Почесний голова НСНУ вiтає нового голову. (Фото Данила IВАНIВА.)
Про те, що цей з'їзд «Нашої України» був інакшим, ніж попередні, у своїй промові з трибуни заявив навіть постійний гість НСНУшних форумів патріарх Філарет. І справді, на IV з'їзді «Народного союзу «Наша Україна» необов'язкові суперечки звелися до мінімуму, голосування були вельми близькими до одностайних. Партія підбила підсумок 5-місячного періоду очищення й реабілітації, і тимчасовий «кризовий менеджер» Віктор Балога передав віжки правління вже повноцінному голові — В'ячеславу Кириленку. Петро Порошенко програв «останній і рішучий бій» за вплив у «Нашій Україні», а заодно було поставлено крапку в дискусії про те, чи не варто Вікторові Ющенку очолити цю партію. Не варто.
Антураж був таким, як і в попередні рази: на підходах до Палацу культури КПІ — табуни автобусів з регіональними номерами та вервечки престижних іномарок, посилена охорона (бо буде Президент), пікетники (цього разу — з гаслами про потребу розпуску ВР) та небезкоштовні студенти з помаранчевими прапорами перед входом. Коли одне зі знамен із символікою «Молодіжного союзу «Наша Україна» злетіло з вудлища й упало в порожній фонтан, юний винуватець такого проколу й пальцем не поворухнув, щоб припинити процес приниження прапора й повернути його у стрій. А ось кореспондентові «УМ» було не ліньки дістати зневажений прапор і так отримати цінний трофей із прицілом на вечірній мітинг.
Один із помічників лідера фракції «Наша Україна» в парламенті на запитання, чи готовий Кириленко очолити партію, відповів: «Завжди готовий. Тільки думає: а воно йому треба, такий клопіт?».
У кожному жарті є частка жарту. Клопіт В'ячеславові був явно незайвий, а сам він «Нашій Україні» — ну просто необхідний, хоча за спиною Кириленка й стоять інші впливові люди — Віктор Балога та Петро Ющенко.
Так уже сталося, що в даній ситуації Кириленко виявився хай і не ідеальним, але оптимальним і єдиним (!) реальним кандидатом на посаду лідера найбільшої пропрезидентської партії. Прийшовши до НСНУ лише рік тому (доти він був членом УНП), В'ячеслав перечекав період, коли «Наша Україна» визначалася зі своєю позицію щодо «донецьких», щодо Ющенка як почесного голови партії. Кириленко вичікував, поки в НСНУ точилася боротьба за впливи. Ефективного міністра соціальної політики й екс-віце-прем'єра з гуманітарних питань у двох «помаранчевих» урядах кликали на лідера «Нашої України» ще минулої осені, коли, якщо пригадуєте, із традиційним крилом Порошенка намагався змагатися Катеринчук. Але Кирило, як його називають друзі, витримав майстерну паузу і прийшов до стерна вже тоді, коли інших варіантів, ніж він, не існувало, а Балога, обраний для «розрулювання» ситуації, остаточно «зачистив» партію від обтяжливих нашарувань.
Хоча і на цьому з'їзді були ознаки конкуренції. Кандидатів було два — Кириленко і Ющенко. Президент висувався не сам і не мав бажання міняти статус почесного голови НСНУ на регалію «просто голови». Але «просувало» Президента саме те крило, якому дуже не до вподоби різкі кроки голови СП Віктора Балоги. Цікавий спосіб боротьби за вплив на партію: зробити її головою Президента, який не має часу перейматися партійними буднями, й у цей вакуум повернути вплив «сірих кардиналів». Серед таких — група Петра Порошенка й голови київської міськорганізації «НУ» Миколи Мартиненка. І коли з'їзд ще не було офіційно відкрито, головуючий Юрій Єхануров ніби жартома запропонував провести «голосування, яке ні до чого не зобов'язує (можна піднімати і дві, і три руки), — хто за те, щоб головою партії став Віктор Андрійович Ющенко?» Піднялася абсолютна більшість рук, але загалом такий «технологічний» хід нічого не дав. Пізніше і активіст столичної НСНУ Борис Беспалий, і сам Петро Порошенко, і представники Вінницької та Житомирської областей виступали за балотування Ющенка. Однак настрій більшості делегатів був зрозумілим уже з того, якими оваціями зустрічали появу в президії Кириленка. А коли за Славу виступили львівський «губернатор» Петро Олійник та заступник харківського обласного голови, небіж Президента Ярослав Ющенко, Порошенко остаточно зрозумів, що позиція Віктора Андрійовича тверда і сподіватися на «перегравання» ситуації не варто.
У тій частині своєї промови, що стосувалася висування на лідерство й підсумовувала «чолобитні прошенія» однопартійців, Віктор Ющенко сказав таке: «Я розумію, наскільки я зобов'язаний партії і наскільки маю бути відданий її платформі. Це унікальна політична сила, яка обстоює національні інтереси, дбає про інтеграційну єдність України з Європою, яка у своїх діях не вдається до авантюрних ходів. Я ціную цей дух та ідеологію. Я шаную кожне слово, яке було сказане тут у бік прізвища «Ющенко». Але. Ми повинні відрізнятися від інших політичних сил тим, що шануємо оцей документ (піднімає в руці Конституцію України). А тут є стаття 103, яка не дозволяє Президентові очолювати політичні об'єднання».
«Я невід'ємно є з партією, — запевнив Ющенко. — Низько кланяюся за те, що я тут почесний голова. І якщо в новому офісі «Нашої України», який буде готовий через кілька тижнів, знайдеться для мене кабінет по партійній лінії, я буду вам вдячний».
Ці слова зал зустрів оплесками. Як і наступні — про те, що В'ячеслав Кириленко — «це людина нового покоління, яка обстоює наші національні інтереси і принесе партії багато нових можливостей».
Президент дуже вдячний за роботу В'ячеслава на чолі фракції «Наша Україна» в парламенті і просить сконцентруватися саме на цій фігурі.
У цих словах, крім іншого, можна побачити підтримку Ющенком не просто Кириленка, а тієї жорсткої опозиційної лінії, яку він веде в тісній змичці з Юлією Тимошенко. Попри свою вроджену обережність, В'ячеслав і минулого року виступав однозначно проти «широкої» коаліції (навіть тоді, коли за такий союз із «донецькими» був Ющенко), і тепер чітко говорить про потребу розпуску парламенту. Так що Президент, по суті, дає карт-бланш лідерові «своєї» партії і не ставить його в якісь рамки.
До речі, дуже некрасиво виглядав вихід на трибуну «порошенківця»-житомирянина Павла Жебрівського, котрий майже прямим текстом заявив, що молодим політикам, аби очолити партію, варто підрости й почекати ще років 30. Увечері по телевізору так само «наїхала» на молодість Кириленка «регіоналка» Раїса Богатирьова, також дуже незадоволена обранням жорстко опозиційного лідера «НУ». Для порівняння: Славкові вже 38 років, при тому що не менш амбітному Петрові Порошенкові — 41. Не набагато більше. У кого яка харизма, хто як зберігся і як сприймається — то інша справа. Але випускник філософського факультету КДУ Кириленко зріс як політик ще в Українській студентській спілці і Народному русі під проводом Чорновола, і його політичний стаж — уже як мінімум 17 років, що значно більше за період політичної активності і підприємця Порошенка разом із Жебрівським, і колишньої лікарки Богатирьової.
Отже, з'їзд «Нашої України» обрав Кириленка головою партії 1176 голосами «за» (51 — «проти», 22 — утрималися). Сам В'ячеслав назвав Президента Ющенка «фактичним лідером не лише «Нашої України», а й політичної сили, яка значно ширша за нашу партію». Кириленко каже, що період дискусій минув, час діяти, і місія «НУ» — об'єднання всіх демократичних сил. А ще новий голова партії оголошує мобілізацію центрального та обласних штабів для підготовки до дострокових виборів.
Щодо Порошенка, то його на цьому з'їзді іноді було відверто шкода. Він дуже переживав, був заведений, як пружина, завчасно сідав після виконання гімну й запізно підводився, коли слід було вітати вхід Президента. Петро Олексійович бігав у кімнату позаду сцени на пораду з Мартиненком, і, як здавалося по його вимові з трибуни, пив там для хоробрості не лише воду. Голосом, який зривався й переходив на крик, Порошенко переконував, що він уже й не проти розпуску парламенту (хоча не можна цього вимагати від Президента), закликав до голосування за лідера Ющенка і внесення змін до статуту партії лише в тій частині, котра стосується обрання голови НСНУ на з'їзді, а не на раді партії. Але Балога розгромив Порошенка на всіх напрямах. Тепер і голів виконкомів обласних організацій «НУ» призначатимуть із Києва, а не обиратимуть на місцях (тобто вплив «порошенківців» дуже послаблюється навіть у «їхніх» регіонах), і стратегічна рада, до якої досі входив пан Петро, понижується у статусі з керівного органу до дорадчого.
І взагалі, з вуст «орговика» Юрія Ключковського його колега по парламенту Порошенко отримав тавро людини, що прагне «регіоналізації» партії, а це так само погано, як і регіоналізація України — «нам потрібні соборні партія і держава». «Якщо Петро Олексійович вимагає, щоб рішення центральних органів партії хоча б щодо виборчої тактики були необов'яковими для місцевих осередків, то це не має нічого спільного з демократичністю, — заявив Ключковський. — Армія, яка йде на війну й не виконує наказів із єдиного центру, буде розгромлена».
Слід відзначити, що проти нової редакції статуту голосували фактично лише делегати з Вінницької і Житомирської областей, і лічильній комісії доводилося кілька разів переголосовувати ці питання, адже голосів «порошенківців» виявлялося більше, ніж їм було видано мандатів. Узагалі ж статут змінили 1116 голосами, тоді як пропозиція Порошенка набрала лише 107 «за».
І резолюцію з рекомендацією Президенту розпустити парламент «Наша Україна» також ухвалила абсолютною більшістю. Під час виступу Віктора Ющенка з'їзд довго показово аплодував, коли промовець дійшов до того місця, де йшлося про розпуск чи нерозпуск ВР. Зрештою, почесний голова заявив, що підпише указ про дострокові вибори, якщо урядова коаліція не виконає його вимоги про відмову від антиконституційного формування парламентської більшості. А на брифінгу після з'їзду Президент ще чіткіше акцентував, що близький до того, аби розпустити Верховну Раду.
Отже, на епосі «любих друзів» в НСНУ поставлено жирну крапку. У «закритому акціонерному товаристві», як донедавна називав партію сам Президент, змінилися не лише засновники, а й «форма власності». Противники Порошенка реваншувалися за його виграші на попередніх з'їздах. Тепер Петро Олексійович визнав свою поразку вже тим, що не прийшов на засідання ради партії, до складу якої увійшло загалом 203 особи з ним включно.
Рада обрала президію з 23 осіб — без Порошенка. Першим заступником голови партії обрано Юрія Єханурова, який виступав проти «закритого акціонерного товариства» ще на попередніх з'їздах; просто заступником став закарпатець Ігор Кріль, людина Балоги. Роман Безсмертний залишився головою виконкому НСНУ.
1. На першому пленарному засіданні ВР припинити антиконституційну практику формування більшості на індивідуальній основі (коли до більшості приєднуються не фракції, а окремі депутати).
2. Прийняти закон про імперативний мандат для народних депутатів (щоб парламентарії могли входити до складу фракцій лише тих партій, за списками яких балотувалися на виборах, і відповідних коаліцій).
3. Забезпечити безперешкодний розгляд у Конституційному Суді резонансних справ щодо стосунків у системі влади (рік без роботи КС — це чийсь величезний політичний інтерес, каже Ющенко, і саме цей Суд може вирішити багато з того, що зараз прагнуть вирішити на майданах).
4. Припинити політизацію правоохоронних органів та прийняти відповідні відставки у МВС і ГПУ.
5. Негайно розпочати конституційний процес, створити спільну конституційну комісію із залученням громадськості, щоб вона почала роботу вже у квітні-травні, а другий етап політреформи відбувся восени.
6. Надати Універсалу національної єдності статусу закону.
7. Прийняти зміни до закону про Кабмін, на яких наполягає Президент.
До речі, такий шлях — не одразу розпуск ВР, а ультиматум із відповідними пунктами, — напередодні підказав Президентові його радник Тарас Стецьків, один із лідерів «Народної самооборони».
Ще одним ефектним кроком Ющенка стало привітання Параски Королюк, яку прийняли до лав НСНУ тут-таки на з'їзді (як і народних депутатів Станіслава Аржевітіна та Ольгу Герасим'юк). Після позитивного голосування з цього приводу Президент узяв квіткову композицію, що прикрашала підлогу на сцені, спустився до баби Параски, розцілував її і вручив «казенні» квіти. Потім Параска довго носилася з цією незручною (особливо в переповненому вагоні метро) ікебаною, фотографувалася на згадку з делегатами, а на питання, що ж це вона кинула Юлю, вступивши до НСНУ, відповідала: «Ви що, дурні? Я з ними обома, і з Вітею, і з Юлею».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
