Давид Жванія — «енерджайзер», яких ще пошукати. На інтерв'ю до редакції «УМ» у середу він приїхав о 23.15 — після численних зустрічей і переговорів. А з «України молодої» поїхав не додому, а знову ж таки на роботу. На запитання, чи він узагалі коли-небудь спить, сміючись, відповів: «Останнім часом — ні». При цьому своєю енергією цей неймовірно харизматичний український грузин заряджає, здається, все навколо. Схоже, зарядив нею і сцену, яка у листопаді-грудні 2004-го стояла на Майдані, а цього року за фінансової підтримки Жванії проїхала майже по всіх регіонах України під брендом «Народної самооборони».
«Я вічний опозиціонер», — каже Жванія, однак цього разу сміх серйозний: в опозицію успішного бізнесмена привели принципи, якими він, на відміну від більшості українських політиків і тим паче підприємців, не торгує й не збирається. Бізнесмен Жванія був опозиціонером до Леоніда Кучми і його антинародної влади; міністр з питань надзвичайних ситуацій Жванія не приховував своїх критичних зауважень на адресу Прем'єрки в уряді Юлії Тимошенко; «нашоукраїнець» Жванія вийшов із партії, бо його обурювало те, що замість рятувати народ від розчарування «НУ» перетворюється на «болото». Пан Давид не приховує своєї заможності, але не відносить себе до олігархів на кшталт Ахметова, який дбає лише про свою кишеню, нехтуючи добробут «простих» людей. А ще Жванія виступає за об'єднання всіх демократичних сил і каже, що справді вболіває за Україну, хоча й народився у Тбілісі. Спершу Давид Важайович попросив дозволу говорити російською мовою — «так швидше». Але посеред розмови непомітно перейшов на українську й до російської вже не повертався...
— Давиде Важайовичу, ви від початку не приховуєте, що фінансуєте поїзди «Народної самооборони» регіонами. Як саме виникла ця ідея: до вас звернувся Луценко з проханням про фінансову допомогу, чи навпаки, це ви першим її запропонували? І якою ви при цьому керувалися мотивацією?
— Ця ідея виникла у нас із Луценком разом. Особисто в мене вона з'явилася від самого початку — відтоді, як я відчув, що коли після перемоги Помаранчевої революції демократи розсілися по кабінетах, нас почало затягувати чиновництво. І замість того, щоб у першу чергу провести необхідні реформи, ми всі виявилися заручниками бюрократичного павутиння пострадянського зразка. Україна потребувала реформ, а ми займалися внутрішніми «розборками» у старій системі, хіба що з демократичним нальотом. При цьому діалогу, обговорення ситуації й пошуку механізмів виходу з неї відверто бракувало.
Я бачив, що ми ведемо Україну, яка пережила таке колосальне емоційне потрясіння, як Помаранчева революція, до розчарування. Ще б пак, адже ситуація потроху поверталася до того, з чим ми, власне, боролися. І мене, як людину, яка прийшла в політику не заради того, щоб у ній просто «засвітитися», це не могло не мучити. Я ж прекрасно міг почувати себе і в бізнесі, був би затребуваний і в кучмівській системі, а натомість відклав свої справи, відмовився від багатьох спокус і пішов у опозицію. Ризикувати всім, боротися і перемогти, щоб у результаті опинитися в умовах хаосу й мародерства?
З цим змиритися неможливо, і ми про це часто говорили з Луценком, ще коли сиділи поруч у Кабінеті Міністрів. Ми вже тоді дуже тісно спілкувалися. І потім, коли спершу я, а потім він перестали бути міністрами. Обговорювали, як після емоційного підйому боротися з неминучим розчаруванням 60 відсотків України, які в принципі є двигуном країни на противагу тим так званим «депресивним регіонам», де Партія регіонів заморозила пострадянську економіку й пострадянське мислення.
— І дійшли висновку, що долати розчарування треба маршем на Київ?
— «Народна самооборона» поставила собі на меті розбудити й дати надію на те, що не все втрачено. Тому насамперед ми вирішили проїхати туром по Україні й говорити з людьми про громадянський обов'язок. А він полягає не тільки в тому, щоб проголосувати на виборах, а й у тому, щоб постійно контролювати владу. Виборець повинен бути практичним і шукати в програмах та обіцянках політичних сил передусім ті речі, які покращать його життя. І відрізняти їх від популістських гасел. В усіх регіонах, де проїхала «Народна самооборона», ми закликали людей бути відповідальними, не здаватися й боротися. Народ повинен уміти вимагати від політиків виконання їхніх зобов'язань.
Адже що таке розчарування? Це наслідок надто великої амбіції, мрії, яка не втілилася в життя. Але ж якби не було мрій, не було б і поступу, тому вони просто необхідні. Якби людина не мріяла літати, ніколи б не винайшла літального апарата. Ми прагнули, аби розчарування людей перейшло у практичне бажання добитися від влади виконання обіцянок, але вже більш кваліфіковано, чітко знаючи, кого й за що вони обирають.
Також ми зверталися до влади. Нагадували тим, хто сприймає владу як свою власність, яку ніхто не відніме, що вони лише найняті народом на роботу слуги. За європейською культурою, якщо у них щось не виходить, вони повинні негайно йти у відставку. У нас же, на жаль, культура поки що азіатська...
— Тобто указ Президента про розпуск парламенту ви зустріли схвально.
— Так, ми наголошували на тому, що вибори мають відбуватися одразу, щойно в країні виникає політична, економічна чи будь-яка інша криза. Адже наша країна ще тільки розвивається, тому формування суспільства повинно відбуватися набагато швидше, інтенсивніше, ніж у вже розвинених країнах. Сьогодні мозок українця працює в чотири рази швидше, ніж у середньостатистичного європейця, бо нам, на відміну від них, іще треба чогось досягти. 95 відсотків населення прагне розвиватися, і з цим треба рахуватися, в тому числі й владі. Скажімо, вчора Янукович здавався виборцю таким пафосним, переконливим, а сьогодні він виглядає вже просто «кірпічом» без шапки — значить, він уже не відповідає запитам суспільства, яке дуже активно працює над собою. А вони («коаліціонери» і Ко. — Авт.) там думають, що можна всім диктувати свої умови й змусити сидіти тихо, не висовуючись, аж до виборів, які вони нам, може, подарують десь через десять років. А до цього, мовляв, задовольняйтесь ростом ВВП, про який вам постійно розповідає пан Азаров.
— Ну добре, «Народна самооборона» по суті добилася того, чого вимагала. А тепер поясність, чому ви не поставили на майдані Незалежності сцену (хоча, до речі, той же Луценко одразу після підписання Президентом указу про розпуск парламенту це обіцяв)? Тепер майдан зайняли прихильники коаліції, і багато хто каже про те, що «помаранчеві» необачно «здали» свій форпост.
— А ми просто хочемо нагадати їм, що за базар треба відповідати. Ви ж пам'ятаєте, скільки з їхнього боку під час Помаранчевої революції було розмов про те, що Майдан — оплачений, що Жванія звозить туди людей «за гроші», американські валянки-наколоті апельсини і все таке. Вони досі заспокоїтися не можуть і вже два роки про це розповідають. От хай тепер і покажуть, як за гроші можна звести сотні тисяч людей, які стоять і вдень, і вночі, у морози й під снігом... До речі, у них зараз умови кращі — морозу-то нема. Ну і де їхній майдан? Я там сьогодні проїздив — «Мурку» грали.
Нещасні люди, які не знають, що їм робити, бродять Києвом з прапорцями, сидять, стомлені й замучені, на площі, а організатори не придумають, що ж їм попікетувати — скоро самі себе пікетуватимуть. Бо ніколи не треба брехати, як вони брехали про наш Майдан. Хай тепер уся країна бачить, що вони — брехуни і шахраї. Те, що там сьогодні відбувається — це демонстрація дебілізму «коаліційної» влади. Я їм уже порекомендував ходити в каракулевих шапках — дуже схоже на мізки.
А те, що сьогодні там міністр транспорту проводить мітинг, кудись веде колони — це нормально? Це ж порушення законодавства!
— Микола Рудьковський сказав, що він у ці дні — ніякий не міністр, оскільки взяв відпустку за свій рахунок.
— Та яка різниця! Все одно його ешелонами везуть людей. А Шуфрич iз різних навчальних закладів МНС возить матраци й курсантів, які стоять на майдані. Дуже вже Несторові Івановичу хочеться показати, що він там головний учасник «революції». Найсмішніше, що вони навіть не розуміють, що цього не можна показувати! (Сміється). І у прямій трансляції тупо організовують «Майдан» за допомогою членів уряду. Такого Україна ще не бачила.
— Зате уряд Януковича економічно ефективний — принаймні таку оцінку його діяльності можна почути від деяких експертів. А ви, судячи з ваших заяв, як економіст із цим не згодні. Чому?
— Та про яку ефективність може йтися, якщо у себе в регіонах вони побудували ідеологію «батьки народу». Мовляв, «ми — годувальники». А люди, яких вони нібито «годують», насправді глибоко нещасні. Отримав робітник зарплату, бачить, що може якось прожити — трохи хліба купити, заплатити за свою напіврозвалену «хрущовку», і йому здається, що директор заводу — йому батько рідний. Адже працювати, крім цього заводу, більше ніде — промислові міста навмисне побудовані, як бараки, щоб після війни заганяти туди людей. Це так звані «резервні області», які будувалися для того, щоб робітнича сила, яку після війни повертали з Півночі, осіла. З 1945 року ситуація там фактично не міняється, і владі, починаючи від Кучми й завершуючи його послідовниками, це вигідно — називається «утримуванням електорату». Це, по суті, рабство, коли найкращі трудові ресурси вимушені працювати за копійки, та їм, до всього, ще і вбивають у голову, що це для них — щастя.
І тепер ті, хто довів до цього людей у «своїх» регіонах, автоматично поставили в опозицію 60 відсотків прогресивного населення, та ще й диктують йому свої умови — більше того, прагнуть формувати для нього культуру й мораль!
— Але ж у разі перемоги на виборах демократичних сил і створення ними коаліції Прем'єр-міністром, швидше за все, стане Юлія Тимошенко...
— Так.
— Наскільки відомо, до її діяльності на чолі уряду ви також ставилися не надто схвально.
— Так, я її критикував. І частину цієї критики я беру на себе, бо й на моїй совісті лежить частка вини за те, що після Майдану відбулося величезне розчарування. Хоч насправді я, будучи міністром, дуже багато намагався зробити, підходив до реформування МНС по-європейському креативно, насамперед намагаючись переламати радянський менталітет і спонукати людей працювати.
Прорахунки, звісно, в уряду Тимошенко були. Але якщо розглядати це питання з точки зору глобальних проектів того Кабміну, то демократи, безперечно, мудріші...
— Думаю, з цього твердження багато хто посміється, згадавши, як «мудро» демократи пересварилися й втратили свою перемогу.
— Повірте, справді мудріші. І, зокрема, вміють вчитися на своїх помилках.
Я б не хотів зараз нікого критикувати — у нас є своя логіка, і краще я говоритиму про те, чого прагне «Народна самооборона». А ми передусім хочемо оновлення політиків. Вони повинні бути професіоналами, які чітко знають, що роблять. Для цього в першу чергу потрібна програма. На мою думку, в ідеалі це має бути програма, яка б у цій кімнаті не помістилася, де були б детально розписані глобальні реформи по кожному сектору економіки й державного управління. Це колосальна праця, яку обов'язково треба проводити, і ми цю працю вже почали. І, до речі, маємо чудові успіхи в плані економічного врегулювання — принаймнi у нас є розуміння того, що ринкова економіка в Україні має стати превалюючою максимум за п'ять років.
Другий важливий пункт — шлях України в Європейський Союз. На цьому шляху ми повинні створити такі умови, щоб у Європу прийти вже з мінімальною зарплатнею в еквіваленті 600 доларів. Для цього потрібно чітко прорахувати внутрішній ресурс, зовнішні запозичення з механізмами повернення без втрат для держави і наступних поколінь. І тут у нас теж є чітке розуміння того, як саме це треба робити.
Далі — аграрний сектор, який кров з носа потребує реформування. Увесь світ сьогодні вже має сільську промисловість, це колосальна індустрія з механізованим циклом — від обробітку землі й до доставки продукції, газифікації тощо. А у нас село здебільшого ледве виживає, люди геть заплуталися, що їм робити з землею, яка досі не приватизована, і незрозуміло, кому належать ті паї... Ми вбили селянина і не виростили фермера — ось наша трагедія.
Словом, планів багато і головне, що ми знаємо, як втілювати їх у життя.
— Ага, один раз уже спробували. І замість проводити обіцяні реформи, пересварилися між собою i втратили владу.
— Біда «помаранчевих» була в тому, що після Майдану влада дісталася чиновникам і бюрократам. Так склалося. А тепер наше завдання — завести в парламент iдеали реальних людей, які стояли на Майдані. Якщо ту амбіцію, яку ми мали на Майдані, не привести у законодавчу й виконавчу владу, то починається невідповідність духу Майдану й політикуму, який, сівши у м'які крісла, починає думати не «свіжими», а законсервовано-чиновницькими мізками.
— Але ж після Помаранчевої революції уряд формувався саме за принципом «хто стояв на Майдані», і ми всі бачимо, що з того вийшло.
— Вибачте, але якщо пам'ятаєте, тоді були вибори Президента, а не парламенту. Я тоді дуже наполягав на тому, щоб перезавантаження України відбулося по всій вертикалі, щоб обов'язково одразу після президентських відбулися дострокові парламентські вибори. Бо як можна було проводити якісь реформи з тією Верховною Радою — підібраною спеціально під Кучму, «вручну»?
На жаль, тоді у Президента не вистачило... натхнення розігнати тих ідіотів. Але це відбулося, хай і два роки потому. Після того, як вони показали свою нездатність бути політиками, державними діячами, патріотами — шахраї вони, та й усе! Не можна над народом проводити такі експерименти.
— Чи є надія на те, що повернувшись до влади, «помаранчеві» знову не почнуть внутрішні чвари й історія не повториться спочатку? Здається, ви навіть щодо єдиного списку знову не можете домовитися.
— Зараз проходять переговори — дуже складні — «Народної самооборони» з нашими партнерами. Ми готові піти на ці вибори самостійно. Але виступаємо й наполягаємо на тому, щоб усі демократи об'єдналися і йшли єдиним списком. Ми запропонували і Юлії Володимирівні, й «Нашій Україні», й іншим демократичним силам згуртуватися, зібратися в один кулак, як на прапорі «НаСа» — бо це не агресивний кулак, це демонстрація єдності. Ми повинні бути разом, як стояли на Майдані, як партнери, які пройшли разом усі іспити.
Але потрібне оновлення, треба, щоб у владу прийшли нові люди, справжні патріоти і професіонали. Тому давайте чистити списки, відходити від штампу, що депутат — це вже довічно: скільки буде виборів, стільки його й треба вибирати. Зрештою, ми ж усі вже побачили, хто є хто.
— Під час формування списків на вибори 2006 року теж було багато розмов про прихід у владу «нових політиків», а в результаті за списками демократичних сил до парламенту знову пройшли «старі». Думаєте, цього разу не буде так само?
— Ми маємо пройти цей важкий шлях. Ми виступаємо однозначно за спільний список. І наші союзники повинні зробити вибір («Народна самооборона» його вже зробила). У нас дуже мало часу, тому домовлятися треба проводити дуже швидко. Поки що це відбувається дуже важко. Остаточного рішення ще немає, але Юлія Володимирівна вже сказала, що БЮТ піде окремим списком. Зараз ми проводимо більш потужні переговори з «Нашою Україною». Власне, у нас поки що було тільки два дні: ми донесли до них свою позицію, обмінялися думками й чекаємо, що вони вирішать (розмова з Давидом Жванією відбувалася ще до засідання політради «НУ», на якій партія мала вирішити, йти на вибори самостійно чи у блоці. — Авт.). Але якщо нам не вдасться домовитися по тих пунктах, про які я вам казав — що ж, «Народна самооборона» піде на вибори самостійно.
— І ви будете у її списку?
— Безумовно. Я вже майже рік, як вийшов із «Нашої України» — принципово. Бо бачив, що нічого не робилося, й не хотів мовчки сидіти в цьому «соціалістичному» парламенті, який Мороз бачить як раду часів СРСР. А ці нескінченні переговори, які нічим не закінчувалися — і це тоді, коли треба було діяти, щоб країну остаточно не загнали у глухий кут!
— До речі, про переговори. Після «строкових» виборів «Наша Україна» дуже довго й нудно намагалася створити «широку» коаліцію, і те, що зробити цього зрештою не вдалося — не її заслуга. А що, як після дострокових виборів ситуація повториться? І, можливо, цього разу успішно — «НУ» створить коаліцію з Партією регіонів...
— Та що ви — я про це не хочу навіть і думати, не те що говорити.
— А між тим, багато хто вважає таку ситуацію дуже ймовірною. Це ж так «благородно» — не просто створити більшість, а й витягти із загашника гасло про об'єднання України.
— Ну якщо це, не дай Бог, трапиться... Що ж, я знову буду в опозиції. Моя опозиційність принципова, і своїх принципів я не зраджу ні за які обіцянки, посади чи ще якісь там блага.
А девіз «об'єднаємо Україну» — це нісенітниця й вигадка політиків. Вона не роз'єднана, й нікому не треба займатися її об'єднанням: треба її нагодувати!
— Давиде Важайовичу, наскільки реальний той «нульовий» варіант, про який говорить Янукович: Президент скасовує свій указ про розпуск парламенту, Верховна Рада — свої антипрезидентські постанови, усі разом перепишуть закон про Кабмін, і запанує мир і дружба...
— Знаєте, Україна не має ще такої аж високої культури державності, але вона учиться. Те, що каже Янукович, він каже тому, що він — пацан. Він думає, що вся Україна на базарі, але помиляється. Президент підписав указ про розпуск парламенту. Це політично-правовий акт, і ніхто, навіть сам Президент, жодним чином не може його скасувати, забрати собі в кишеню, забути, що він був, і сісти про щось підкилимно домовлятися з Януковичем. Не може такого бути! Віктор Федорович уже двічі був Прем'єр-міністром, до того — «губернатором», але досі не доріс навіть до рівня депутата. Він ніякий політик, якщо говорить таке — з цього його «варіанту» навіть у Росії сміються.
— А чому, на вашу думку, коаліція так боїться дострокових виборів? Принаймні дві її складові до парламенту потрапляють без проблем...
— Ну я думаю, що якби не «феномен Мороза», Янукович уже б і погодився на вибори. А Мороз як спікер усе-таки якось на нього впливає. Ще раз наголошую: вони не є державниками, їх не турбують інтереси України. Зараз вони — заколотники, і чим довше вони ганятимуть по Києву з якимись посланнями й Засухами попереду — тим дурніше виглядатимуть. Ну просто як діти малі — балуються собі, щось там у залі малюють, підписують, зачитують... Що з дітей візьмеш.
— Балуються-то вони балуються, а потім візьмуть — і справді не виділять з бюджету кошти на проведення виборів. І що тоді?
— Є указ Президента. І якщо хтось його не виконує, наступає відповідальність.
— І хто до неї притягне — не Генпрокуратура ж, яку теж контролюють ці, за вашими словами, «діти»?
— А якщо хтось, хто повинен це робити, не притягне їх до відповідальності — він теж відповідатиме перед законом. Тут уже не така ситуація, щоб відступатися тільки тому, що Янукович страшно блиснув очима або заслав своїх пацанів із чемоданом грошей. Президент — не Кінах. Тож навряд чи він з ними про щось розмовлятиме, крім політично-правових позицій.
Вони це й самі розуміють. І толком не знають, що робити. Думаю, вони використовують цей час як рекламний, по суті, вже розпочавши передвиборчу кампанію. Але якщо вони справді не підуть на вибори — я перехрещуся! (справді хреститься). Ми не побачимо у парламенті комуністів, яких узагалі давно треба заборонити? Та це ж для України щастя! Я вже давно хочу попросити всіх молодих: украдіть у дідуся-бабусі окуляри, а ще краще паспорт, врятуйте Україну, щоб у Верховну Раду знову не потрапили ті, хто продається сам і продає державу, кому вигідніше. Не буде у ВР представників банди під назвою Партія регіонів? І слава Богу! Зрештою, це їхнє право — йти на вибори чи ні.
— Є думка, що до участі у виборах ПР може схилити Рінат Ахметов, адже його бізнесу потрібна стабільність, а не протистояння...
— Ну чому всі так перебільшують роль Ахметова? Ахметов — це найбільший деструктив у цій державі. Тому що він приватизував економіку в регіоні й хоче її не модернізувати, не привести у Європу, а залишити на радянському рівні, тільки щоб тепер вона працювала не на Союз, а на нього. Пострадянська економіка не може розвиватися такими темпами, як було заплановано ще за Радянського Союзу, а Ахметов з компанією тепер іще й робить її переважаючою для всієї країни. Вони ж цим самим заморожують розвиток ринкової економіки, заганяють Україну в глухий кут!
Це не тільки Ахметова стосується, а всіх тих, хто став олігархами на пострадянській економіці. Адже вона не передбачає надприбутку, вона запланована як така, що дотується з бюджету як збиткова промисловість! А прибуток отримується за рахунок експорту, і йде він не державі, не працівникам, а суто в кишеню власника. Якщо олігархом стане, скажімо, власник 150 супермаркетів, який побудував свій бізнес і отримує з нього прибуток — це чудово, таке треба тільки вітати. А ці люди (Ахметов і йому подібні) заради своєї вигоди цілеспрямовано заганяють народ у рабство, оскільки збільшити зарплату до належного рівня на їхніх підприємствах просто неможливо.
— Хочете знову почути: «Хто б казав»? Бо хоч ви завжди й відрікаєтесь від звання олігарха, вам його все одно вперто приписують.
— І дарма, бо я завжди займався тільки ринковим бізнесом. У мене в першого була можливість скуповувати меткомбінати, але я одразу сказав, що в житті не викуповуватиму енергоємні радянські підприємства. Бо це фашизм — не маючи коштів для їх модернізації і введення в ринкову економіку, заробляти гроші на тяжкій і безпросвітній праці людей. Бізнес — він же теж буває дуже різним. Ми з Ахметовим — з різних планет, бо такі, як він, маючи мільярди, не вміють бути людьми.
— Але його вплив ви, здається, все-таки применшуєте. Тому повернімося до дострокових виборів. Можете сказати з точки зору фінансиста виборчих кампаній, що зараз вигідніше спонсорам політичних сил — непередбачувані витрати на вибори чи спроби їм запобігти шляхом тривалого протистояння, яке може негативно вплинути на бізнес?
— Ця ситуація грошей не стосується. Адже короткі вибори — вони в принципі недорогі. Інша річ, що у Партії регіонів зараз відверті проблеми з рейтингом. Адже ті цифри, які роздувають певні медіа — це все проплачений рейтинг. Ми об'їздили половину Східної України і бачили на власні очі: у Харківській області, скажімо, ПР майже не існує. Херсонщина, Миколаївщина — те саме. Так, там вважають, що Ющенко — «не наш», але «регіоналів» так само не люблять. Тому, швидше за все, на цих виборах з'являться нові політичні проекти, а Партія регіонів реально матиме 15—17 відсотків. Як вони з однієї області вийшли, так у неї й «зайдуть».
— А не занадто оптимістично?
— От і вони зараз намагаються всіх переконати в тому числі й у Києві, що прийдуть і виграють. Так давайте, йдіть і вигравайте, у чому ж проблема! Всі підемо на вибори і чесно перевіримо свої сили. А якщо в новому парламенті знову буде якась криза, яка перешкоджатиме розвитку України — треба буде ще раз іти на вибори, і ще раз, і ще. І так доти, доки влада не відповідатиме запитам і амбіціям українського народу, який стрімко розвивається. Але, з іншого боку, треба встановити такі нові правила в країні, щоб цей процес відбувся за якнайменшу кількість спроб, щоб кожен новий парламент був на голову вищий за попередній.
— Ви думаєте, народ після усіх розчарувань прийде на вибори?
— Звичайно, прийде. Тому хай вони ото працюють, а не балуються тут на площах — дітям сірники в руки не давати!
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
