Протягом 49 років Липинського тягло до «живої» активної праці, не писання історії, а її творення. Вихідець зі спольщеного шляхетського роду, вiн повернувся до свого народу. Географія освіти — Луцьк, Київ, Женева і Краків. На шкільній лаві в Києві пристав до української гімназійної громади і пов'язав своє серце і долю iз українським рухом. У 1909 році заявив про українську самобутність книгою Szlachta na Ukraine. Udzial jej w zyciu narodu ukrainskiego. В'ячеслав Липинський доводив, що шляхта на Правобережній Україні — прямі нащадки старих українських родів, і закликав спольщену правобережну спільноту збагнути свій обов'язок перед українським народом.
Починаючи з 1920 року, друкує у збірнику «Хліборобна Україна» свої «Листи до братів-хліборобів». «Коли спільної боротьби за спільну незалежність немає... то така внутрішня боротьба мусить перемінитись у боротьбу за чужі національні впливи на Україну». Або: «Коли відродження нації відбувається без національного ідеалізму, без любові до цілої нації, в усіх її класах і групах, без того ідейного національного пафосу... зостається тільки форма — мертва шкарлупа без зерна».
В'ячеслав Липинський виявився майже пророком: «Маючи в своїй нації Схід і Захід, і одну і другу, і один та другий... ми мусимо, коли хочемо бути нацією, ці два напрями під гаслом єдності та індивідуальності нашої національної в собі ввесь час гармонізувати. Без такої гармонізації ми гинемо як нація». Це послідовний і беззастережний український державник консервативної думки: «Через державу до нації». Утім сьогодні в університетських студіях «Національне відродження» пробігом згадується про Липинського як ідеологічного творця національної ідеї. А школярів часом взагалі забувають знайомити з цією постаттю.
Ярина МИХАЛЬОНОК.