«Синi» сiли перед Кабмiном, щоб не пустити туди «помаранчевих». (Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА.)
Маріїнський парк слід би оголосити заповідником. Шкода трави, яку із завидною регулярністю витоптують прихильники Партії регіонів та її сателітів.
Прогулюючись у суботу алеями центрального парку столиці, журналісти «УМ» не могли позбавитися відчуття дежа вю: намети, огороджені стрічками (цього разу — синьо-жовтими) ділянки, групки приїжджих із партійною символікою — все це вже було. Як пояснюють організатори, цього разу прихильники парламентської коаліції зібралися, щоб не допустити розпуску Верховної Ради. Ну й, очевидно, для того щоб не дати опозиціонерам узяти в облогу парламент і Кабмін.
Якщо в день двох мітингів наметів було трохи більше сотні, то вчора — вже більше двохсот. І, як видно з кількості та розмірів баулів новоприбулих, симпатики коаліції осідають на цій траві надовго. Тобто їхні політичні зверхники передбачають, що політична криза буде тривалою.
Уже при вході до парку натрапляємо на групи зосереджених людей: молоді з яскравими ознаками «важких дітей депресивних регіонів» (поруч із кожною такою компанією «ніби випадково» прогулюються по троє-четверо міліціонерів) і геть немолодих із мозолястими руками селян, чоловіків — без сумніву, шахтарів, жінок — на вигляд бухгалтерок, учительок тощо. Чимало підлітків, яким на вигляд навряд чи виповнилося 18. Словом, контингент найрізноманітніший. І, на диво, чути багато українських слів. Що ж, тут якраз відбувається «дебют» Соцпартії — учасниці вуличних акцій на користь Януковича, тож не дивно, що соціалісти підвозять суржикомовних «волонтерів» зі «своєї» глибинки.
У розмовах ніхто з майбутніх «поселенців» не міг сказати, скільки вони тут пробудуть: хтось казав — кілька днів, хтось — не менше двох тижнів, дехто гордо заявляв, що до «повної перемоги».
Багато хто, кажуть, ночував у розбитих наметах уже з п'ятниці, однак у суботу кореспонденти «УМ» не помітили жодної «обжитої» палатки — на вигляд усі вони були «незайманими», принаймні без жодних матраців і підстилок. Втім було очевидно, що наметове містечко — в процесі «будівництва»: подекуди біля табличок із назвами місць іще не стояло жодного «житла», на інших ділянках люди готувалися розбивати кухні, табличка «медичний пункт» уже висіла, але самого пункту поставити ще не встигли. Судячи з того, що до кількох біотуалетів вишикувалася чималенька черга, цих цінних споруд також іще бракувало.
Біля літнього концертного майданчика «отаборилися» автобуси іногородніх спецзагонів «Беркута»: в очікуванні сигналу бійці нудилися й курили на лавках. «Нормальна», вже звична для Києва картина «революційних» буднів... «Хоч би до Великодня це все закінчилося», — переживає молода киянка, бідкаючись, що автобуси прихильників коаліції загородили алейку, на якій зазвичай паркуються весільні лімузини. Зараз піст, тому одружуються мало, але через два тижні панночці виходити заміж. От вона й непокоїться, що традиційне весільне фото перед Маріїнським палацом у «наметовому» антуражі не вийде...
Якщо в суботу наметів у центральному парку було під 150, то вже в неділю їхня кількість зросла до 235. Мешкали в них, як повідомив агенції «Інтерфакс-Україна» керівник прес-служби наметового містечка Олександр Ромасюк, 500—600 людей. З початку цього тижня в містечку обіцяють проводити прес-конференції за участю народних депутатів, а згодом, можливо, у нього навіть з'явиться свій сайт. А може, з огляду на перманентність розташування «регіоналів» і компанії в Маріїнському парку, пора вже змінити намети на більш надійні «фінські будиночки»? Принаймні трава точно буде знати, де їй рости.
Комендантом наметового містечка коаліція призначила народного депутата від Партії регіонів Владислава Лук'янова. «УМ» зустріла парламентарія в парку й поставила йому кілька запитань:
— Пане Владиславе, чи є у вас дозвіл на розташування в цьому парку наметового містечка?
— Так, дозвіл від столичної влади ми отримали — до 3 квітня. А далі будемо дивитися.
— З якою метою ставите намети?
— Ну, люди ж приїжджають на акції з різних міст, їм же треба десь зупинитися... Для цього ми й поставили намети — щоб у них не було з цим проблем.
— А моральний тиск на Президента — хіба не мета?
— Ми прагнемо захистити демократію в Україні, не допустити неконституційних змін, які дехто намагається провести. Президент повинен знати позицію громадськості й не забувати, що він — як батько в родині — має бути Президентом для всієї України, а не окремих її частин. А якщо йому тільки якийсь регіон до вподоби — хай керує облрадою, а не державою.
— Як багато людей житиме в містечку?
— Відбуватиметься ротація, як і в попередні рази, але буде й «основний кістяк». Зараз, скажімо, в таборі є близько тисячі осіб, але, можливо, не всі вони ночуватимуть у наметах. А завтра-післязавтра, якщо знадобиться, кількість мешканців містечка може зрости до 7—8 тисяч.
— Провокацій не боїтеся? Он скільки поруч ходить людей із опозиційною символікою...
— Ну хіба що наші опоненти влаштують. Але не думаю, що будуть якісь серйозні проблеми в цьому сенсі — максимум дрібні зіткнення. За великим рахунком, агресивних дій не потрібно жодній політичній силі.
— А чому, на вашу думку, київська влада виступає проти проведення опозицією мітингу на майдані Незалежності — себто там, де такі акції проводяться завжди, але без проблем видає вам дозвіл розбивати намети у не призначеному для таких акцій парку, на щойно висадженій за кошти мерії траві?
— Ну, після того, як ми зняли попереднє наметове містечко, то, якщо ви пам'ятаєте, повністю відшкодували відновлення трав'яного покриву. А щодо висновку Шевченківського суду, який заборонив проводити мітинг опозиції, то я так скажу. Рішення судів в Україні, звісно, бувають досить дивними, але цього разу суд учинив дуже розумно: акцію на Майдані заборонили проводити і нам, і їм. Після цього ми («Регіони». — Ред.) вирішили таки не ставити сцену на майдані Незалежності, хоча, на мою думку, це була помилка. Ми мали право поставити сцену саме там, бо ж ми були перші!
— Тобто як це перші? Наскільки відомо, першою заявку на проведення мітингу подала саме опозиція. Та і як інакше, якщо ваша акція — це відповідь на їхню.
— Ну чому вони були перші? Першi були ми. Ви хочете сказати, що це опозиція керує урядом? Ні. Ми планували свої заходи, вони — свої. Ми сцену раніше поставили (на Європейській площі. — Ред.). А опозиції, на жаль, постійно доводиться нас наздоганяти.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
