен. Уся європейська культура розвивалася як переклад, починаючи від давньоримської, яка великою мірою є перекладом з давньогрецької. Горацій сам визнавав, що його велич великою мірою грунтується на перекладі грецьких поезій. І один із найповажніших світових інтелектуалів ХХ століття Поль Рікер, автор нашого видавництва, почесний професор Києво-Могилянської академії, почав свою видатну діяльність із того, що перекладав німецьких авторів. Намагання створити версії іншомовного тексту, коли це розвиває рідну мову (адже повсякчас зіштовхуєшся з явищем неперекладності), є європейською культурною традицією, коли самою тканиною європейської культури є переклад.

      — У вас був проект створення української версії європейського «Лексикону неперекладних понять». Чи рухається цей проект? (Слід нагадати, що «Лексикон неперекладних понять» — це особливий словник, де зібрано такі наріжні поняття мови й культури, як «дух», «істина», «правда» «народ» і багато інших, і подано їхні відповідники багатьма європейськими мовами. Це титанічна праця великого колективу європейських філософів, яка ставить гострі питання культурної й філософської, а також мовної й політичної ситуції сучасної Європи. А також звертається до вічних питань. — Авт.))

      — Рухається. І в ньому бере участь багато перекладачів, зокрема й діти київських інтелектуалів. Робота над таким проектом — це реальне долучення України до Європи саме через інтелектуальну традицію. Пані Барбара Кассен, яка була координатором цього проекту, приїздила до Києва на презентацію європейської версії словника і написала мені на примірнику латинське слово Inventio, що означає заклик до створення нових понять, тобто перекладачі мають у буквальному сенсі ставати винахідниками, коли вони намагаються перекладати «неперекладні» поняття.

      — Дуже не хочеться, щоб у Європі запанувала одна мова загального спілкування. Бо якщо це станеться, то, як сказав один видатний режисер, це означатиме, що Європа окупована.

      — Так, ви пам’ятаєте, існує навіть таке поняття: мова «глобіш», за допомогою якої всі можуть якось порозумітися на побутовому рівні, але яка є дуже бідною, спрощеною. Робота над «Лексиконом неперекладних понять» — це наш внесок у розвиток європейських мов, в першу чергу української.

      — Ви видаєте не тільки перекладні книжки, а й твори українських авторів.

      — Ті українські автори, яких видає «Дух і Літера», — а це Вадим Скуратівський, Михайлина Коцюбинська, Марина Новикова, Віктор Малахов, — це інтелектуали, чия діяльність забезпечує європейський рівень української культури, які усвідомлюють і підтримують єврепейське спрямування української культури.

      — А над якими проектами, окрім «Лексикону неперекладних понять», працює «Дух і Літера» зараз? І за якими принципами ваше видавництво відбирає перекладні книжки?

      — Ми відбираємо книжки, які найбільшою мірою концентрують те, що можна охарактеризувати як виклики сучасної культури. Зараз готуємо до друку книгу відомого американського історика Ярослава Пелікана, яка розвиває дуже актуальну, зокрема й для України, ідею автономії університетів. Це дуже важлива освітня проблема на сьогодні.

      — Невже Міністерство освіти аж так тисне на діяльність українських університетів?

      — Справа не лише в цьому, але й у цьому також. Деморалізація і корупція, які панують у сучасній освіті, досягли такого рівня, що ми на сьогодні можемо говорити про кризу вищої освіти України. А майбутнє країни безпосередньо залежить від освіти.

      — Але ж деякі студенти досягають непоганого рівня і в наших університетах, їдуть навчатися далі до провідних університетів світу.

      — Але це здебільшого відбувається не завдяки підтримці студента університетом, а скоріше, незважаючи на відсутність підтримки. Тому, я вважаю, книга «Ідея Університету» видатного історика Ярослава Пелікана дуже актуальна для України.

      Ще один напрям нашої роботи — це гуманітарна традиція і християнство. Це досі не надолужені прогалини в культурі суспільства, які виникли через атеїстичне виховання радянських часів. Біблійні та євангельські сюжети майже зовсім випали з контексту нашої культури. Це відбувається не тільки в пострадянському світі, де був тривалий період заборони всього, пов'язаного з християнством...

      — Так, я пам'ятаю, від дитинства я розуміла картини художників, де обігрувались античні сюжети, але не розуміла біблійних сюжетів у малярстві...

      — Таке невігластво спостерігається й у Європі. Ми видали «Біблійний словник», перекладений з французької. А ідея його видання у Франції була викликана тим, що інтелектуали помітили: величезний пласт іудео-християнської культури виявляється невідомим сучасному обивателю. «Трініте» — це не Трійця, а станція метро в Парижі. Ми вкоторе перевидаємо Словник «Софія-Логос» Сергія Аверінцева, оскільки на нього величезний попит. Дуже важливо знайти ту межу, щоб люди знали надбання християнської культури, але у світському контексті, щоб релігійний світогляд їм не нав'язували.

      — А які проблеми видавництва «Дух і Літера» ви б назвали серед основних? Це перекладачі, авторські права чи фінансові проблеми?

      — Я гадаю, що для таких видавництв, як наше, тобто для видавництв, які спеціалізуються на виданні гуманітаристики, надзвичайно важливим є контакт з університетами. Це направду один із викликів сучасної культури. Загальновідомо, що фінансова підтримка перекладів як з боку посольств, так і з боку благодійних фондів, скорочується. А робота перекладача важка і вимагає доброї оплати. Отже, видавництво має самотужки оплачувати видання книжки і знати, що її розкуплять. І тому цей контакт є дуже важливий. Так, у нашого видавництва давня тісна співпраця із Києво-Могилянською академією, і взагалі видавцям потрібен контакт із університетами України. Це — один із пріоритетних напрямів «Духу і Літери». Потрібен контакт із навчальним процесом, із вітчизняною гуманітаристикою.

      — Чи допомагає вам робота викладача у вашій видавничій діяльності?

      — Так, я читаю курс «Європейська культура: конфлікт інтерпретацій», спілкування зі студентами «Могилянки» — це цікавий досвід для директора видавництва! Молодь дуже вимогливо і сміливо шукає Дух, не шкодуючи літер.

      — Чи ви вважаєте, що ваша видавнича та викладацька діяльність є вашою сферою самореалізації?

      — Так, мені дуже подобається те, що я роблю.