Большому театру — великі меценати

      На два гастрольні дні у Київ Большой театр привіз 120 чоловік,  дві машини декорацій і один балет — «Лебедине озеро» у  трактовці Юрія Григоровича зразка 2001 року. Проте прес-конференція, що передувала виступам, виявилася малочисельною. Нарікати тут слід на московський грип, який саме розійшовся в російській столиці й заразив частину балетної трупи. Через хворобу на прес-конференцію не з'явився Зігфрід (Андрій Уваров), стан здоров'я танцівника був не такий уже загрозливий, але керівництво вирішило поберегти його до виступу. Тому за творчий колектив довелося «віддуватися» Одетті-Одилії (Надії Грачовій), яка виявилася небагатослівною і ще спочатку лаконічно заявила, що актори говорять ногами, тож, мовляв, вибачайте, панове журналісти, «послухаєте» мене завтра-післязавтра. Хоча пізніше вдалося  таки «розкрутити» балетну приму на  інформацію стосовно її роботи. «Для образу Одетти я взяла дещо від себе, я її відчула відразу — вона така ніжна, вразлива. А от із Одилією було складніше. Щоб її зіграти, довелося накопичувати життєвий досвід», — розповіла балерина, якій цікаво, коли балетмейстер-постановник ліпить із неї щось нове.  

      Узагалі київської поїздки не було у гастрольних планах Большого. Але високе мистецтво не знає меж, якщо є велике бажання. От завдяки цьому бажанню, за зізнанням заступника генерального директора Большого Антона Гетьмана, у дуже напружений грудневий графік вдалося втиснути два виступи знаменитого російського театру. Якщо вірити словам гостей, то приїзд до Києва для них — справжнє свято, а робота з чудовою трупою Київського театру опери та балету — одне задоволення. А найбільшою проблемою перебування москвичів в українській столиці стала неможливість задовольнити бажання всіх, хто хотів потрапити на спектакль, хоча, за спостереженням автора цих рядків, на вечір п’ятниці в театральній касі ще можна було взяти квитки «середньої руки» — за 200 гривень.

      Проте ні в кого не залишається сумнівів, що Большой театр — кращий в Росії та унікальний у своєму роді. Російський Большой сьогодні — це потужна мистецько-фінансова установа, в якої декому можна дечого повчитися.  Скажімо, у листопаді 2002 року Большой отримав другу сцену, так звану  Нову — окрему від історичної будівлю, яка вміщає 900 глядачів. Обидва театри з'єднані між собою підземним переходом, проте відрізняються за репертуаром: якщо основна сцена продовжує дотримуватися традицій класики, то Нова відкрита для пошуку та експериментів. Большой театр намагається йти в ногу з часом, тому нахвляється постановкою всесвітньо відомих мюзиклів, серед яких був знаменитий «Нотр Дам де Парі» Ролана Петі. Таким чином щороку на обох сценах  iдуть приблизно 500 вистав, інколи навіть буває так, що за один вечір у Большому проходять два повноцінні балетні спектаклі, каже художній керівник балету Борис Акімов. Ще б пак, адже одних танцівників балету в театрі 230 чоловік. Варто зауважити, що всі актори Большого театру працюють за трудовим контрактом, так само як і художнє керівництво.

      Приблизно п'ять місяців на рік — з травня по вересень, коли в Москві наступає мертвий театральний сезон, актори Большого проводять час у гастрольних турах. Складається враження, що якою б привабливою не здавалася закордонна поїздка, росіяни не в захваті від такого способу заробляння грошей: «Страшно подумати, що через два тижні в нас знову гастролі — в Парижі», — вихопилося  в Антона Гетьмана. Підмогою  Большому є Опікунська рада, яка займається театром з XVIII століття. Цей орган, куди входять представники великого російського бізнесу, забезпечує мало не десять відсотків річного театрального бюджету. «Їхня діяльність абсолютно не стосується творчої сторони, їхня мета — фінансова підтримка», — клятвенно запевняв київських журналістів і театральних критиків заступник гендиректора. За його словами, опікуни Большого — великі театрали і зацікавлені в розвитку театру, «а у фінансових питаннях розбираються краще, ніж ми».  Привілей меценатів — тільки вибір проекту, якому вони бажають надати фінансову пітримку.