Україна не є правовою державою

25.12.2003

      У Луганську відбулася презентація Соціологічної лабораторії Луганської академії внутрішніх справ. Власне, ця лабораторія де-факто працює з дня заснування академії більше 10 років тому, і «Україна молода» кілька разів повідомляла про результати деяких її досліджень громадської думки Луганщини. Однак тоді дослідження проводилися на громадських засадах. Тепер лабораторія отримала офіційний статус як підрозділ кафедри кримінології ЛАВС. Очолив її кандидат філософських наук Евген Гнатенко — до речі, пасерб загиблого в 1997 році власного кореспондента «Киевских ведомостей» Петра Шевченка.

 

      Слід зазначити, працювати до ЛАВС (тоді ще Інституту внутрішніх справ) перейшло багато викладачів і аспірантів інших луганських вузів, хто був помічений у причетності до започаткування в червоному Луганську демократичних процесів. Очевидно, частка атмосфери, яку вони принесли з собою тоді, збереглася й донині, й ані історики Академії, ані соціологи не піддавалися політичній кон'юнктурі. От і цього разу лабораторія Гнатенка запропонувала пресі результати опитування, які навряд чи сподобаються ініціаторам нинішньої «конституційної реформи». Хоча власне реформи воно стосувалося лише дотично. А названо дослідження було «Деякі аспекти правосвідомості жителів міста Луганська». Проводилося воно з 10 по 25 листопада нинішнього року; фахівці лабораторії опитали 665 респондентів за методом стандартизованих інтерв'ю та анкетувань із дотриманням усіх вимог соціологічної науки (кому цікаво: опитування здійснювалося в 56 точках збору інформації, причому в кожній точці респондентів відбирали за певною квотою, що відображала відповідні демографічні пропорції). І перше питання було, що називається, в лоб: «Чи є Україна правовою державою?». Думку луганчан видно з наведеної вище таблиці, а ми відзначимо, що коливався відносно незначний відсоток тих, кого опитували. 

      Ще менше коливалися луганчани з визначенням проблем, які їх найбільше хвилюють. Як на мене, цікавою є рокіровка двох перших проблем. Якщо «за Кінаха» на 7 відсотків більше людей турбувалися низькими статками, то тепер на 6 відсотків більше тих, кого лякають ціни. А загалом коливання, за словами начальника кафедри Василя Поклада, цілком у межах статистичної похибки (2%).

      Було б нечесно не зазначити, що переважна більшість мешканців найсхіднішого обласного центру України виступає за її входження до ЄЕП: 70% у цьому не сумніваються зовсім, 13% — «за» із певними коливаннями. Натомість цілком негативно до такої перспективи ставляться 7 відсотків і 2 — «скоріше ні, ніж так». Решта 8%, як завжди, не визначилися. Однак не буде зайвим уточнити, що ці результати отримані за умов, коли луганчанам просто не давали змоги почути аргументів тих, хто проти.

      Утім є питання, в яких вони мало дослухаються до пропаганди. Одне з них стосується порядку обрання Президента держави. І коли їх запитали, якому з варіантів виборів Президента вони віддають перевагу, 84 відсотки опитаних чітко сказали: всенародним голосуванням. Довірити це право нардепам згодні лише 5 відсотків. Хоча, можливо, щодо пропаганди я трохи погарячкував: кучмівська пропаганда свого часу дуже добре попрацювала, аби дискредитувати і Верховну Раду як інституцію, і світлий образ середньостатистичного нардепа — лінивця і хабарника. Тепер ці «лінивці» голосуватимуть за позбавлення народу конституційного права впливати на державну політику хоча б раз на п'ять років, що популярності їм аж ніяк не додасть.

      Коло питань, які цікавили цього разу соціологів, переліченими не обмежилися, однак частина з них стосувалася суто луганських подробиць (наприклад, популярність тутешніх мас-медіа, назви яких нічого українцям не говорять) або тих питань, відповіді на які читачі «УМ» уже знають з попередніх публікацій, і можна лише сказати, що принципово ситуація в місті над Луганкою не змінилася. В чомусь луганчани стали мудрішими, в чомусь — цинічнішими. Життя триває...

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>