У тишi, при свiчцi, твориться писанка.
Те, що справжні писанки — це розмальовані спеціальним писачком курячі яєчка, сьогодні, мабуть, знають усі. Хоча ще років 10 тому люди переживали шок, коли бачили обрядодійство зі свічкою і воском. Їх тривалий час привчали, що писанки — це дерев'яні заготовки, помальовані великими олійними квітами чи оздоблені випаленими смужками й крапочками. Останнім часом набір можливостей прикрашення еліпсоподібних писанкових форм надзвичайно розширився. Яйцеподібні предмети оздоблюють бісером і барвистими нитками, а на білосніжних яєчних шкаралупах витравлюють кислотою візерунки мережива. Роблять дряпанки: по крашанці видряпують голкою візерунок, ніби гравюру.
Утім найзахопливішим великоднім мистецтвом залишаються звичайні писанки, якими були вони ще з давніх давен. Потріскує вогник свічки, розігрітий віск у писачку пахне медом, а біле яєчко з нанесеними візерунками стає жовтим, потім червоним, брунатним, чорним... Потім над свічкою знімаємо шар воску — і маємо багатоколірну веселу писанку. Бджолиний віск зберіг для нас усі барви, які ввібрала шкаралупка за час нашого писанкування.
Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом багатьох років. Якщо писанка ненароком поб'ється, її слід закопати в землю, бажано на ниві.
За традицією, писанки пишуть дівчата і жінки. Починають писанкарювати на свято Стрітення (15 лютого), завершують до свята Трійці. На Великдень писанками вітають один одного родичі й друзі.
Необхідні матеріали: яйця курячі білі, писачок, бджолиний віск, свічка, барвники, зразки орнаментів, олівець, оцет, ганчірки (велику — розкладати писанки для сушіння і малу — обтирати віск).
Яйця. Слід вибрати для писання писанок білі яйця, що мають тверду, ніде не тріснуту, шорстку шкаралупу. Бо до гладенької погано беруться фарби. Яєчка миють у мильній воді.
Барвники. В давнину барвники добували з природи. Готували навари: золотавий — з цибулиння, жовтий — з кори дикої яблуні, з гречаної соломи, коричневий — з кори вільхи. Зелений — iз полину, з полови конопляного сім'я. Нині фарбують аніліновими барвниками (для вовняних чи бавовняних тканин).
Писачок. Зараз у художніх салонах чи в майстрів можна купити готовий «заводський» писачок. Утім його неважко зробити самим. Для цього слід скрутити невеличку трубочку з жерсті і закріпити її дротом на держачкові-паличці.
ДРЕВО ЖИТТЯ
Древо Життя, або ж світове дерево, уособлює в собі єдність усього світу. В образі древа поєдналися уявлення про час, простір, життя і смерть. Символ світового дерева — це й образ родючості, Богині-Матері, а також дерево роду.
СВАРГА
Сварга, знайома майже всім стародавнім народам, позначає рух Всесвіту і творчої енергії. Ця назва походить від санскритського «добре» і «буття». У багатьох культурах цей знак пов'язувався з сонцем і небом. Сварга позначає Божу велич і була емблемою Христа в ранньохристиянських катакомбних церквах.
ЗОРЯ
У давнину зірку пов'язували з Великою богинею. Зорю зображували по-різному: шести- семи-, восьмипроменева. Шестикутна зірка з'явилася ще на початку неоліту, зображення таких зірок поширені в традиційному різьбленні українців. Восьмикутна зоря — це знак чистоти і символ Діви Марії.
ПТАШКА
Птаха символізує людську душу. За повір'ям, душа прилітає пташкою до новонародженої дитини і відлітає, коли людина помирає. Птахи поєднують земне і небесне. І, виявляється, мають багато спільного з сонцем. Приміром, восени, коли сонце спадає, вони «йдуть» — відлітають у казковий вирій; навесні, коли сонце зростає, — «приходять», повертаються з вирію.
БАРАНЕЦЬ
Баран — у багатьох народів знак Божої благодаті, багатства, родючості. У важливі, доленосні моменти життя (скажімо, на весільному посаді) українці сідали на волохату овечу шкуру, аби в них завжди був достаток і все велося успішно. Вівця, ягня — жертвенна тварина, символ смирення, невинності, безмежної любові. Про вівцю є приказка: «Вівця, як бджола», бо «бджола мед носить не для себе, вівця шерсть носить не для себе». До речі, до Вселенського собору 692 року Ісуса Христа зображували на іконах у вигляді ягняти.
РИБА
Рибу в українському фольклорі пов'язували зі святом весняного відродження. Перед відродженням передбачається смерть, перебування в потойбіччі. Міфічна Щука-риба є посередником між живими й померлими. Християни перших століть зображували Христа у вигляді риби. Перші літери грецького написання «Ісус Христос, Син Божий, Спаситель» складають слово «риба» (ІХТІОС).
ОЛЕНЬ
Образ оленя пов'язується з чистотою, оновленням і творенням нового. У Біблії спраглий олень порівнюється з душею, що прагне Бога. Такий сенс вкладається і в зображення оленя на хрестильних купелях та в релігійному живописі, коли він п'є з джерела біля підніжжя хреста.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
